#УКУвипуск2018 - саме під таким хештегом у соціальних мережах можна знайти світлини, де зафіксовані емоції, якими не перестають обмінюватися випускники УКУ. Таких цьогорічних щасливців аж 270. А ми тим часом пропонуємо вам повернутися ще раз у 30 червня, аби пригадати теплу атмосферу і все важливе, що було сказане. Вперед!

За декілька годин до урочистостей

Поблизу новозбудованого Центру Шептицького кипить робота: носять, приєднують, прикручують, ставлять, поправляють... Здається, що цей перелік невичерпний... Це і не дивно, адже УКУ наважився на абсолютно новий формат святкування - просто неба, експериментальний, але уже зараз зрозуміло - атмосферний та відкритий.

Продумати довелося чимало: сцена, шатро, білі дерев'яні стільці на килимовому покритті, фотозони, багато-багато живих квіткових композицій і навіть фотобокс. Чи не буде проблем з обладнанням, а найважливіше - зі звуком, щоб наші глядачі могли переглянути урочистості онлайн, чи все розпочнеться вчасно і не виникне жодних форс-мажорів, і чи не зіпсує все дощ, який ось-ось почне падати? Питань більше, ніж достатньо, але найважливіше з усього, що не має знаку питання, - так це настрій. Усі довкола усміхнені і щасливі.

А ось і почали збиратися випускники бакалаврських та магістерських програм: усі в довгих мантіях, втім, у представників кожної програми комірець іншого кольору. Відтак, випускники починають творити помаранчеві, сині, зелені, голубі острівці спілкування. Хтось просто розмовляє між собою, хтось вже робить перші селфі, а хтось дзвінко сміється, і можна лише здогадуватися, про що ж таке веселе вони балакають.

Запрошуємо декількох випускників для коментаря. В такий день від сором'язливості нема ні сліду, всі щедро діляться радістю, розповідають про навчання в УКУ і, звісно ж, про враження від цьогорічного формату випускного.

 

Григорій Троцький - колишній учасники АТО, а сьогодні - випускник Магістерської програми з публічного управління та адміністрування Школи управління УКУ. Григорій потрапив на навчання в наш університет завдяки стипендійній програмі для колишніх бійців. Вирішив, що це його шанс - і не проґавив. «Атмосфера в УКУ дуже відрізняється від тої, що в інших університетах України: віддані викладачі, унікальні студенти, професійна програма, і найважливіше - спілкування», - каже випускник.

Мар'яна Ніколаєнко сьогодні отримує диплом бакалавра зі Соціальної педагогіки. Зараз вона усміхнена та дещо схвильована, але точно щаслива. Радісно ділиться враженнями від студентських років. Каже, що навчання було сповнене багатьох можливостей, але найцінніше, що програма дуже практична: «Нас постійно знайомили з людьми, які працюють у соціальній сфері, і це дуже надихало. Тому я незабаром почала волонтерити при парафіях, а зараз працюю з дітками початкових класів», - каже дівчина.

Історії всіх випускників такі різні і цікаві, що не перестаєш дивуватися. Ну от візьмімо хоча б Володимира Хіцяка, котрий ще у 2004 році закінчив факультет «Філософія і богослов'я» в УКУ, а сьогодні - випускник Магістерської програми з управління технологіями у LvBS УКУ. На перший погляд незвичне поєднання освіт, але насправді дуже доречне не лише у випадку Володимира, котрий після богослов'я почав працювати у технологічному бізнесі, а згодом став викладачем у бізнес-школі... Насправді це певний тренд, адже технологічні сфери потребують сьогодні людей з розумінням етики у широкому розумінні цього слово. І на це є реальний запит: «У сучасному технологічному світі ми бачимо запит на управлінця іншого рівня: з дуже хорошою філософською, богословською чи гуманітарною базою. Так чи інакше в центрі усього стоїть все-таки людина, наш зв'язок одне з одним, з Богом, з суспільством. Це розуміння набуває щораз більшого масштабу в усьому технологічному бізнесі, - каже Володимир. - Сьогодні я керую Центром етики і технології у LvBS - там ми вивчаємо впливи нових технологій на суспільство, зокрема, етичні аспекти цього впливу. У цьому вимірі нова освіта допомогла побачити бізнесові аспекти, можливість прогнозувати».

