Церемонія нагородження переможців Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» завжди неабияк збурює громадськість. Особливо потенційних авторів і потенційних суддів. Мовляв, то все не так, дайте нам інакший конкурс, інакшу літературу, інакших авторів, інакший світ! Отже, саме час поговорити про те, як узгодити захцянки з реальністю, особливо якщо хочеться отримати корону! : )

Найголовніша помилка критиків літературних конкурсів - це ігнорування того цілком зрозумілого факту, що організатори конкурсу не пишуть романів - вони тільки відбирають найкраще з тих вже написаних творів, котрі їм надсилають.

Організатори конкурсів не можуть змусити авторів ходити на курси літературного мистецтва, вчити мову чи не халтурити, підганяючи «сирий» роман під терміни подання творів на конкурс. Тим більше - не можуть змусити авторів писати геніальні твори.

Ще гірше - навіть самі автори себе до написання геніальних творів примусити не можуть (за окремими геть нечисленними винятками).

Тому звинувачувати конкурси в тому, що якість творів вас не влаштовує - це марнування часу і псування нервів собі і людям.

Це були кепські новини.

Але є й хороші новини.

Схему видобування хороших новин всі знають - в кожному факті є позитивні сторони.

Перша хороша новина - кожен автор, котрий збирається посилати своє творіння на літературний конкурс, може докласти цілком посильних зусиль, аби поліпшити своїми діями результати конкурсу - а то й світ загалом.

У цієї процедури є три етапи.

Етап перший.

Сходити на літературні курси, вивчити мову, завчити напам'ять «Словник синонімів» С. Караванського, не гнатися за термінами - не цього року здасте, то наступного. Написати коротеньку схему сюжету, подивитися, наскільки прийнятною є кількість у тій схемі глухих кутів. Пошукати в «гуглі» слова «тема» і «рема», навчитися користуватися цими поняттями. За два роки ДО написання твору почати посилено читати якісну класику, і навіть виписувати ключові цитати і вчити - знову напам'ять. Навіть якщо корону не виграєте - пам'ять натренуєте. Обґрунтовувати самому собі, чому та чи інша цитата здалася ключовою. Якщо беретеся за історичний роман - перевірити весь фактаж, чи відповідає він тому часові, про який збираєтеся писати. Знайти прискіпливого вчителя історії з поганим характером, котрий шанує період, про який збираєтеся писати, і попросити його поганяти вас по дрібних історичних моментах тієї епохи. Поганий характер педагога - обов'язкова умова, педагог з добрим характером може вас пошкодувати, а з поганим - сяде на шию і не злізе, допоки не почнете орієнтуватися в обраній епосі, як у власному гаманці.

Спробувати вмовити себе написати геніальний роман. Навіть якщо вдасться домовитися зі собою не найкращим чином, і сторгуватися на напівгеніальному романі, таке вміння домовлятися можна буде вважати окремим бонусом, котрий вам ще не раз згодиться.

Етап другий.

Після того, коли ви врахували всі претензії до авторів, час братися за претензії до журі. І братися за них бажано десь за півроку ДО того, коли зберетеся відсилати твір. Отже - сідаєте на інший стільчик, щойно ви були автором, тепер ви вже - журі, саме те ідеальне, якого би вам хотілося. Берете свій текст - і читаєте прискіпливим оком. Можете ще уявити собі, що це не ваш текст, а текст того вашого вкрай несимпатичного знайомого, котрого ви найбільше не любите. Коли виправите в тексті всі помилки, яких ви не пробачили би тому знайомому, можете попросити того знайомого прочитати текст. Всі його зауваження уважно вислухати, потім довго над ними міркувати - що змінювати, а що - не варто. Після цього берете знову той свій текст - і виділяєте ключові цитати. Виписуєте їх окремо, перечитуєте, думаєте: якби це був той текст найбільш неприємного знайомого - захтілося би вам його читати після цих цитат?

