Навіть скромна людина, котра реалістично оцінює свої таланти та дружить із самоіронією, може потрапити у глухий кут. Особливо якщо за неї візьмуться золота рибка і царівна-жаба. Найчастіше цей процес спостерігають професійні коучі. Однак і звичайні люди, а особливо - батьки талановитих дітей, теж мають шанси спостерігати, що можуть зробити ці дві майже казкові сили з людиною. Для самих талановитих дітей особливості цих двох сил можуть стати цілковитою несподіванкою. Та й для талановитих громадян - теж...

Спочатку - про золоту рибку. Тобто, умовно кажучи, про силу, котра виконує бажання з мінімальною участю того, хто це бажання загадує.

Минулого разу ми писали про людей, котрі з цієї сили знущаються - тобто свідомо вимагають від життя «принеси мені оте, подай оце, зроби нас наймогутнішою країною світу» і т. д. і т. п.

Однак потрапити у тенета цієї рибки можна і ненароком. І навіть вважати це успіхом.

Вдалий збіг обставин, батьківське виховання, зустріч з людьми, котрі є професіоналами своєї справи, допомога друзів, навіть «правильні» гени врешті-решт. Або навіть допомога коуча чи психолога, послуги якого ви оплатили із власної кишені - грошима, заробленими чесною працею. Будь-який із цих факторів може виявитися послугою золотої рибки... в якої рано чи пізно з-за плавників починають виростати ведмежі лапи....

Здавалося би, в чому проблема - адже результат є?

Так, вам його допомогли досягнути, але ж він є!

Але рано чи пізно з'ясовується, що головне - не результат, а те, як і в який спосіб ви його досягли. Наскільки ви в процесі досягнення задіювали власну волю, вибір, увагу, уяву - і  навіть бійцівські навички. Кожна власна гуля, кожні граблі і кожен власний синець насправді - надзвичайно цінна річ. Бо ті речі, котрі вам тяжко даються, не дають вам втопити свою волю і свою особистість в болоті тих речей, котрі вам даються легко.

Підступність золотої рибки полягає ще й в тому, що доволі часто людина не в стані адекватно оцінити значення власного вкладу в ту чи іншу справу - і значення вкладу чужого.

Заважають хоча б ті ж дзеркальні нейрони, котрим все одно, хто дію виконує - ви чи сусід Іван, вони собі своє конспектують.

З одного боку, це ніби й добре - ви можете навчитися робити, умовно кажучи, те ж саме, що й сусід Іван, просто спостерігаючи за цим сусідом. Особливо якщо ще й він вам подобається, або й взагалі є вашим кумиром. Потік його захоплень і його інтересів підхопив вас - і тицьнув носом в тому чи іншому напрямку.

Погано те, що ваша воля в цьому процесі або не задіяна, або задіяна дуже мало. Ви не самі вибирали, що вам подобається, ви вподобали собі сусіда Івана - і пішли, так би мовити, протоптаною стежкою. Тобто сусід Іван сам пройшов довгий шлях мук вибору, сумнівів, перебирання потенційних шляхів розвитку, стукання лобом об закриті двері, набивання гуль. А ви просто взяли з нього готовий приклад.

Якщо ви добре скористаєтеся цим прикладом, не забуватимете про вдячність і докладатимете власних зусиль до роботи, то до певного часу можете і не помітити ведмежої послуги золотої рибки (і дзеркальних нейронів).

Однак ця ведмежа послуга стане явною, як тільки резерв послуг золотої рибки вичерпається.

Розгляньмо на прикладі.

Ви закохалися в талановитого дресирувальника динозаврів, на крилах почуттів вивчили анатомію і фізіологію цих звірюк, опанували мистецтво догляду і дресури, почали заробляти на цьому непогані гроші. І тут раптом динозаври підсунули свиню: взяли та й вимерли. Дресирувальник опинився без роботи, або й вимер разом з динозаврами. Треба шукати новий напрямок роботи, а ви цього - не вмієте. Закриті двері доводять вас до сказу, найменші гулі провокують депресію з чітко вираженим психосоматичним компонентом. Особливо якщо ви вже звикли пересуватися тільки на динозаврі, і дивитися на інших людей тільки з висоти його спини - а тут раптом така підлянка. Все треба починати спочатку.

І найгірше буде, якщо ви вирішите, що треба закохатися в дресирувальника левів... Тобто знайти нову золоту рибку, котра забезпечить вам вибір напрямку розвитку і мотивацію...

Зауважте, у цьому прикладі йдеться про людину, котра більш-менш готова працювати сама, не готова тільки морочити собі голову з вибором виду діяльності та пошуком мотивації. Про людей, котрі чесно збираються з шиї батьків перелізти на шию шлюбного партнера, взагалі й мови нема...

