rss
02/18/2020
EN   UA

Час i Події

#2020-07

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Сторінка редактора \ Психолог – він і в космосі психолог, або Чому варто все життя вчитися розуміти себе та інших

«А man could be an M.D. ...or toolmaker,

and wind up on the Moon at a fat salary -

provided they wanted him and nobody else»

Robert Anson Heinlein,
«Have Space Suit-Will Travel»

Форум видавців у Львові - то така подія, котра залишає масу вражень і ще довго не відпускає. Ми вже коротко згадували про один із найкорисніших заходів форуму - скайп-зустріч із працівником NASA Доржем Бату, автором книги «Франческа: повелителька траєкторій». Так от - цього разу розмова буде теж про це. : )

 

Почнімо здалеку.

Короткі замальовки зі свого робочого місця в NASA Дорж Бату (Андрій Васильєв), український журналіст і письменник бурятського походження, буддист, за освітою - історик-сходознавець, спеціаліст з історії Китаю, почав писати у Фейсбуку.

Нариси про неординарну працівницю NASA Франческу настільки сподобалися людям, що з часом вони переросли у книгу «Франческа: повелителька траєкторій», котру видало Видавництво Старого Лева.

Головна героїня твору - Франческа, вона не тільки дуже волелюбна людина, як ви вже знаєте (детальніше про це тут: https://www.chasipodii.net/mp/article/4214/), вона  - математичний геній. А ще - дуже щира і безпосередня дівчина, котра весь час потрапляє у різні халепи. Щоправда, талант до математики в неї набагато більший, ніж талант до халеп. Але навіть з врахуванням цього фактора розповіді Доржа для багатьох громадян України були шоком: невже так буває? Невже так буває в NASA? І невже NASA після такого жодного разу не розвалилося і не пішло коту під хвіст? Заформалізована і заміфологізована уявленнями про стерильність і дисциплінованість космічних досліджень українська наукова і довколанаукова громадськість була не менш шокована, ніж читачі, котрі до науки не мають жодного стосунку.

І ще більшим шоком, ніж халепи Франчески, була для українських читачів реакція співробітників NASA на ці халепи. А що, так можна? А де вони щоразу беруть терпіння і людяність? Вони що - всі там буддисти?

Власне, цей шок сформулював на скайп-зустрічі у Львові головний редактор журналу «Куншт» Кирило Безкоровайний: «Франческа зруйнувала для мене багато стереотипів.  Одним із них був стереотип про те, що NASA має образ дуже чіткої суворої державної структури, а історії про витівки Франчески не вкладаються у парадигму цього образу. Мене здивувало, як ви ще досі залишилися на роботі після всіх цих витівок».

«Мені здається, що мене тримають на роботі тільки через Франческу, - відповів жартом Дорж Бату. - Нам разом комфортно працювати. Але NASA - це бюрократизована і тому абсолютно впорядкована державна структура. Тут не місце хаосу і безладу. Все йде чітко і злагоджено: завжди є «план А», «план В» і «план С», так що ніякої паніки. З іншого боку, це така робота, яка потребує неймовірних зусиль, і без жартів це неможливо. Щоб ми не робили на робочому місці - у нас є план. Якщо ми його виконуємо і робимо це добре, то все інше не має значення».

Загалом, у своїх історіях Дорж то повторював неодноразово, хоч і, здавалося би, напівжартома: настрій напарниці - то є важлива умова успішного робочого процесу, і як його забезпечити - то вже проблема напарника і керівництва. Але в кожному жарті є тільки частка жарту, особливо у саме цьому. Принаймні, з книги і записів Доржа яскраво помітно, наскільки ретельно весь колектив підходить до цього питання. Чималою є і заслуга відділу кадрів - котрий підбирає співробітників так, щоб вони сходилися характерами. Для більшості робочих колективів України це наразі - щось зі сфери фантастики.

  Title
  Читачі книги завели у Фейсбуку окремий хештег
#ПодорожіФранчески – і виставляють фото книги
у найрізноманітніших місцях. Тож пропонуємо
помилуватися на Франческу на малій батьківщині
Ліни Костенко

Ще більшого шоку завдав слухачам львівської презентації Дорж Бату, коли повідомив, що в космосі потрібні психологи - мова про це зайшла саме тоді, коли школярі-читачі з'ясовували, що потрібно знати, щоб потрапити на роботу в авіакосмічну галузь:

«Я пройшов близько 500 академічних годин навчання з фізики та математики. Я безпосередньо навчався за пультом. Журналіст може отримати роботу і без вищої освіти, тільки завдяки досвіду. У авіакосмічній галузі все навпаки, без спеціальних знань та освіти нереально працювати у цій сфері. На одному досвіді не виїдеш. Потрібно більше практики, в суміжних сферах також: наприклад, у космічній галузі також потрібні медики та психологи».

