rss
09/24/2020
EN   UA

Час i Події

#2020-39

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Сторінка редактора \ Бог, творчість та авторське право. Частина ІІІ. Дволикість автора – горе для громади?

Однин з найсуперечливіших боків творчості - це те, наскільки збігається «авторське Я» творця безпосередньо із самим творцем та його діями. Ще якихось років 5 тому ця тема цікавила переважно філософів, дослідників та шанувальників жовтої преси. Однак з початком війни, щонайменше, позиція творчих людей з різних сфер стала надзвичайно важливою для громади. І «дволикість» на початках ставала справжньої моральною катастрофою...

Філософи про те, що людина як творець, і та ж людина як особистість - це дві різних людини, знають доволі давно. І чималу частину цих знань було отримано на гіркому досвіді Другої світової війни. Творець в своїх творах може писати про ідеальний світ, ідеальних людей, ідеальну поведінку. І той же самий творець у житті може виявитися останньою падлюкою.

Є й зворотний зв'язок - психолог може багато чого сказати про творця як особистість, однак пояснити, звідки в цій же ж людині взялася творчість, для психолога - майже нереальне завдання. Хіба що психолог сам є творцем - і здатен витворити з цього приводу досі невідоме оригінальне знання, по одному знанню на кожну творчу особистість...

Відомий швейцарський психоаналітик, філософ, культуролог Карл Густав Юнг описував художній твір, як «майже живу істоту, котра використовує людину як поживне середовище, застосовуючи її здібності на свій розсуд, і формуючи себе згідно зі своїми власними творчими планами».

Є підозра, що письменники, котрі намагалися змусити чи вмовити героїв чинити так, як диктував автору тверезий глузд, а не так, як диктувала Муза, Юнга добре зрозуміють. Змусити героя роману чинити раціонально надзвичайно тяжко. Творчий, або й творчо-виховний замисел був один - а прийшла Муза і надиктувала замисел зовсім інший.

Не менші муки відчувають і творці в інших сферах діяльності, менш романтичних. Науковці, для прикладу, частенько хочуть, щоб закони природи не дуже відрізнялися від існуючих в їхній сфері уявлень. Хоча б для того, аби менше сваритися з колегами. Але закони природи мають на то свою точку зору, і не одному науковцеві доводилося воювати насамперед з самим собою, аби лишень тільки законспектувати те, що йому надиктувала Муза.

Але бурхливість стосунків автора з твором не можна навіть порівнювати з бурхливістю стосунків автора з суспільством.

Зазвичай до творчих людей суспільство виставляє дещо завищені вимоги. Як він може бути звичайною людиною, якщо пише такі неземні речі? Мусить бути хоча б напівбогом!

Насправді доволі часто виявляється, що творчий процес, скажімо так, займає 80% (якщо не всі 99%) «оперативної пам'яті» мозку генія, відтак частенько на решту особистості людині просто бракує місця. І доволі часто місця бракує саме на такі прості речі, як честь, людяність, совість...

Ось візьмімо для прикладу того ж таки Ейнштейна, про котрого ми вже неодноразово згадували. У 1997 році його нащадки вирішили трохи підзаробити - і продати на аукціоні листи генія до першої дружини - Мілеви Маріч. Коли листи було оприлюднено, світ зрозумів, що все в цьому житті пізнається у порівнянні - і в масштабі простих людських стосунків геніальність може бути відносною, якщо не сказати - вкрай малою....

Ось майже всім відома цитата з тих листів:

«Якщо хочеш заміжжя, ти повинна будеш погодитися на мої умови, ось вони:

по-перше, ти піклуватимешся про мій одяг і постіль;

по-друге, приноситимеш мені тричі на день їжу до мого кабінету;

по-третє, ти відмовишся від усіх особистих контактів зі мною, за винятком необхідних для дотримання пристойності у товаристві;

по-четверте, завжди, коли я попрошу тебе про це, ти залишатимеш мою опочивальню й кабінет;

по-п'яте, без слів протесту ти виконуватимеш для мене наукові розрахунки;

по-шосте, не чекатимеш від мене жодних виявів почуттів».

Особливо цікавим є п'ятий пункт: хто знає, чи став би Ейнштейн всесвітньо відомим генієм, аби Мілева Маріч вчинила так, як і годиться дівчині: скрутила би в кишені дулю і послала би кандидата в уявну подорож кудись в інший бік Всесвіту - най там пошукає охочих робити наукові розрахунки на таких принизливих умовах. Цілком ймовірно, що пан Альберт дійшов би туди й назад разів зо три, зі швидкістю, у 10 разів більшою за швидкість світла, по дорозі добре порухав би звивинами і виставив би майбутній дружині набагато ліпші умови. Адже екзамени майбутній творець теорії відносності здавав, але оцінки його не були аж такими вже й геніальними...

Хай там як, але Мілева Маріч не змогла вчасно скрутити комбінацію з трьох пальців, коли геній повернувся до неї іншим обличчям Януса, звичайною людиною з далеко не найвищим рівнем емоційного інтелекту. І тяжко за це поплатилася - після розлучення отримала депресію, котра тримала жінку в своїх кігтях до кінця життя.

Набагато гірше йдуть справи тоді, коли ситуація в суспільстві змушує творця обирати, на чий бік стати. Совість чи комфорт, совість чи життя, совість чи зручність... Ще гірше - коли один з цих боків починає ситуацію розгойдувати, і спокушати совість творця, котра і так має не таку вже й велику частку «оперативної пам'яті», грішми, славою, іншими речами...