Хоча, з іншого боку, певна частина таких шанувальників чужої шиї може не просто знайти свій шлях і свою мотивацію, а й стати прикладом для тисяч братів і сестер по нещастю. Щоправда, стається це зазвичай після того, коли власник чужої шиї хвицає копитом, скидає непроханого вершника, і йде геть. А нова шия тривалий час не знаходиться - і той час настільки тривалий, що людина встигає стати на власні ноги, і їй це починає подобатися...

У ролі золотої рибки можуть опинитися не тільки батьки чи сусіди, а й держава - чи природні багатства цієї держави.

Власне, після розпаду СРСР значна частина його громадян раптом опинилася у ситуації «вимерли динозаври-годувальники». Але еліта РФ доволі швидко собі знайшла альтернативну золоту рибку - нафту. Гроші є - нема потреби шукати власний шлях, самовдосконалюватися, щось вирішувати, набивати власні гулі. Можна йти протоптаною стежкою, тільки слова в гімні змінити. І поведінка цієї еліти виявилася доволі заразливою...

Дзеркальні нейрони, все вони винні.

В цьому є цілком позитивні для людства речі - поведінка однієї людини є заразною для інших, з ким поведешся, того й наберешся, і так далі. І ці ж самі закономірності змушують 80% суспільства йти за рештою 20%. Відповідно, цей же ж механізм має і зворотний ефект, котрий добре зараз можна помітити на прикладі тієї ж Росії. Особливо в порівнянні з Україною.

За ким підуть 80%, якщо решта 20% поділяться, для прикладу, на 18% і 2%?

Проти російської влади вийшла жменька дітей - решта 80% підтримали владу.

Проти української влади вийшла жменька дітей - решта 80% підтримали дітей.

В чому різниця?

Візьмімо набагато менший рівень того ж явища: коли дружать двійочник із відмінником, хто з них чого набереться?

Не поспішайте з висновками. Прикладом буде той, хто має більшу мотивацію і сильнішу волю. Той, хто не боїться ризикнути і почати все спочатку - власними силами, без сторонньої допомоги.

Те, чи пішла вам на користь золота рибка, буде зрозуміло після... ні, не після перших досягнень - а після перших невдач.

Найгірше - якщо після золотої рибки (або й в купі з нею) з вами починає працювати царівна-жаба. Людина береться за калькулятор і починає рахувати, разом з царівною-жабою. Остання, зазвичай, намагається схилити людину або в бік применшення чужих заслуг, або в бік перебільшення своїх заслуг. Або і туди, і туди одночасно. Друзі й родичі такої «людини з калькулятором», ознайомлені з результатом розрахунків, можуть дізнатися, що ніц для неї не зробили - або зробили тільки те, що зобов'язані були зробити. Про те, що дорослій здоровій людині ніхто нічого робити не зобов'язаний, така людина, зазвичай, починає здогадуватися тільки тоді, коли найближче коло починає від неї втікати, лишаються тільки родичі, і то тільки найстійкіші.

Але найбільше царівна-жаба любить змушувати людину перебільшувати цінність економії власних зусиль. Ну от і справді - навіщо напружуватися, якщо можна почекати нової золотої рибки, котра припливе - і сама все зробить? Ляж відпочинь - і все пройде...

Природа таких економних друзів царівни-жаби карає немилосердно. Точніше, карають власні нейрони, котрі теж починають демонструвати підвищений рівень економності. Все, що мозок певний час не використовує, вони «відключають від живлення». Щоб дарма електрику не їло.

Вмієш танцювати, як Сергій Лифар, але ліньки підходити до станка? Не переживай, за пару років економний мозок тобі цю опцію відключить - за несплату регулярних внесків.

Маєш талант, але не хочеш його вдосконалювати? Не переживай, економний мозок про це потурбується...

Найбільш вразливі до такої халепи - талановиті люди, котрим щастило.

Відповідно, напружувати волю якщо і доводилося, то мінімально. Переважно це є проблемою самих цих талановитих людей і їхнього найближчого оточення чи їхніх прихильників. Однак у ситуації відкритої чи прихованої війни значна кількість талановитих людей зі слабкою волею для країни може стати критичною. Їх легко підкупити або ж просто забити памороки, навішати локшини - а вони вже впливають своєю поведінкою на широкі маси. І ворог платитиме їм сторицею - але вже не за їхній талант, а за те, що вони вестимуть широкі маси в потрібний ворогові бік.

Але, з іншого боку, це тренує волю і рішучість у середовищі широких мас. І не дає цим широким масам втонути у п'янких радощах від тих речей, котрі їм даються легко.