Від редакції:

Українці опановують досвід мандрування світом - з мінімальними витратами на подорож. Отже - про Польщу, Румунію, і як бонус - про мандри українськими горами...

 

Ви й досі вважаєте, що для мандрів потрібні гроші?.. Христина Мохнацька перетнула Польщу, побувала в Румунії та Словаччині, не витрачаючи при цьому гроші на дорогу, проживання та харчі.

Про свої мандри Христина розповідає всім охочим на власній сторінці у Фейсбуці. Цим вона хоче показати, що світ можна побачити, не маючи великої суми в кишені. Крім того, саме під час таких подорожей розгледиш значно більше: місто, вулиці, природу, є час озирнутися довкола і погомоніти з місцевими.

Христина Мохнацька працює нянею маленького чотиримісячного хлопчика. Батьки його з розумінням ставляться до способу життя дівчини, ініціативи її також підтримують. Коли видасться вихідний, Христина йде в гори. Місто бентежить, втомлює, напружує... Люди тут злі. А, може, все це пов'язано з корінням мандрівниці, яка родом зі села на Тернопільщині. Любила природу там, у заповіднику «Медобори», де красиві краєвиди, річка Збруч. І навіть проживши в Івано-Франківську п'ять років, не може звикнути до міського шуму та метушні.

Пристрасть до подорожей виникла давно. Ще в дев'ятому класі дівчина зрозуміла, що хоче вивчати географію, відтак, і в університет на цю спеціальність вступила за покликом серця. На практику тоді їздили в Карпати. Першою підкореною вершиною стала гора Хом'як. Коли побачила все довкола, закохалася в гори, їхню красу, природу... Згодом і магістерську роботу захищала по Чорногірському хребту.

	Говерла. Фото із ФБ Христини Мохнацької

Відтоді обходила всі українські Карпати по кілька разів. Є й улюблені місця. Це - Петрос і Гутин Томнатик. Маршрут туди нелегкий, можливо, тому й подобається найбільше. На Петросі побувала вже 15 разів, але щоразу це наче вперше. Вершина дарує натхнення, позитивні емоції та внутрішню силу.

Для походу в гори поганої погоди немає, головне - вдягнутися тепло і взяти все необхідне.

«Взимку - цікавіше», - вважає мандрівниця. Любить снігоступи, льодоруби, альпіністське спорядження. Новий 2018 рік Христина святкувала в обсерваторії на горі Піп Іван, тоді надворі було -17, швидкість вітру - 25 м/с. У гори дівчина ходить із друзями - справжніми, перевіреними, які підтримають і допоможуть, на яких можна покластися. Іноді йде сама. Там любить почитати, відпочити, заночувати, а вранці - намет на плечі й додому.

Час від часу в мандри бере і п'ятирічну донечку Емму. Коли дівчинці виповнилося два рочки, вона підкорила Говерлу. Дитина вийшла сама, без підтримки. Після цього були й інші вершини, дівчинка щоразу чекає нової подорожі. Мама Христини також її підтримує і допомагає, схвалює все, що робить донька. А та, зі свого боку, завжди телефонує, щоб заспокоїти маму, сказати, що з нею все гаразд.

Гори треба шанувати, а дорогою не нарікати, не жалкувати, що йдеш догори, бо гори не пустять. Вони все чують. До гір Христина ставиться з дуже великою пошаною. Жодного разу не шкодувала ні про один маршрут. І навіть про похід, який ледь не закінчився трагедією.

У лютому цього року в наметі, де ночувала Христина, температура була -24,5 градуса. Думала, що до ранку не доживе, а подорож стане останньою. Врятував спальний мішок та зимовий одяг. Тоді з товаришем піднімалися на улюблену вершину, такого морозу не очікували. На гору так і не дійшли, довелося повернутися. На Говерлі в ту ніч зафіксували 32 градуси морозу.

У горах завжди треба бути обережним, ретельно продумувати свій маршрут. Дивитися, чи є вода, щоб напитися, сухостій, щоб розпалити багаття. Між завалами можуть бути дикі тварини - кабани чи ведмеді. Якось на Мармаросах, набираючи воду з джерела, Христина зустріла бурого ведмедя. Схилилася над водою, наспівувала, коли підняла голову вгору, побачила величезного звіра. Він також побачив її, почав сопіти. А вона принишкла, сиділа тихо, як мишка, ні пари з вуст. Врятувала й вода. Джерело, звідки брала воду, впадало в гірську річку, течія там стрімка, ведмідь не зміг перейти і пішов геть.

А ще під час мандрів зустрічала диких кабанів, лисицю і навіть рись. Звірів в українських лісах залишилося небагато. Їх знищують, стріляють, тож деякі втікають туди, де безпечно, в Румунію. В Євросоюзі за вбивство тварини передбачено величезні штрафи, а в Україні роби, що хочеш.

Як зародилася ідея вирушити у закордонну подорож, Христина точно й не пригадає. Колись прочитала інформацію про американку, яка кинула роботу і подалася в мандри без грошей. У неї не вірили, але вона таки змогла об'їхати США, Канаду і Мексику. Це надихнуло, захотілося й собі так. Почала моніторити різні форуми, спілкуватися з однодумцями. Зупинилася на Польщі. Місяць складала маршрути, розраховувала час, місця, де можна стопити, скільки батареї можна витратити. План написала на 12 аркушах зошита. Зібрала особисті речі, намет, сухі продукти, паспорт, медичну страховку та й в дорогу.