А спокушають їх дуже і дуже часто.

Чому?

Та саме з тієї ж причини, про яку вже було згадано: суспільство має звичку ідеалізувати творчу людину. І коли творча людина «переходить на бік темряви», це завдає психологічного удару набагато більшої руйнівної сили, ніж звичайні методи психологічної боротьби.

Першого такого удару було завдано тоді, коли всім відомі ще з радянських часів російські творчі люди різних галузей почали масово підтримувати війну з Україною.

Саме тоді для громадян України і почалася справжня декомунізація і дерусифікація. До того здобутки російської культури - фільми, книги, пісні, вірші, досягнення - асоціювалися переважно з позитивними речами.

А тут раптом Янус розвернувся, або, якщо хочете, російська хатинка на курячих ніжках повернулася до лісу передом, а до України - зовсім іншим місцем. (До речі, сам образ такої хатинки було сплагіачено у саамів - фіно-угорського народу, ті будували комори на високих стовпах, добре укріплених знизу, що віддалік нагадували курячі ніжки).

Асоціативні зв'язки почали обриватися. Слухаєш кота Матроскіна - і згадуєш, як той же самий голос каже:

«Я махнув рукою (на українців), незважаючи на те, що у мене чверть крові українська... Вони і так не дуже просвітлені. Як бабуся спересердя казала: «Та плюнь ти на них. Це ж темні та неграмотні народи...» Я шкодую їх, розумієте? Вони в якомусь сенсі вбогі. А зараз я зовсім таку сакраментальну думку вам скажу. Біда ж справжня полягає в тому, що в усі часи їхні найкращі представники інтелекту, літератури - вони в порівнянні з росіянами були десь на другий чи третій позиції. Мені незручно за них. Становища не виправити... Якби наші українські брати були би розумнішими, вони не стали би дискутувати на цю тему. Нав­паки, треба було сказати: «Пробачте нас, Христа заради! Ми на халяву купилися». Тому що ніякого стосунку Крим до України залежної та незалежної не має.»

І вже на того Матроскіна зовсім іншими очима дивишся...

Обривання асоціативних зв'язків - це загалом трохи болюча річ, навіть якщо йдеться про добрих знайомих. А коли доводиться масово викреслювати з пам'яті цілі пласти культури, а разом з ними - ще й купу добрих знайомих чи навіть родичів, котрі чесно дивляться в очі і заявляють щось на кшталт «якщо Путін накаже, то я візьму зброю і піду вас вбивати», це загалом процедура на межі шоку.

Однак цей шок українці, а з ними - й притомна частина інших мешканців Землі, навіть росіян, котрі втрималися за здоровий глузд, - якось пережили.

Далі пішла наступна частина - переманювання, а подекуди й зомбування українських митців на ідеологічному рівні. Тут вже справа трохи тяжча, завдання на рівень вище.

Бо частенько люди можуть почати сумніватися в собі, якщо дуже авторитетна для них людина виходить - і стає на бік противника. Виникає когнітивний дисонанс. Як же так, людина так гарно співає, що здається, ось вона - душа України. А потім питають її, чому не їде до бійців піднімати бойовий дух, а вона й каже цим чарівним голосом: «Який там дух піднімати? Для кого? Проти брата? Ідіть і піднімайте тоді. Це гріх страшний, люди добрі. У мене там родичі є. Я не знаю, на якому боці вони, можливо, десь уже мого брата вбили там, розумієте?»

А що ж там зрозуміти - голос український, а душа не зовсім. Людина все ще не визначилася, на якому вона боці, хто їй ближчий, вбивці-завойовники, чи захисники, котрі, зокрема, і її життя від тих вбивць рятують. І там, і там родичі, куди не стань - інші образяться. А вбивць ображати якось тойво... боязно... От і шукає будь-які формальні приводи, аби свою солідарність з вбивцями подати як «культуру поза політикою».

Однак «демони-спокусники» працюють не тільки на ідеологічному, а а й на цілком позаміфічному рівні банальних грошей.

Була письменниця-патріотка, їздила в АТО, писала патріотичні книги. А тут раптом російський видавець вдягнув вишиванку, вдарився об землю, обернувся сизокрилим орлом, і каже, мовляв, а давай ми твої дитячі книги перекладемо російською, щоб і російські діти їх любили, і видамо в РФ.

І тут би мала би людина роздивитися, що орел - двохголовий. І що  гроші ті, за книги отримані, червоні від крові. Що видавець буде отримувати прибутки з продажу «книжок з українським колоритом», буде показувати, що українці на Росію вже не сердяться, вже вибачили Росії і зруйновані міста, і тисячі вбитих і покалічених, і вже готові писати для Росії гарні казки, «щоб уникнути проблем у майбутньому». А в теперішньому видавець платитиме з прибутку за книги податки у російський бюджет.  І за ті гроші десь на російському, або ж і на вкраденому українському заводику виливатимуть кулі. Кулі - вони насправді дешеві до непристойності. За податки з однієї такої книги можна кілька сотень міцних куль виготовити. І кілька сотень життів ними загубити. Але хіба про то думаєш, коли сизокрилий орел так гарно щебече?

Такі методи Росія використовує не вперше і не вдруге. І тому варто готуватися до того, що чимала частина українських митців різних сфер можуть повернутися до України неприглядним боком Януса....

Бог, творчість та авторське право Частина ІІ. Горе плагіатора, умисного і неумисного

І бути, і здаватися

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com