Від редакції:

Українські школярі працюють над тим, щоб врятувати Україну від екологічної катастрофи. Те, що не під силу змученим корупцією чиновникам, може вдатися цим дітям - серйозним, беручким і наполегливим!

«Екологію у школі вчать лише один семестр в 11 класі. Що можна вивчити за цей семестр? Мені довелось влітку ходити до доцента кафедри екології університету імені Івана Франка, і ми з ним серйозно вивчали основні питання з екології. У шкільному підручнику ти цього просто не знайдеш. А якщо щось і знайдеш, то якийсь один рядочок», - починає нашу розмову дев'ятикласниця Ярина Іващишин.

Разом зі своїм науковим керівником - завідувачем лабораторії Львівського технологічного ліцею Віктором Колдуном, дев'ятикласниця придумала, як без сортування сміття і відходоспалювальних заводів вирішити проблему шкідливого впливу Грибовицького сміттєзвалища на довкілля і здоров'я людей.

Від початку і досі вирішення сміттєвої проблеми Львова обтяжує один суттєвий факт - у місті неналежно сортується сміття. Саме це зменшує кількість варіантів, які б могли подолати проблему.

Логічним вирішенням проблеми виглядає будівництво сміттєспалювального заводу. Але важливо розуміти, наголошує Віктор Колдун, заводи, які ми в народі називаємо сміттєспалювальними, насправді є відходоспалювальними - тобто заводи спалюють вже відсортоване сміття.

«А що лежить у наших львівських сміттєвих урнах? Хто що кинув. Кинули, наприклад, підошву, пластик, який має до 57% хлору, чи кинули батарейки - хто це буде виймати? А в одній батарейці хрому і літію вистачає, щоб весь контейнер сміття став шкідливим. Чи, скажімо, ремонти робимо, викинули обрізки кабелю, хто їх відбиратиме? Навіть якби у нас був відходоспалювальний завод, таке сміття палити не можна. Бо коли хлоровмісний пластик потрапляє у сміттєспалювальний завод, він вам на виході дасть хімічну атаку часів І Світової війни. У Києві вже два відходоспалювальні заводи стоять саме тому, що не можуть палити агресивне сміття», - пояснює Віктор Колдун.

Розуміння цього спростовує також інформацію, яка гучно прогриміла у львівських ЗМІ кілька місяців тому - про те, що шведи зголосились купувати львівське сміття. З розмови з Віктором Колдуном та Яриною Іващишин стає зрозуміло, шведи готові купувати саме відсортоване та відкаліброване сміття.

Макет проекту, який дозволяє захистити довкілля від токсичних речовин

Єдина країна, де сортування сміття відбувається справді на високому рівні - це Японія, стверджують львівські дослідники. І система там працює дуже жорстко.

«У мене в Японії живе знайома. Вона має два холодильники. Один - для продуктів. Другий - для відходів. Вона може викинути харчові відходи тільки раз в тиждень. В інші дні тижня вона може викинути в один день папір, в другий -пластик. У неї є графік, де чітко написано, що і коли можна викидати. Причому, викидати треба у відповідних пакетиках, які дуже дорого коштують. І якщо все це перевести на наші гроші, то за кожен кілограм викинутого сміття вона платить 6 гривень. Львів'яни готові за кожен кілограм викинутого сміття платити 6 гривень? Цим питанням тема сміттєпереробки і сміттєспалювальних заводів у Львові зараз і закривається. Нема на це коштів», - скептично говорить Віктор Колдун.

«Але ми можемо собі дозволити полігон, - долучається до розмови Ярина. - У Львові реально отруйним є 1-2% сміття. А є сміття порівняно чисте, скажімо, з харчової промисловості, з паперової. З пластику, дерева, різноманітних упаковок, фактично з усього, що є на звалищі, за винятком батарейок та проводки, ми можемо отримати деревне вугілля. Після цього отримане вугілля обробляють парою, і воно від того тріскає. Коли воно тріскає - це і є активація. Відкриваються пори, якими воно поглинає усю побутову хімію. І цим активованим вугіллям можемо поглинути отруту, яка зараз розповзається з львівського сміттєзвалища у довкілля».

«Ми просто прокопуємо траншею до глини - від 1 до 4 метрів. Засипаємо цю траншею деревним вугіллям. У результаті шкідливі речовини виходять і концентруються в тій траншеї. За кілька років воно зі стадії отрути переходить у просто органіку і стає безпечним. Довкілля ми убезпечуємо від шкідливих речовин, а деревне вугілля, яке їх всотує, уже є на звалищі - тобто воно нікому не заважає», - пояснює технологію Віктор Колдун.

