Від редакції:

Помітне пожвавлення українського кіноринку - пройдений етап. На черзі - пошук свого самобутнього стилю, котрий би вирізняв українські картини на світовому ринку - і приваблював би глядачів цілої планети. Такому пошукові неабияк  допомагають кінофестивалі для молоді, тож до вашої уваги - розмова з організатором одного з таких кінофестів.

Кадри з українських фільмів: «DZIDZIO Контрабас», «Червоний», «Сторожова застава». Фото http://lviv1256.com

Останні кілька років українське кіно переживає період піднесення. У 2017-му в український прокат вийшла рекордна кількість вітчизняних фільмів - 34 картини. Цього року влада та кінематографісти обіцяють ще більше. Однак, наразі про вагомі усміхи ще рано говорити. Адже український кінематограф перебуває у пошуках своїх героїв, способу та стилю, тих особливостей, які добре б передавали й показували самобутність українців та наш стиль життя і мріяння. Тоді можна знайти глядачів у всьому світі, котрі будуть дивитися і робити українське кіно прибутковим.

Про фестивальне кіно та кінематограф України кореспондент ІА ZIK поспілкувався з одним із засновників міжнародного кінофестивалю для молоді «Кіномаршрут/Cinemaway», режисером, сценаристом та письменником Андрієм Тимчишиним.

- Пане Андрію, знаю, що ви вже не перший рік займаєтеся розвитком та промоцією кінофестивалю «Кіномаршрут/Cinemaway». Розкажіть, як він виник та яка його мета?

- Так, цього року відбудеться вже IV кіно-медіа фестиваль для молоді. Основне дійство вкотре відбудеться у Жовківському замку та у жовківському кінотеатрі. Жовква - це унікальне містечко, де на один кілометр площі припадає стільки ж історико-культурних пам'яток архітектури та мистецтва, як і у Львові. До речі, саме у Жовкві працює один із небагатьох в Україні районних комунальних кінотеатрів. Зараз тривають дискусії, щоб його закрити через нерентабельність. Вважаю, що це неправильний підхід, потрібно не закривати, а навпаки - відкривати у районах та містечках нові кінотеатри, робити їх популярними місцями, які об'єднують довкола себе шанувальників та творців візуального мистецтва. Власне, це одне із завдань кінофестивалю «Кіномаршрут/Cinemaway» - згуртовувати молодих людей, котрі шукають спосіб реалізації себе завдяки мові кіно. Фестиваль виник як логічне продовження освітньої ГО «Кіновізія», яку ми з Олесею Новосад започаткували ще раніше. Олеся Новосад - директор фестивалю «Кіномаршрут/Cinemaway», вона - викладач кафедри графічного дизайну в Академії друкарства. Ми давно вже співпрацюємо, і цей фестиваль - наша спільна мрія. Звісно, що він не належить до фестивалів категорії «А», хоча, вважаю, що таких в Україні лише два - київський міжнародний кінофестиваль «Молодість» та Одеський міжнародний кінофестиваль. Однак, «Кіномаршрут/Cinemaway» - це один із небагатьох фестивалів, який дозволяє зануритися в ту особливу містечкову атмосферу, якою наповнена наша країна.

	Фото filmfreeway.com

- Чи популярний цей фестиваль? Скільки робіт надсилають?

- З року у рік він здобуває своїх фанатів. Цікаво, що фестиваль навіть більше популярний серед іноземців, ніж серед українців. Минулого року близько сотні робіт надійшло з-за кордону і трохи менше вітчизняних. Це пояснюється тим, що іноземці шукають та «полюють» на міжнародні фестивалі, адже це завжди престижно - отримати нагороду в якійсь іншій країні, де твоє кіно оцінили і зрозуміли. Фільми приходять практично з усього світу, однак, ми не маємо достатнього фінансування, щоб оплатити квитки за переліт. Тому приїжджають близько десяти людей з-за кордону, більше своїх, українців. У нас кілька номінацій, які визначає міжнародне журі. 15-20 переможців щороку отримують свої нагороди. Важливий акцент робимо на майстер-класах та обговореннях, завдяки яким молоді кінематографісти вчаться чогось нового. Девіз нашого фестивалю - це створення національно-патріотичного кіно у широкому розумінні, тобто, збереження національної культурної спадщини та її розвиток. До прикладу, один з яскравих минулорічних фільмів фестивалю, який мені дуже запам'ятався, був знятий молодим талановитим британським режисером. Його документальне кіно розповідає про селище в Індії, де у буддійському храмі живуть ченці, довкола них мешкають місцеві. Вони спільно разом відливають за стародавніми традиціями металевий дзвін. Це кіно дуже добре передає культурну самобутність і є прикладом фільмів, які показують традиції та оригінальність практично кожного місця.

- З вашого досвіду, українське фестивальне кіно - про що воно? Чи відрізняється за якістю і тематикою від робіт інших країн?

- З кожним роком відчувається розвиток українського молодіжного кіно. Помітно, що українські режисери у пошуках свого героя, який намагається вирватися чи подолати ту буденність і сірі будні, в яких доводиться жити. Хтось їх прикрашає, а хтось показує такими, якими вони є. Українське кіно має тенденцію до здолання цих депресивних моментів життя. Вийти з цього депресивного стану - побороти або втекти. Одне слово, знайти якийсь новий, особливий шлях. Тому українське кіно - це, здебільшого, якась життєва драма, не так багато комедій та фантастики. Також мало нам присилають фільмів, які розповідають про самобутність української культури та традицій. Добре це вміють робити польські кінематографісти, підкреслюючи окремі архітектурні споруди, персоналії чи оригінальні ремесла. До речі, у Польщі щорічно відбувається 300 кінофестивалів, а в Україні лише 55. Фестивальна діяльність - це один із креативних елементів розвитку сучасного кінематографа. Тому щодня у світі відбуваються якісь міжнародні фестивалі.

Фото filmfreeway.com

- Як вважаєте, враховуючи, що за останні роки кількість українських фільмів у прокаті зросла у рази, то українське кіно вже вийшло зі стагнації?

- Безперечно, що українське кіно пробуджується з новою силою. Та це лише перші кроки. Зараз, я так думаю, ми переживаємо період таких фільмів, як «DZIDZIO Контрабас». Тобто, простих розважальних, які зрозумілі широким колам глядачів. Важливо, що ці фільми здатні себе окупити у прокаті. Думаю, згодом глядачі дедалі більше полюблять також ті фільми, які в оригінальний та сучасний спосіб розповідатимуть про нашу самобутність, завдяки тим героям, у пошуках яких зараз перебувають молоді українські кінематографісти. Саме тому розвиток кіно повинен відбуватися не лише у великих містах, але й у провінції. Це зробить його максимально наближеним до життя українців, до знаходження прототипу сучасного та впізнаваного українського героя.

Автор: Юра Мартинович

Джерело: ІА ZIK