Щоправда, нашорошені школярські вуха відразу «заземлив» ще один учасник скайп-конференції - працівник Інституту космічних досліджень Олексій Парновський, котрий пояснив, що в Україні це сфера виглядає трохи інакше, та й психологи трохи не ті:

«Якщо говорити про Державне космічне агентство в Україні і конкурс на державну службу, то там досить прості умови - знати українську мову і погодитися працювати за шість тисяч гривень на місяць. Інша справа, що це дуже віддалене від космосу місце. Але є багато інших організацій в Україні, пов'язаних із космосом. У них існують різні посади і вимоги до цих робіт. Якщо ви хочете стати космічним науковцем, то вчитися потрібно все життя. Якщо ви на певному етапі кар'єри припиняєте вчитися, то дуже скоро випадаєте з процесу. У космічній науці це відбувається дуже швидко. П'ять років не постежили за публікаціями - і ви вже не повернетеся. ...Ми (Інститут космічних досліджень - ред.) хочемо, щоб люди знали математику, мали базову інженерно-технічну освіту чи ІТ. А решту ми вчимо на місці. В жодному навчальному закладі вам не дадуть спеціальних знань, які дозволяють тут працювати. Нам потрібні не тільки технарі та айтішники, а також фінансисти та менеджери. Про психологів важко говорити, це ще не такий рівень, як у США, але теж можливо».

Що ж, для таких працівників, як Франческа, за відсутності добрих психологів потрапити на таку роботу - неможливо взагалі.

Ще під час презентації на Книжковому Арсеналі у Києві Дорж Бату відкрив читачам секрет Франчески - з її дозволу. Франческа - аутист, до трьох років вона не розмовляла, і навіть зараз їй тяжко спілкуватися з незнайомцями, вона відвідувала школу тільки останні два роки навчання, вдома з нею займався професор математики, який все пояснював через цифри. Власне, завдяки цьому професорові вона й пішла до школи.

В Україні таким дітям дуже тяжко, особливо якщо їхні батьки чи опікуни не мають можливості запросити займатися з дитиною професора математики. А здібності українські аутисти мають не менші. У малого Кирила з Харківщини навіть почерк схожий на почерк Франчески - однак тільки його бабуся знає, як неймовірно тяжко в Україні такій дитині адаптуватися до життя в соціумі.

На жаль, Україні наразі не потрібні геніальні оператори корекції траєкторій польотів космічних апаратів, та й Центру керування польотами в нас наразі немає - як і самих польотів. Як і психологів, котрі би готували малих геніїв до керування польотами.

Українським читачам наразі залишається тільки гострити вуха і слухати, як це буває - коли новому працівнику навіть не зауважують, що його колега - це людина з аутизмом, і він вирішує, що читачів його книги теж не варто збивати з пантелику цією обставиною:

«...мені це також спочатку не сказали. Це зробили для того, щоб я її сприймав, як колегу, а не як людину з аутизмом. Перші дні роботи мені було важко, бо я не знав, чому вона так реагує. Намагався знайти до неї ключ та налагодити спілкування. І завдяки цьому я продовжую до неї ставитися, як до будь-якої іншої людини. Вона просто інакше думає. Умисно цього не писав у книжці для того, щоб люди, які її полюблять, зрозуміли, що люди з аутизмом такі самі, як і ми».

Такі самі - але трохи геніальніші. Франческа може розв'язувати рівняння в п'ять дій, миттєво може поділити п'ятизначні числа просто в голові. Щоправда, вона шульга й пише ці обрахунки не з початку, а з кінця. Можете собі уявити, як їй ведеться в нашому світі - де здебільшого всі - праворукі... : )

Таких геніальних дітей  і в Україні чимало - бабуся маленького Кирила то може підтвердити. Бракує людського ставлення (втім, його і звичайним, менш геніальним науковцям бракує, та й не науковцям теж), геніальних психологів та працівників відділів кадрів - ну та й центру управління польотами теж бракує.

Тож наразі громадянам України ніц не лишається, окрім як конспектувати Франческу і вчитися, вчитися, вчитися... Зокрема, і вчитися людяному спілкуванню. Ну а до неї можна додати ще одного американця - Robert Anson Heinlein, цитатою з твору якого можна і завершити цю розповідь:

«Dad,» I said, «I want to go to the Moon.»

«Certainly,» he answered and looked back at his book. It was Jerome K. Jerome's Three Men in a Boat, which he must know by heart.

I said, «Dad, please! I'm serious.»

This time he closed the book on a finger and said gently, «I said it was all right. Go ahead.»

«Yes ... but how?»

«Eh?» He looked mildly surprised. «Why, that's your problem...»

Ціль, задоволення від процесу і вміння створювати проблеми

Біль втрати – і як його лікувати

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com