Подорож почалася у грудні 2017-го. Тоді Христина залишилася без роботи, було кілька вільних днів, щоб помандрувати. В Івано-Франківську зупинила попутку, добралася до Львова, а далі до кордону в Раві-Руській. Під час його перетину згадала, що немає місця, де буде ночувати, грошей зі собою лише 100 злотих і 100 євро на крайній випадок. Якщо б сказали вертатися назад, була до цього готова. Але все склалося добре: кордон перетнула швидко, зупинила попутку і знову в дорогу.

Першим польським містом став Люблін. Довго гуляла вулицями, вдивлялася в елементи будівель, облаштування простору. Там звернулася в посольство, отримала документ, який підтвердив її статус у країні. Мобільний телефон зарядила у «Макдональдсі», попросила гарячої води і трохи зігрілася. На ночівлю зупинилася на подвір'ї місцевого університету, розклала намет. Проблем з цим не виникло, єдине, що її попросили - не розкладати вогонь.

Польща. Фото із ФБ Христини Мохнацької

Перша ніч минула без інцидентів, а вранці дорога стелилася до Варшави. Приїхала туди затемна, де зупинитися - невідомо. Підійшла до поліцейських, ті допомогли, підказали і навіть підвезли до місця, де дозволено розкласти намет, ще й печиво зі собою дали.

У Варшаві побачила і сучасні хмарочоси, і старе місто. Всюди ходила пішки, щоправда, кілька разів все ж проїхала у громадському транспорті «зайцем». Добре, що контролю у той час не було, штрафи там великі.

З Варшави поїхала до Гданська. Це, на думку Христини, найкраще місто Польщі, там пахне історією. Гданськ - на березі Балтійського моря, найбільший порт Польщі. А далі були Торунь, Вроцлав, Краків, Закопане. Звідти сама піднялася на гірську вершину. Це був останній пункт запланованої подорожі, час повертатися додому.

Автостопом у Польщі пересуватися дуже зручно. Люди часто зупиняються, розуміють, що без причини ніхто стопити не буде, якщо людина стоїть на дорозі, то їй дійсно треба. В Україні з цим гірше. Люди байдуже проїжджають, минаючи подорожніх.

За всю подорож Христина зупинила 24 машини. Всі водії, що зупинялися, були хороші, ніхто не образив, годували, купували каву, печиво. Навіть гроші пропонували, проте від грошей Христина відмовлялася.

У Польщі люди допомагали постійно. Хтось квиток на автобус купив, інший бутербродом нагодував, ще інший дав печиво. У Гданську хлопець пропонував переночувати в його будинку, де живе з батьками. Це Христину вразило особливо, адже так просто запросити додому людину з вулиці може не кожен.

З хорошими людьми мандрівниця познайомилася і в Румунії, коли ходила у похід гірськими масивами, стосунки з ними підтримує й досі.

За весь час подорожі Польщею Христина витратила 100 злотих. Гроші пішли на купівлю магнітів, вхідного квитка в Освенцім та особисті дрібнички. На проїзд, житло та харчі вона не витратила жодної копійки.

Христина зазначає, що подорожі змінюють людей. На своєму прикладі помітила, як змінився характер, ставлення до людей, думки, погляди. Тепер деякі ситуації намагається передбачити заздалегідь, проаналізувати все, зробити висновки, щоб не повторювати помилок. Раніше в її житті часто були якісь проблеми, неспокій. Не було тих поличок, на які можна було все розставити. Мандри визначили пріоритети.

«Потрібно жити і не забивати голову зайвим. Просити в Бога здоров'я і робити все для цього: не пити, не курити, їсти здорову їжу, дотримуватися здорового способу життя», - радить дівчина.

Раніше Христина часто хворіла, мала проблеми з хребтом, серцем, легенями. Довго лікувалася, застосовувала болючі уколи в хребет. Зрештою, відмовилася від ліків і лікарів, як сама зазначає, переборола сама себе і нині здорова. Вона вважає, що 50% проблем йде з голови: як усе собі скомпонуєш, так і буде. Попри те, що лікар заборонив їй походи в гори, Христина знехтувала правилами і пішла вгору...

	Румунія. Фото із ФБ Христини Мохнацької

З часом навчилася діяти по ситуації, не переживати. Зрозуміла, що від цього нічого доброго не буде, ситуація не зміниться, але це вбиває організм і нервові клітини. Проблеми вирішує у міру їх надходження.

А ще для себе навчилася не боятися людей, просити про допомогу, насамперед, у поліції. Мова - це не бар'єр, зрештою, можна скористатися і перекладачем у телефоні.

У чужій країні треба поважати чужі закони і традиції. Перш ніж кудись поїхати, варто почитати правила. Наприклад, у Польщі заборонено розпалювати вогонь, особливо в горах. Штраф - від 300 євро. І байдуже, холодно чи тепло, літо чи зима. Не можна - значить зась. Закон один, і винятків з нього немає. Відтак, і люди не порушують правила, бо знають, що буде відповідальність.

Ще більші вимоги в Румунії. Там жорсткі закони, за невиконання яких передбачений штраф або ув'язнення. У неділю - день відпочинку, все там зачинено, навіть аптеки, магазини, кафе.

А ще Христина навчилася не брехати. Ніколи! Навіть коли є спокуса сказати неправду, краще прикусити язик і все-таки сказати правду. Так легше. І в мандрах, і в житті.

 

Автор: Ірина Федоляк

Джерело: «Галицький Кореспондент»