Гени разом з іншими чинниками визначають, наскільки люди здатні зрозуміти почуття
інших.
Принаймні
10% нашої здатності до емпатії закладено в геномі, засвідчило дотепер наймасштабніше
ДНК-дослідження. Які механізми цих кореляцій, все ще залишається нез'ясованим. Дослідження
підтвердило ще один цікавий факт: жінки загалом більш схильні до емпатії, ніж чоловіки,
та винні в цьому не гени.
Відчути сум,
радість, біль, щоби поставити себе на місце іншої людини й відповідно відреагувати
- це важлива складова соціальної взаємодії. Її роль видно передусім тоді, коли здатність
до емпатії обмежена - наприклад, якщо йдеться про людей з аутизмом. І навпаки, є
люди, які надто чутливі до емоцій інших.
Проте від
чого залежить, емпатичні люди чи ні? Згідно з поширеними припущеннями, це визначається
нашим досвідом, деколи навіть допологовими впливами. Але чи відіграють якусь роль
генетичні чинники?
Аби це з'ясувати,
Варун Вар'єр (Varun Warrier) та його колеги з Кембриджського університету проаналізували
генетичні дані 46 000 людей. Всі учасники цього дотепер найбільшого такого дослідження
пройшли стандартизований онлайн-тест, через який учені й визначали рівень їхньої
емпатії. На пробах слини вчені визначали ДНК піддослідних, які потім проаналізувала
компанія «23andMe».
Результат:
гени важливі для нашої здатності співпереживати. Адже, як засвідчила розвідка, певні
генетичні варіації накопичуються у людей із особливо вираженою емпатієї, натомість
інші присутні в менш чутливих учасників. Так, принаймні одна десята нашого емпатичного
потенціалу зводиться до генетичного рівня, повідомили вчені.
«Це відкриває
нам нову перспективу для погляду на генетичні чинники емпатії», - сказав співавтор
дослідження Томас Бурґерон (Thomas Bourgeron) з Паризького університету імені Дідро.
Проте які біологічні механізми та сигнальні шляхи пов'язані з різними генетичними
варіаціями, більшою мірою невідомо. «Кожен із цих генів відіграє незначну роль,
і через це їх складно ідентифікувати», - пояснив Бурґерон.
Цікаво й те,
що онлайн-тест підтвердив: у середньому жінки більш емпатичні, ніж чоловіки. Судячи
зі всього, цю закономірність не можна пояснити генетичними впливами, розповіли вчені.
Адже при порівнянні ДНК їм не вдалося виявити вагомих відмінностей у розподілі емпатичних
генних варіацій у чоловіків і жінок.
На думку вчених,
ці статеві відмінності мали б бути зумовлені негенетичними чинниками. Ймовірним
є також вплив гормонів та інша форма соціалізації. Адже дотепер кажуть «чоловіки
не плачуть», а дівчаток більше, ніж хлопців, заохочують проявляти співчуття.
Крім того,
дослідження підтвердило: учасники, в яких виявили дуже велику кількість генетичних
варіацій, що відповідають за низький рівень емпатії, з більшою ймовірністю мають
аутизм.
«Отримані результати - важливий крок у тому, щоби
зрозуміти невелику, проте важливу роль генетики для емпатії, - сказав Вар'єр. -
Але ми мусимо пам'ятати, що лише десята частина особистих відмінностей зумовлена
генетично. Отже, знати їх не менш важливо, ніж негенетичні чинники, що пояснюють
решту 90%».
Щоправда,
дотепер механізми формування здатності до емпатії відомі лише частково. Так, емпатія,
здається, тісно пов'язана з больовим сприйняттям, а також з чутливістю до «гормону
затишку» - окситоцину. Аби краще зрозуміти механізми, які спричиняються до емпатії,
важливі нові дослідження.
«Нашим наступним кроком буде відтворення актуальних
результатів зі ще більшою кількістю учасників, - сказав Бурґерон. - Це могло б допомогти
ідентифікувати сигнальні шляхи, що ховаються за індивідуальними емпатичними відмінностями».
Зреферувала
С.К., «Збруч»
Джерело: University
of Cambridge