Майте на увазі, що добрий автор від графомана відрізняється не вмінням писати, а вмінням читати. Графоман не вміє і не хоче читати себе уважно, шукати помилки і виправляти їх. В нього на голові вже виросла уявна корона, і докладати зусиль заради корони справжньої йому банально ліньки. Він наперед впевнений, що переконати себе написати геніальний твір він не зможе. І тому він сподівається переконати інших вважати геніальним те, що він нашкрьобав мізинним кігтем задньої лівої лапи.

Втім, кожен має право вирішувати самостійно, котра з корон йому більше подобається - справжня, а чи уявна... Може, в останній стразів і більше, хто знає, на колір і смак, як відомо...

Після того, коли ви вибрали корону, можете спробувати виставити частинку свого твору в соцмережі - і подивитися на результат.

Третій етап - найважливіший.

	Та чудесна мить, про яку мріє кожен автор, відсилаючи рукопис на «Коронацію слова». І щоб хоч дві корони в одні руки! Фото Наталі Шевченко

Виділіть основні філософські ідеї свого твору. Вони вам подобаються? Пошукайте студенів-філософів, попросіть їх зробити те ж саме. Будьте готові, що вони знайдуть у вашому творі те, що вам і в найгірших жахливчиках не наснилося би - це теж побічний ефект життя письменника. Подумайте, яку думку вам би хтілося підказати читачеві - і чи добре вона прописана.

І тепер - найважливіше: а чи достатньо добрим є ваш твір? Чи хотілося би вам жити у такому світі?

Деякі автори вважають, що добрі і світлі мотиви заважатимуть їм показати трагізм моменту, котрий їм вже нашепотіла муза. Мушу вас заспокоїти. Оптимістичний фінал ще не зіпсував жодного трагічного моменту. Якщо хочете переконатися - пошукайте людей, котрі потрапили у справді трагічну життєву ситуацію, і вийшли з неї з честю, з новим досвідом і з новими силами, новою мудрістю. Запитайте їх, чи хотіли би вони ту трагічну ситуацію оминути.

Якщо муза десь нашепотіла вам трагічний сюжет, то ваше завдання як письменника - свого героя через цей трагічний ліс перевести і з нього вивести. Не применшуючи втрат, але й не знецінюючи набутків.

Майте на увазі, що саме цей філософський момент є набагато важливішим, ніж ваш стиль, звукоряд, кількість русизмів чи синонімів у тексті. Сам цей філософський момент, якщо ви його не пропрацюєте, може не просто звести нанівець красу вашого твору, а й зробити його небезпечним, і то непомітно для вас, і навіть для широкого кола читачів і критиків.

Бо якщо твір містить недобрі, а то й відверто злі філософські ідеї, то чим ліпше він буде написаний, тим він буде шкідливішим для читача. Гарно написаний твір зі шкідливими ідеями схожий на контрабандиста з отрутою: він проносить ті злі ідеї в систему цінностей читача, і робить то геть непомітно для «митниці» здорового глузду.

Цілком можливо, що через якийсь час читачі отямляться - це може бути через 10 років, а то й через 100. Певне уявлення про ці процеси дає спостереження за ревізією філософських ідей російської літератури, котру зараз масово проводять українські читачі. Вишукувати недоліки у сусіда, котрий став несимпатичним (м'яко кажучи), набагато легше, ніж у сусіда симпатичного - але це не означає, що у симпатичного сусіда їх немає. Не чекайте, поки ви станете для своїх читачів несимпатичними - погляньте на філософські ідеї свого твору ще до того, як він потрапить до читацьких рук. Вічні цінності - дуже надійна штука, вони не змінюються тисячоліттями. Добро, співчуття, любов - чи є вони у вас? Зрештою, банальне світло в кінці тунелю - є? Якщо є - можете описувати найстрашніші речі - життя, воно буває різним. Головне - висновки.

Але якщо ви напишете геніальний твір, в якому не буде того світла - ви тим можете приректи на темряву безвиході цілі покоління своїх читачів. Хочете стати генієм - пам'ятайте про філософську відповідальність генія перед десятками поколінь своїх нащадків...

Впораєтеся -  філософи в складі журі вам подякують. : ) І, цілком можливо, вручать вам окрему філософську корону. А до неї - може ще й словник синонімів...