Від редакції:
Як би не було добре в долині, людей все одно тягне в гори.
Для того, щоб спуск був не менш захоплюючим, ніж сходження, рекомендуємо скористатися
досвідом попередників. ; )
Львів'яни
Василь Паровінчак і Максим Пендищук раніше добре не знали один одного -
бачились кілька разів. Ну і списувались трошки. Та це не завадило їм втілити в
життя свою грандіозну авантюру - зірватись за 13 тисяч кілометрів від Львова,
щоб здолати найвищу вершину Південної Америки - Аконкагуа (6960 метрів).
Про
таксистів-ватників з Аргентини, дивного гірського японця, подих смерті перед
вершиною; підступного шведа, який неправильно випорожнився та багато іншого
хлопці розповіли на зустрічі у Lviv Travel Club.
Як правильно
знайти напарника?
Макс: Якщо
побачите оголошення в газеті, де пропонують піти на Аконкагуа - чуваки, ніколи
не ведіться. Разом до цього ми взагалі нікуди не лазили - не знали, що чекати
один від одного. Але вийшло все чудово.
| |
Максим Пендищук | Василь Паровінчак |
Чесно, до
цієї подорожі альпіністом себе я б не назвав. Ну, ходив собі в Карпати. Але дві
тисячі, у порівнянні з сімома, - дуже смішно. Мав ще досвід із горою Аннапурна
(Гімалаї). Але вище 4600 метрів тоді не зайшли - почався аномальний снігопад,
відомий як Непальська катастрофа 2014 року (загинули 43 людини, 50 - пропали
безвісти, - Ред.).
Василь: Напевно,
ця історія розпочалася ще два роки тому - тоді просто захворів горами. Перша
вершина - Кіліманджаро. Потім - Монблан, Ельбрус. Все зумів добити за рік часу.
Перед
Аконкагуа шукав собі напарника - ніхто взагалі не погоджувався. І тут Макса
підігнав наш спільний друг. Так, в цьому був ризик. Щось мене лякало. Але
вибору не було, і я погодився. Як показав час - не прогадав. Самому було б
набагато важче.
| |
Шлях хлопців | |
Як добратись?
Макс: Мендоза -
місто в Аргентині, куди мусиш попасти. Перш за все - бо там отримують
відповідні дозволи. Без них Аконкагуа одразу скаже «До побачення».
Ми перебрали багато варіантів
- але оптимальних було два: залетіти в Буенос-Айрес, потім якимось чином в
Мендозу (їхати чи летіти через весь континент). Або ж можна потрапити одразу в
Сантьяго (Чилі), а далі - автобусом до Мендози (16 годин).
Ми вирішили комбінувати. І
знайшли ще один шлях - Львів-Рим-Мендоза. Щоправда, з Риму летіли до Мадриду.
Потім до Буенос-Айресу. Вже далі - в Мендозу.
Василь: До останнього так і не знали, скільки нас
буде. Мали їхати троє. За дві години до відльоту з'ясувалось - будемо удвох.
Загалом, у квитки у два боки на кожного обійшлися в 930-950 доларів.
Як готуватись?
Макс: Ну, ми багато бігали - а
що тут ще можна придумати. Стартував у грудні з 5 км кілька разів на тиждень.
І особливої радості від цього не мав.
На Новий рік, майже за два
місяці до старту, щось так подумалось - я ж тут «слабое звено». А їхати вже
скоро. Тому почав нарощувати сили: кілька тижнів по 20 км кожні три дні. Кажуть,
це трошки перебір - достатньо й десятки.
| |
Скрін з презентації хлопців |
Василь: Якщо хтось-колись бачив вар'ята в масці, який
відлякує всіх на Високому Замку, - то був я. Так-то все починалося стандартно.
За два місяці до відльоту - банальні 5 км три рази в тиждень. Зрештою, дійшов до 10-15 км три-чотири рази в
тиждень. Круто допомогло плавання в басейні та пірнання в ополонці.
Одна з фішечок, яку
використовував - спеціальна маска, що обмежує доступ кисню в легені. Знаєте,
допомогло удвічі швидше вийти на потрібні результати. Хоч кажуть, що вона
шкідлива - обмежує доступ кисню в мозок, де відмирають клітини. В будь-якому
разі - знайте, чим користуєтесь.
Спорядження
Макс: Перед пакуванням все дуже гарно виклав та
сфотографував. І чим більше клав - тим більше плакав. Хоч все дуже гарно
вмістилося в червоний наплічник 75+10 літрів.
Взагалі, в Інтернеті можна
спокійно знайти списочки із необхідним спорядженням, які складають турфірми до
кожної з гір. Будете це мати - 100% виживете. Ну, окей - 99%.
