...Кожне зусилля,
що здійснюється з примусу,

вимагає жертви -
життєвої енергії.

Я ніколи не платив таку ціну...

Нікола Тесла

 

 

Вхопити за хвіст ідею - свою чи чужу - то ще півділа. То навіть, можна сказати, ще не творчість. Творчість - що ви з тією ідеєю будете робити... І наскільки зможете пристосувати своє життя до своєї ідеї.

Найбільш скромно ставився до своєї творчості великий винахідник Нікола Тесла. Він вважав, що всі ідеї приходять ззовні, а його мозок тільки реєструє їх.

«Спостереження за собою... привели мене до усвідомлення, що я є тільки автоматом, що не має волі в думках і діях, і всього лишень реагую на вплив довкілля... звичайній людині тяжко усвідомити цей факт», - писав Тесла.

І попри це, він давав собі раду з «впливом довкілля» доволі творчо. От візьмімо хоча б академічну науку як таку. Тесла не те що не мав вчених ступенів - він взагалі не захистив диплом.

На цьому моменті у прихильників Білла Гейтса, Марка Цукерберга та Стіва Джобса, котрі теж не отримали дипломів (всі троє), - мали би загорітися очі (у всіх власників куплених дипломів очі мали би згаснути, на відміну від жаби - скільки грошей витрачено намарно!).

Тим не менш, випадок  Тесли таки відрізнявся від випадку згаданих трьох: він своїми експериментами добряче перевернув світ вчених, і, зокрема, ту ж таки академічну науку, з ніг на голову. Невідомо, що саме Теслі казав Ейнштейн (а міг би багато чого казати, оскільки Тесла багато в чому з Ейнштейном не погоджувався), і чи розказував про те, яке місце на карті світу посідає Сербія. Але з 75-річчям Ейнштейн Теслу привітав, і заявив, що найбільший вклад Тесли в науку - створення багатофазної системи генераторів та двигунів змінного струму.

Хоча насправді повністю вклад Тесли в науку ще й досі достеменно невідомий: в музеї в Белграді припадають пилом 150 000 документів, написаних вченим, і, кажуть, в тих документах ніхто ще достеменно не розібрався.

Втім, не факт, що ті записи є повними, і що з них не повикреслювано найважливішого.

Тесла якраз показав людству майстер-клас з творчості. Попри те, що не вважав себе автором своїх ідей, робив з тими ідеями, що хотів - тобто, поводився, як їх повний власник: розвивав ідею, втілював на практиці, міг оцінити, чи вписується вона в картину світу (і в ту картину, за якою живе весь світ), міг передбачити наслідки роботи своїх ідей - і міг цілком свідомо знищити будь-які подробиці роботи зі своїми ідеями, якщо вважав, що цими ідеями можуть скористатися на шкоду людству. І навіть ті свої ідеї, котрі вважав допустимими для використання у створенні зброї, продавав відразу двом ворогуючим сторонам - щоб жодна з них не мала остаточної переваги над іншою, а отже - не мала спокуси почати війну. Геніальний був винахідник, і геніальний не тільки у виловлюванні ідей з повітря, а й у вмінні керувати цими ідеями.

Для багатьох геніїв керування своїми ідеями стало не просто занадто тяжким завданням, а цілою трагедією. Для плагіаторів, умисних і неумисних, цей процес переважно стає просто проблемою. Щоправда, багато хто з них у своїй самозакоханості цієї проблеми просто не помічає.

Хоча, з розвитком технологій, і, зокрема, технологій прямого і зворотного зв'язку між творцями ідей, їхніми учнями, критиками і споживачами ідей не помічати цю проблему стає дедалі тяжче.

Адже найперша відмінність між справжнім власником ідеї і плагіатором полягає в тому, чи може людина цю ідею розвивати, чи вміє бачити проблемні місця, шляхи розвитку ідеї, шляхи покращення. Чи вміє вона жити зі своєю ідеєю і за своєю ідеєю. Власникам ідеї всі ці процеси вдаються набагато легше. А от для плагіаторів всі ці аспекти - тяжка халепа.

Ця відмінність проглядається в різних сферах творчості - від науки до літератури і більш творчих матерій.

Медики, котрі розказують про здорові легені, закурюючи цигарку, священики-теологи, котрі благословляють загарбницькі війни, письменники і поети, котрі декларують людинолюбство і пишуть Путіну схвальні листи - це все люди, що наловили з повітря ідей, зрозуміти які просто не можуть. Муза десь там нащебетала гарні ідеї, вони законспектували і передали іншим. Грошей і слави на тому заробили. Але самі цих ідей не сприймають, не розуміють, і жити за такими ідеями не хочуть.

Загалом вловити ідею і зрозуміти її - різні речі. Ще інша річ - спробувати вписати отриману ідею в наявну картину світу. Це тільки здається, що все просто - але навіть якщо ідею вам десь там наспівала Муза, глибоке розуміння цієї ідеї вам ще не гарантовано.