 

...А ось і проректори у бордових мантіях. Бачимо проректора з призначення та місії УКУ Мирослава Мариновича, котрий стоїть у товаристві друга. Пан Мирослав, як завжди, радо погоджується на коментар. «Як вам новий формат випускного?» - питаю. - «Це щось дуже природне для УКУ. Пригадую, як на ректораті ми говорили про цю площу перед храмом, уявляли, що колись саме тут відбуватимуться урочисті моменти. І ось це «колись» - «сьогодні», - каже Мирослав Маринович.

Почути від людини-дисидента, котра у час своєї молодості не один рік просиділа у тюрмі за проукарїнську позицію, побажання для такої ж молодої людини - це щось дуже цінне, тому ми не могли не запитати пана Мирослава, що ж він хоче побажати всім тим, у кого тут і зараз розпочинається новий етап у житті. «В університеті людина тільки починає вчитися, а вчиться все життя. Тому моє найбільше побажання випускниками - щоб вони з кожним днем не лише підтверджували цю істину, але й щоб за їхніми вчинками, поставою було видно, що вони - випускники УКУ», - каже Мирослав Маринович.

Свято було не лише у випускників, але й у їхніх батьків, котрих зібралось уже чимало. Дехто не стримував сльози радості. Богдан Трояновський - щасливий батько Ксені, яка ось-ось отримає диплом бакалавра з психології. УКУ вибрали через середовище.

 

 

 

«Колись Ксеня вчилася у школі святої Софії, і мене з дружиною часто питали, чому ми віддали доньку саме до такої школи. Я відповідав: «Тут середовище, якому ми довіряємо». Щось подібне в Українському католицькому університеті: тут своєрідне середовище, викладачі, студенти, котрі дуже серйозно ставляться до життя, - каже пан Богдан. - Я ж мав дуже велику довіру до університету і був переконаний, що тут донька отримає той фундамент знань, який дійсно дуже корисний і потрібний у житті. Університет не може дати всіх знань і це не є його завдання, а от фундамент - зобов'язаний».

Святкова частина розпочинається: усі в очікуванні виступу запрошеного гостя

Нарешті цей момент настав. Після святкового богослужіння у церкві святої Софії - Премудрості Божої батьки, гості, проректори, викладачі, президент УКУ владика Борис Ґудзяк - усі займають свої місця. Під урочисту музику почергово оголошують назви навчальних програм та їхніх керівників. Випускники заходять під шатро і сідають у перші ряди перед сценою.

До слова запрошують отця-ректора УКУ Богдана Праха. У його словах вдячність і, здається, молитва: «Любі випускники, ваші викладачі, батьки чи опікуни впродовж цих років, немов ті свічки, згоряли заради вас, сповна віддаючи любов. Тому закликаю вас передавати ці знання, людяність та любов, яку ви отримали. А це ще й означає: не бійтеся йти вперед, боротися за правду, за Україну, за цінності, служити нашій державі. Ви саме для цього завершили навчання», - каже отець-ректор.

 

Далі до випускників звертається владика Борис Ґудзяк: «Ви - нове покоління для нової України. Саме під цим гаслом відбувається велика благодійна кампанія, яка подарувала нам ці будинки довкола і згуртувала десятки тисяч друзів-жертводавців УКУ з багатьох країн. А єдиний спосіб подякувати їм за відкритість, мужність, здатність спілкуватися, свідчити - бути гідними їхнього служіння».

А тепер владика Борис представляє присутнім запрошеного гостя сьогоднішніх урочистостей. Це - Борис Лушняк - американець українського походження, котрий за президентства Барака Обами був головним лікарем, контр-адміралом Служби охорони здоров'я США.

