Відоме гуцульське село Космач славиться великою кількістю
професійних та самобутніх музикантів. Вміння грати на музичних інструментах передається
з покоління до покоління.
У
найбільшій пошані в Космачі, як і по всій Гуцульщині, є королева музичних
інструментів - скрипка. Зі скрипкою в Космачі ходять колядники, якщо не
вдається запросити весь склад музикантів. На весіллях, коли гості сидять за
столами, співають під мелодію скрипки. Та не лише музикантами славиться Космач,
але й творцями музичних інструментів, зокрема, скрипок.
На
Гуцульщині лишилось небагато майстрів з виготовлення скрипки. Цей інструмент не
тільки найскладніший для видобування звуку, але й для виготовлення. Безперечно,
тут не береться до уваги фабрична скрипка.
Зараз у
Космачі живе один-єдиний майстер-самоук Василь Книшук, котрий виготовляє
скрипки з італійським тембром на зразок тих, які свого часу робив Страдіварі. У
1980-х роках пан Василь був одним зі шести скрипників на весь СРСР, котрий
працював на скрипковому заводі в Москві і виготовляв скрипки на експорт.
| |
Майстер працює за допомогою заздалегідь накресленого плану | |
Пан
Василь походить з обдарованої творчої родини, виростав серед народних
музикантів та співаків. Його дід Федір Михайлович Палійчук знав безліч пісень,
оповідань, легенд, казок, які записував дослідник Гуцульщини Володимир Шухевич
і згодом надрукував у своїй праці «Гуцульщина». За це Шухевич подарував дідові
дзиґарок1, який у родини зберігається й донині.
Василь
Книшук народився 1945 року, в селі Космач, у віддаленому присілку Багни. У
вісім років став сиротою. Свою першу скрипку виготовив у 13-річному віці. Він
дуже хотів навчитися грати на цьому інструменті, але, оскільки був сиротою в
тяжкі повоєнні роки, замовити її в майстра не мав можливості. Він пішов до
дядька-бондаря, котрий мешкав на тому ж присілку, попросив у нього інструменти
і форму скрипки. Протягом зими сам виготовив інструмент. Каже, що скрипка була
ще не досконала, але звучала краще, ніж фабрична. Згодом навчився її самостійно
настроювати і грати. Наступної весни пан Василь поїхав в Одеську область на
роботу. Після заробітків його призвали на строкову військову службу, а коли
повернувся, то вже серйозно зайнявся виготовленням інструментів.
На жаль,
першу скрипку зберегти не вдалося. Колись продав її одному односельчанинові.
Той розлучився з дружиною й одружився вдруге. Коли пан Василь хотів викупити
скрипку, то перша дружина сказала, що колишній чоловік забрав її, а друга
сказала, що не приносив, і так слід загубився. Проте, досі не покидає надію
знайти інструмент.
У 1982
році московський скрипковий завод оголосив конкурс на відбір майстрів з
виготовлення скрипок. Пан Василь взяв у ньому участь. Після засідання комісії
його скрипку визнали досконалою і прийняли майстра на роботу. Він був одним зі
шести майстрів-скрипників на весь СРСР, які робили класичні скрипки на експорт.
Крім пана Василя, був ще один майстер зі села Снідавка, Косівського району, а
також були майстри з Грузії, Новосибірська і два москвичі. Скрипки майстер
виготовляв вдома і відвозив у Москву. Згідно з накресленим планом, повинен був
виготовити три скрипки за рік. Бувало, що й більше робив. Придбати таку скрипку
було нелегко, потрібно було записуватися в чергу. Пропрацював майстер на цьому
заводі 5 років, а в 1987 році звільнився.
Після
звільнення Василь Книшук виготовляв скрипки для українських та закордонних
замовників, яких ніколи не бракувало. Майстер пишається тим, що його
інструменти є по всій Україні, а також у багатьох країнах світу.
| |
| Нижня і верхня деки |
Місцеві
музиканти не робили скрипки з італійським тембром, а звичайні гуцульські. Така
скрипка візуально не відрізняється від італійської, має добру гучність, але не
надається до класичної музики. Класична скрипка з італійським тембром значно
якісніше впливає на слухові відчуття. Від фабричної вона відрізняється так
само, як співачка з чистим голосом і та, котра співає інтонаційно нечисто, хоча
голос у неї поставлений добре. Класична скрипка не повинна гучно звучати біля
музиканта, а навпаки - її звук повинен линути ніби здалека, вирізнятися
особливою співучістю та ніжністю. Фабрична скрипка біля музиканта може пищати,
а за сценою її майже не чути.