А от якщо людина ідею сплагіатила - то розвиток ідеї дається їй взагалі тяжко.

І чим вищим є рівень плагіату, тим тяжче людині розвивати ідею, і відійти від вже сплагіаченої ідеї вбік. Будь-які спроби досліджень, «крок вправо, крок вліво», будуть розглядатися людиною як замах на її авторитет. Так тяжко плагіатору той авторитет дався - і тут хтось намагається ідею гойдати! Для плагіатора такий замах на святе - страшна річ...

Щоправда, плагіат буває не завжди свідомий, і не завжди йдеться про іншого автора ідеї.

От, для прикладу, піддивилася людина у життя (можливо, навіть і свого життя) заплутаний сюжет, написала роман. Ідея спрацювала, роман вписався у існуючу на той час картину світу, автор отримав всесвітню популярність.

А життя ще одного такого сюжету не показало - і все, finita la commedia, автор так і лишився автором єдиного роману. Або кількох романів - хоча претендував на набагато більші лаври. І навіть мав певний талант.

От, для прикладу, Вольтер. Великий французький філософ, що сварився з мадам Помпадур і переписувався з Катериною ІІ. Кілька десятків його творів пережили сторіччя. Але у випадку Вольтера це можна вважати гучним провалом. Бо всього він написав десь понад сотню томів (!) творів, і то дуже дрібним шрифтом. Щоб досягнути такої шаленої працездатності, кажуть, випивав щодня по кілька десятків горняток (одні кажуть - 50, інші - 70!) міцної чорної кави. І з таким шаленим, як то зараз кажуть, навантаженням на серце він прожив до 83 років!

Тесла, між іншим, каву покинув пити ще в юності - саме через те, що вона шкодить серцю. І прожив 86 років. Однак всі свої ідеї він вловлював у стані емоційного стресу. Власне, він і перебував у тому стані емоційного стресу майже все життя. Сучасних медиків-послідовників Сельє таке життя мало би неабияк перелякати. Слово «стрес» в нас час взагалі стало такою собі лякалкою для людей зі слабкими нервами. Хоча сам винахідник теорії стресу Ганс Сельє (точніше - Янош Гуго Бруно Шейє, канадієць угорського походження) не вважав стрес шкідливим, вважав, що саме ця реакція допомагає організму вижити.

У випадку винахідників, вчених і загалом творчих людей стрес допомагає не просто вижити, а прожити життя, образно кажучи, якщо не з оркестром, то хоча б з добрими музиками.

І саме цей аспект - вміння організму жити з творчим стресом - теж показує, наскільки людина може налагодити добрі стосунки зі своєю творчістю. З Музою, якщо хочете.

У творчої людини  з Музою стосунки можуть скластися найрізноманітніші.

Якщо стосунки не дуже - то видовище для стороннього спостерігача жалюгідне. Муза бідолаху-творця до результату тягне силоміць на налигачі, час від часу виписуючи на горіхи добре просоленою лозиною. Творець впирається, запиває стрес алкогольними напоями (або й чим міцнішим), але ніц вдіяти не може, бо втрапив у тяжку залежність від Музи, і та залежність його згризає зсередини. Та ще й ідеї гонор показують: до прикладу, на п'яну голову ще ловляться, а на тверезу - вже ні. Халепа. Довго прожити з такими пристрастями тяжко, а щасливо прожити - й поготів.

Якщо ж стосунки з Музою добрі, то творчий процес виглядає доволі цікаво для стороннього спостерігача.

Вкладання сил в творчість відшкодовується сторицею: чим більше людина витрачає сил і часу на творчість, тим більше в неї цих сил (і навіть часу!) залишається. Більше того - кількість сил навіть зростає, людина працює, як електровіник, з вічним двигуном в тому місці, де мала би бути батарейка. Навіть здається, що й сам час у таких людей гумовий якийсь - розтягується, і за 24 години вони встигають зробити стільки, скільки простому смертному й за рік не переробити.

І навіть найпростіші проблеми такі люди розв'язують творчо. Наскільки одноманітна справа - миття посуду, і настільки різноманітні детективи за цією справою вигадувала Агата Крісті. Або ж піддивлялася у життя.

Але для того, щоб піддивитися ідею, теж потрібно мати певні задатки - і розвивати їх в різні боки. Інакше людина, навіть якщо й досягла певного рівня в своїй творчості, може так на тому рівні й застрягнути - і напродукувати однотипних ідей у кількості сто томів дрібним шрифтом.

Втім, не всім так щастить. Серед графоманів не так вже й багато бездарних, але наполегливих і працьовитих. А все тому, що організм - субстанція розумна (що іноді тяжко сказати про свідомість того організму), і має певні запобіжники на той випадок, якщо раптом у свідомості станеться раптове роздування графоманської пихи. Але це вже - тема наступної розмови...

(Далі буде)