Відоме гуцульське село Космач славиться великою кількістю професійних та самобутніх музикантів. Вміння грати на музичних інструментах передається з покоління до покоління.

У найбільшій пошані в Космачі, як і по всій Гуцульщині, є королева музичних інструментів - скрипка. Зі скрипкою в Космачі ходять колядники, якщо не вдається запросити весь склад музикантів. На весіллях, коли гості сидять за столами, співають під мелодію скрипки. Та не лише музикантами славиться Космач, але й творцями музичних інструментів, зокрема, скрипок.

На Гуцульщині лишилось небагато майстрів з виготовлення скрипки. Цей інструмент не тільки найскладніший для видобування звуку, але й для виготовлення. Безперечно, тут не береться до уваги фабрична скрипка.

Зараз у Космачі живе один-єдиний майстер-самоук Василь Книшук, котрий виготовляє скрипки з італійським тембром на зразок тих, які свого часу робив Страдіварі. У 1980-х роках пан Василь був одним зі шести скрипників на весь СРСР, котрий працював на скрипковому заводі в Москві і виготовляв скрипки на експорт.

Майстер працює за допомогою заздалегідь накресленого плану

Пан Василь походить з обдарованої творчої родини, виростав серед народних музикантів та співаків. Його дід Федір Михайлович Палійчук знав безліч пісень, оповідань, легенд, казок, які записував дослідник Гуцульщини Володимир Шухевич і згодом надрукував у своїй праці «Гуцульщина». За це Шухевич подарував дідові дзиґарок¹, який у родини зберігається й донині.

Василь Книшук народився 1945 року, в селі Космач, у віддаленому присілку Багни. У вісім років став сиротою. Свою першу скрипку виготовив у 13-річному віці. Він дуже хотів навчитися грати на цьому інструменті, але, оскільки був сиротою в тяжкі повоєнні роки, замовити її в майстра не мав можливості. Він пішов до дядька-бондаря, котрий мешкав на тому ж присілку, попросив у нього інструменти і форму скрипки. Протягом зими сам виготовив інструмент. Каже, що скрипка була ще не досконала, але звучала краще, ніж фабрична. Згодом навчився її самостійно настроювати і грати. Наступної весни пан Василь поїхав в Одеську область на роботу. Після заробітків його призвали на строкову військову службу, а коли повернувся, то вже серйозно зайнявся виготовленням інструментів.

На жаль, першу скрипку зберегти не вдалося. Колись продав її одному односельчанинові. Той розлучився з дружиною й одружився вдруге. Коли пан Василь хотів викупити скрипку, то перша дружина сказала, що колишній чоловік забрав її, а друга сказала, що не приносив, і так слід загубився. Проте, досі не покидає надію знайти інструмент.

У 1982 році московський скрипковий завод оголосив конкурс на відбір майстрів з виготовлення скрипок. Пан Василь взяв у ньому участь. Після засідання комісії його скрипку визнали досконалою і прийняли майстра на роботу. Він був одним зі шести майстрів-скрипників на весь СРСР, які робили класичні скрипки на експорт. Крім пана Василя, був ще один майстер зі села Снідавка, Косівського району, а також були майстри з Грузії, Новосибірська і два москвичі. Скрипки майстер виготовляв вдома і відвозив у Москву. Згідно з накресленим планом, повинен був виготовити три скрипки за рік. Бувало, що й більше робив. Придбати таку скрипку було нелегко, потрібно було записуватися в чергу. Пропрацював майстер на цьому заводі 5 років, а в 1987 році звільнився.

Після звільнення Василь Книшук виготовляв скрипки для українських та закордонних замовників, яких ніколи не бракувало. Майстер пишається тим, що його інструменти є по всій Україні, а також у багатьох країнах світу.

	Нижня і верхня деки

Місцеві музиканти не робили скрипки з італійським тембром, а звичайні гуцульські. Така скрипка візуально не відрізняється від італійської, має добру гучність, але не надається до класичної музики. Класична скрипка з італійським тембром значно якісніше впливає на слухові відчуття. Від фабричної вона відрізняється так само, як співачка з чистим голосом і та, котра співає інтонаційно нечисто, хоча голос у неї поставлений добре. Класична скрипка не повинна гучно звучати біля музиканта, а навпаки - її звук повинен линути ніби здалека, вирізнятися особливою співучістю та ніжністю. Фабрична скрипка біля музиканта може пищати, а за сценою її майже не чути.