Для
виготовлення скрипки, як правило, використовують клен і сіру смереку породи
«хезельфігт», яку садили в Карпатах за часів Австрії. При тому, це обов'язково
повинна бути смерека-самець. Розпізнати її не важко. Смерека-самець плодоносить
лише на вершку, а самка - внизу. На жаль, ця порода уже виродилася, бо її не
садили за часів СРСР і не садять зараз. Проте, майстер знаходить місцеву
смереку з черленню2, яку теж можна використовувати для заготовок.
Замість клена може ще бути карельська береза, але в Карпатах вона практично не
росте.
| |
Василь Книшук з незакінченими скрипками
| |
Деревина
для заготовок повинна бути вистояна. Чим довше вистоюється, тим краще скрипка
грає. Зараз майстер виготовляє скрипки з матеріалу, якому вже понад 50 років.
Зі смереки роблять верхнє деко скрипки, а з клена чи берези - нижнє. Верхнє
деко обов'язково виготовляється з двох частин. Боки і шийку роблять з клена.
Для грифа, підгрифника і закруток (кілків) використовують чорне африканське
дерево породи ебен. Одна маленька частинка цього дерева коштує 100 доларів. На
одну скрипку потрібно дві такі частини, тому готовий інструмент коштує від 1000
доларів і більше.
А ще для
скрипки майстер використовує африканську смолу. Покриває інструмент лаком.
Магазинний лак не надається для скрипки, тому кожен майстер має авторський
рецепт виготовлення лаку, від якості якого залежить якість звучання
інструмента.
| |
| Частини скрипки |
Оскільки
дерево може бути різним, а це залежить від його частини (ближче чи дальше від
пенька), майстер умовно складає план майбутньої скрипки. З кожної сировини
по-різному робиться інструмент. Буває, що майстер поєднує матеріал з різних
частин дерева. Люди бачать верхню і нижню дошки, а насправді в ній дуже багато
деталей. До того ж, з різного матеріалу задається різна товщина скрипки. Щоб
скрипка мала добру тональність, потрібно заздалегідь розписати план на кожному
квадратному сантиметрі. Особливу роль у звучанні інструмента відіграють товщини
обох дек, які є нерівномірними. Саме від цих товщин залежить тональність.
Товщину деки майстер вимірює на спеціальному індикаторі. Якщо тут припуститися
найменшої помилки, то скрипка не буде добре грати і не буде мати італійського
тембру. Готова скрипка важить лише 400 грамів.
Важливу
роль у видобуванні звука в скрипці відіграють струни і смичок. Зараз у продажі
є достатньо якісних струн, які відповідають якості скрипки. Смички майстер
робить не часто. Насамперед тому, що нема відповідного матеріалу. Найкраще
підходить сандалове дерево, але воно є дефіцитним. Смичок мусить бути вигнутим
і пружним, а з нашого дерева смичок набуває форми лука. Сандалове стебло має
вагу втричі більшу від звичайного дерева. Волос до смичка найкраще підходить з
монгольського коня. Волосся нашої породи коней грубе і не видає потрібний звук.
| |
Син майстра – Василь Книшук
| |
Крім
скрипок, майстер зрідка виготовляє віолончелі. Каже, що вони значно простіші у
виготовленні, ніж скрипка. У віолончелі не такий важливий звук, як у скрипці.
Вміє майстер робити також сопілки, цимбали, домбри, гітари. Каже, що порівняно
зі скрипкою їх значно легше робити.
Пан
Василь не вважає себе професійним музикантом.
«Я - не
сильний скрипаль, а просто сільський музикант, - каже пан Василь. Без освіти,
але з доброю практикою».
Змалку,
може десь із трьох років, до батькової роботи приглядався син Василь. Тим
більше, до батька часто приходили музиканти ремонтувати скрипки, час від часу
награвали гуцульські мелодії, а хлопець сидів біля них і слухав. Потім тато
зробив йому скрипку і хлопець почав вчитися грати. Навчаючись у 6-му класі,
Василь пішов до космацької музичної школи, яку успішно закінчив. Після
закінчення став музикантом місцевого оркестру в Будинку культури. Потім вступив
на хорове відділення Прикарпатського університету в Івано-Франківську, де
отримав кваліфікацію «Учитель співів». Паралельно вдосконалював гру на скрипці.
Зараз часто грає на весіллях, концертах та інших забавах.
Крім гри на скрипці, хлопець опановував батькове ремесло.
Постійно допомагає йому в роботі, але самостійно виготовити інструмент ще не
наважився. Робить заготовки, нижні деки і шийки. Найближчим часом планує
відважитись і самостійно зробити скрипку від початку до кінця. Тим більше, що
батько вже не може багато працювати, бо зраджують слух і зір, а без цього добра
скрипка не вийде. Окуляри при цій роботі не допомагають. Вони заокруглюють
об'єкт, а бік окулярів розширює його. В цій роботі помилитися не можна.