«Для мене це свято має особливу прикрасу, бо на ньому промовить один з моїх давніх друзів і колишній головний лікар США, - каже Владика. - За всю історію присутності українців в Америці Борис Лушняк став тим американцем українського походження, котрий здобув найвищу посаду. Мені дуже приємно, що цей професіонал, цей служитель, цей лікар, людина, котра для мене була зразком, джерелом радості, може бути разом з нами».

І ось у фіолетовій мантії до мікрофона підходить Борис Лушняк. Усі в очікуванні. І тут розпочинається неймовірно жартівлива, але не менш змістовна лекція, що неодноразово викликала шквал оплесків, сміх і здивування. Людина з таким колосальним життєвим досвідом не боялася бути смішною, самоіронічною і відвертою.

«Сьогодні - ваш день. В англійській мові ми використовуємо слово «commencement» для позначення церемонії, що завершує певний розділ академічного житті. Досить часто його інтерпретують неправильно, сприймаючи як завершення навчального процесу, кульмінацією якого є присвоєння ступеня та отримання диплома. Однак, цей термін має латинське походження й означає «початок», а не «кінець», тому для вас сьогодні початок життєвого шляху. Для мене справжня честь бути запрошеним як промовець цього року», - з цих слів розпочинає пан Борис.

А далі цікаве пояснення, чому ж саме він сьогодні є запрошеним промовцем: «Можливо, на рішення щодо запрошення вплинуло те, що я був офіцером контр-адміралом служби Охорони здоров'я служби США і грав роль в адміністрації колишнього президента Обами. Вплинути могла і моя академічна роль - декана і професора Школи громадського здоров'я Мерілендського університету. Можливо, вплинула моя роль члена правління Української католицької освітньої фундації США... А можливо... жоден з наведених вище факторів не настільки важливий у процесі мого обрання промовцем як статус «FofV». Що це означає? - запитаєте ви. А це, мабуть, одне з найбільших моїх благословень... «FofV» - скорочення від «Friend's of Vladyka» - «друг владики». Можливо, все зводиться не до того, що ти знаєш, а кого...»

Декілька хвилин після урочистостей

Одразу після святкової частини ми підбігаємо до пана Бориса за коментарем. «Востаннє у Львові я був 25 років тому. За цей час УКУ дуже розрісся, і направду цей університет - надія нашого українства, нагода змінити Україну, - каже Борис Лушняк. - Тому я дуже хочу, щоб сьогодні ці випускники знайшли свою дорогу і прямували у правильний бік - служіння іншим».

В той час поряд з Центром Шептицького всі гуртуються до спільної фотографії.

Один, два, три... - ректор разом з випускниками підкидають академічні капелюхи вгору - фотографи фіксують цей момент. Усі усміхаються та обіймаються.

 

Меланія-Марія Подоляк уже магістр з Медіакомунікацій УКУ, а ще саме вона є однією з двох студенток, котра отримала нагороду цьогорічного валедиктора - студента, котрий виголошує фінальну промову на випускних урочистостях. Меланія-Марія зізнається, що невідоме, яке попереду, трішки лякає, але «середовище УКУ дає впевненість, що ти ніколи не залишишся сам».

А цей чорнявий хлопець - Дмитро Пальчиков. Він закінчив навчання у Школі журналістики УКУ. Зараз обмінюється враженнями з батьками, що радісно дивляться на дорослого сина. «За час навчання я взяв значно більше, ніж технічні навички роботи журналіста. Я осягнув певну філософію й опанував важливі дисципліни, які, на перший погляд, не мають стосунку до роботи журналіста, - каже Дмитро. - УКУ дав мені те, що залишиться зі мною, коли всі поверхневі знання забудуться, а саме: позитивний та завзятий спосіб мислення».

 

Підготувала Оксана Левантович,
прес-служба УКУ

Фото Олександра Урбана