Для виготовлення скрипки, як правило, використовують клен і сіру смереку породи «хезельфігт», яку садили в Карпатах за часів Австрії. При тому, це обов'язково повинна бути смерека-самець. Розпізнати її не важко. Смерека-самець плодоносить лише на вершку, а самка - внизу. На жаль, ця порода уже виродилася, бо її не садили за часів СРСР і не садять зараз. Проте, майстер знаходить місцеву смереку з черленню², яку теж можна використовувати для заготовок. Замість клена може ще бути карельська береза, але в Карпатах вона практично не росте.

Василь Книшук з незакінченими скрипками

Деревина для заготовок повинна бути вистояна. Чим довше вистоюється, тим краще скрипка грає. Зараз майстер виготовляє скрипки з матеріалу, якому вже понад 50 років. Зі смереки роблять верхнє деко скрипки, а з клена чи берези - нижнє. Верхнє деко обов'язково виготовляється з двох частин. Боки і шийку роблять з клена. Для грифа, підгрифника і закруток (кілків) використовують чорне африканське дерево породи ебен. Одна маленька частинка цього дерева коштує 100 доларів. На одну скрипку потрібно дві такі частини, тому готовий інструмент коштує від 1000 доларів і більше.

А ще для скрипки майстер використовує африканську смолу. Покриває інструмент лаком. Магазинний лак не надається для скрипки, тому кожен майстер має авторський рецепт виготовлення лаку, від якості якого залежить якість звучання інструмента.

	Частини скрипки

Оскільки дерево може бути різним, а це залежить від його частини (ближче чи дальше від пенька), майстер умовно складає план майбутньої скрипки. З кожної сировини по-різному робиться інструмент. Буває, що майстер поєднує матеріал з різних частин дерева. Люди бачать верхню і нижню дошки, а насправді в ній дуже багато деталей. До того ж, з різного матеріалу задається різна товщина скрипки. Щоб скрипка мала добру тональність, потрібно заздалегідь розписати план на кожному квадратному сантиметрі. Особливу роль у звучанні інструмента відіграють товщини обох дек, які є нерівномірними. Саме від цих товщин залежить тональність. Товщину деки майстер вимірює на спеціальному індикаторі. Якщо тут припуститися найменшої помилки, то скрипка не буде добре грати і не буде мати італійського тембру. Готова скрипка важить лише 400 грамів.

Важливу роль у видобуванні звука в скрипці відіграють струни і смичок. Зараз у продажі є достатньо якісних струн, які відповідають якості скрипки. Смички майстер робить не часто. Насамперед тому, що нема відповідного матеріалу. Найкраще підходить сандалове дерево, але воно є дефіцитним. Смичок мусить бути вигнутим і пружним, а з нашого дерева смичок набуває форми лука. Сандалове стебло має вагу втричі більшу від звичайного дерева. Волос до смичка найкраще підходить з монгольського коня. Волосся нашої породи коней грубе і не видає потрібний звук.

Син майстра – Василь Книшук

Крім скрипок, майстер зрідка виготовляє віолончелі. Каже, що вони значно простіші у виготовленні, ніж скрипка. У віолончелі не такий важливий звук, як у скрипці. Вміє майстер робити також сопілки, цимбали, домбри, гітари. Каже, що порівняно зі скрипкою їх значно легше робити.

Пан Василь не вважає себе професійним музикантом.

«Я - не сильний скрипаль, а просто сільський музикант, - каже пан Василь. Без освіти, але з доброю практикою».

Змалку, може десь із трьох років, до батькової роботи приглядався син Василь. Тим більше, до батька часто приходили музиканти ремонтувати скрипки, час від часу награвали гуцульські мелодії, а хлопець сидів біля них і слухав. Потім тато зробив йому скрипку і хлопець почав вчитися грати. Навчаючись у 6-му класі, Василь пішов до космацької музичної школи, яку успішно закінчив. Після закінчення став музикантом місцевого оркестру в Будинку культури. Потім вступив на хорове відділення Прикарпатського університету в Івано-Франківську, де отримав кваліфікацію «Учитель співів». Паралельно вдосконалював гру на скрипці. Зараз часто грає на весіллях, концертах та інших забавах.

Крім гри на скрипці, хлопець опановував батькове ремесло. Постійно допомагає йому в роботі, але самостійно виготовити інструмент ще не наважився. Робить заготовки, нижні деки і шийки. Найближчим часом планує відважитись і самостійно зробити скрипку від початку до кінця. Тим більше, що батько вже не може багато працювати, бо зраджують слух і зір, а без цього добра скрипка не вийде. Окуляри при цій роботі не допомагають. Вони заокруглюють об'єкт, а бік окулярів розширює його. В цій роботі помилитися не можна.