Звісно, для того, щоб добитись належного поглинання шкідливих речовин, деревного вугілля зі сміття знадобиться значно більше, ніж аптечних таблеток активованого вугілля. Абсорбація у них краща. Але з іншого боку, кажуть дослідники, сировини, яка може стати деревним вугіллям, у нас на звалищі теж не бракує.

«У нас під боком і сировина, скільки хочеш, і паливо теж під боком. У нас все у межах звалища. Потрібен тільки невеличкий бензиновий генератор, щоб крутились вентилятори, двигуни - і все. За попередніми розрахунками, таке деревне вугілля треба було б засипати раз у кілька років», - запевняє Віктор Колдун.

Виходить, що частину сміття, яке потрапило на звалище, можна перетворити на активоване вугілля, і ним ж захистити довкілля від отруйної води зі звалища.

Таким чином можна робити і рекультивацію звалищ, додає Віктор Колдун:

«З деякими державними структурами у нас вже була попередня розмова, нас запрошують розробити технологію для рекультивації. Це, фактично, те, що ми описали. Тільки при рекультивації ми засипаємо ці траншеї ґрунтом, садимо там якісь бур'яни, або лісок. Воно собі росте, і все».

	Ярина Іващишин на Міжнародному конгресі та Технічній виставці ЕТЕВК-2017

Ярину Іващишин та її наукового керівника днями уже запрошували до міської ради. Заступники міського голови зацікавились проектом. Зійшлись на тому, що технологія робоча, відтак дослідників чекає ще одна зустріч з експертом, якого запросить міська рада.

Дев'ятикласниця Ярина згадує, що свою екологічну діяльність сама собі «напророкувала» ще у молодших класах.

«Ще коли я навчалась в попередній школі, брала участь в конкурсі «Міні-Міс», і в мене запитали, ким я хочу стати, коли виросту. І я відповіла, що екологом. Але я навіть подумати не могла, що мине певний час, я перейду в іншу школу і справді серйозно почну вивчати екологію і захочу з нею пов'язати своє життя».

Минулого року Ярина саме перейшла до Львівського технологічного ліцею, тут познайомилась зі своїм майбутнім науковим керівником - Віктором Колдуном, і зацікавилась олімпіадою з екології. Перше місце в місті і перше в області неабияк мотивувало. Дівчина вирішила зайнятись дослідницькою роботою. Легких шляхів не шукала - взялась за сміттєву проблему Львова. Щоб дійти до проекту, яким зацікавилась міська рада, дівчинці знадобилось чимало часу та зусиль.

«Треба було цілими днями вчитись, досліджувати. Не йти після ліцею додому, як нормальні діти, а працювати над розробкою проекту до 19 - 20 години. Постійно щось шукаю, постійно щось досліджую».

І праця дала плоди!

«Ярина минулого року посіла перше місце у предметній олімпіаді з екології по програмі 10 класу, а вона навчалась у 8 класі! Перше місце в місті, перше - в області. На загальноукраїнський рівень не пустили її - маленька ще. Вона займається глибинно. Вона займається в Малій Академії Наук, займається при екологічному факультеті університету. Минулого року вона посіла третє місце на Всеукраїнському конкурсі Intel-Техно. Цього року - друге місце на Intel-Техно. Взяла юнацький приз у відборі до Стокгольма - Stockholm Water Prize. Людина має глибокі знання, феноменальну пам'ять, і над собою працює», - характеризує «Львівській газеті» Ярину Василь Пострільоний, викладач Львівського технологічного ліцею, у якому навчається дівчина.

Сміттєвим проектом потенціал юної дослідниці не закінчується, Ярина разом зі своїм науковим керівником паралельно працює над вирішенням проблеми замулювання каналізації. З часом жирові відкладення на трубах впливають на звуження робочого перерізу каналізаційної труби, а це може спричинити повне закупорювання каналізації. Дослідники шукають спосіб боротьби із флокулянтами, які, власне, і налипають на стінках каналізаційних труб. Вони уже придумали, як їх осаджувати на фільтрі ще до входу у каналізаційні мережі. Як і у випадку зі сміттєзвалищем, пропонують оригінальне вирішення із підручних засобів - використати як багаторазовий фільтр звичайні подрібнені ПЕТ-пляшки.

 

Автор: Марічка Курило

Джерело: «Львівська Газета»