Але пам'ятайте - перше, що ви
загубите, якщо погано вдягнетеся в горах - це нігті, а потім - пальці. Раз я
спробував зав'язати шнурівки без рукавиць - і ледь не попрощався з ними.
Василь: Їжу ми
скупили в Аргентині - привезли з собою хіба що «Світоч» і «Мівіну». В принципі,
навіть взяли забагато. Моя вам порада - ніколи не ходіть в супермаркет
голодними, бо наберете трохи непотребу. Коштувало усе, до речі, 200
аргентинських песо.
Що там -
в Аргентині?
Макс: Прилетіли
після кількох пересадок до Мендози о 9 ранку. Виходите ви з аеропорту - перед
вами море таксі. Щоправда, мають вони тільки 10 хвилин, щоб «здобути клієнта».
Тому перший, хто блисне чарівними песо, - поїде.
Підходжу до одного чувака -
махаю 20-ма баксами. Тільки хтось інший показав песо - і той вже поїхав.
Погодився інший таксист. Правда, англійською він ледве розмовляв. І виявився
ватником.
Домовились з ним, що, окрім
цієї поїздки, в другій годині дня підкине нас за 500 песо до Пенітентеса
(початкова точка Аконкагуа, 2800
м - Ред.). Але він нас кинув - перед від'їздом сказав,
що не так підрахував, і захотів 150 доларів.
Василь: Ще про дозволи. Ціни залежать від сезону та
співпраці із місцевим туристичним бізнесом. Якщо людина вирішила сама залізти
(без послуг гідів чи місцевих компаній) - 720 доларів. Якщо візьме якусь
послугу - 580 доларів.
Ми домовилися із місцевою
фірмою «INKA», що орендуємо у них мулів від початку шляху (2800 м) до базового табору (4500 м). В підсумку -
економія 90 доларів. У компанії самі викликали таксі та поінформували водія, як
добратися до автобуса, який везе до входу в парк (початкова точка, - Ред.).
Старт. Великі
штрафи і безкоштовні рятувальники
| |
Шлях хлопців. Джерело: Gorgany.PRO | |
Макс: Ми обрали
нетехнічний маршрут - там не потрібно спеціального спорядження. Грубо кажучи -
це Говерла, але на п'ять кілометрів вища. Щоправда, тут більша ймовірність
каменепаду, обвалів снігу тощо. Ми ще й пішли в так званий «низький сезон» -
коли ще трохи - і погода вже зіпсується.
Словом - весело.
Приїхали
в курортне містечко Пенітентес (2700
м) - там переночували. Сам шлях розпочинається вже із
входу в парк на висоті 2800 метрів. Сюди нас доправив представник «INKA», де ми
оформили усі дозволи і рушили до наступної точки - Конфлуенція (3400 м).
До речі,
у кожному документі є свій номер, на який видають спеціальний сміттєвий пакет.
Коли йдете назад - його повертаєте. Якщо загубите - штраф дорівнює вартості
дозволу (580 доларів).
Василь: Дізналися
ще про дуже круту річ - за місцевими правилами, якщо ми переночуємо дві доби у
Конфлуенції, і за цей час сходимо до безвхідної точки «Франція» (4200 м) - нас додатково
страхують: гарантують право на безкоштовні рятувальні роботи, гелікоптер та
меддопомогу в разі потреби. Якщо ігноруємо - то на випадок біди самі й платимо.
Крім того, мали ще українську страховку.
Чому
важливо сходити на «Францію»? Це - додаткова акліматизація та неймовірно
красиві краєвиди, яких ніде не побачиш у цій місцевості.
Шорти в горах
Макс: Від
Конфлуенції до базового табору (4400
м) - 20 кілометрів. І знаєте, основна проблема в тому,
що кілометр висоти набираєте лише в самому кінці.
Коли
починали виходити, погода була просто шикарна - сонячно і спека. Під кінець
почалось щось страшне - дикий град, дощ, сніг. А вдягнуті ми були в шорти.
Як тільки
прийшли - зразу склали намет, зготували їжу і пішли грітися.
Василь: Ми мали
два намети. Наступного дня вирішили сходити на вищу точку - «Канада» (5000 м). Там залишили намет,
попили чаю і зразу пішли вниз - попрацювали суто для акліматизації. Вже
наступного ранку рушили знову до «Канади». В базовому таборі залишили перший
намет, трохи провізії і речей. Як потім виявилось - навіть на п'яти тисячах в
нас було забагато їжі. Тому відклали її в «Канаді» у гермомішку.
На новій точці нас вже чекали
місцеві рейнджери і самотній японець. Довго ми там не були, і рушили до
наступної точки - Нідо де Кондорес (5500 м).
Перші холоди.
Поганий сон.
Голий Макс
Макс: На висоті 5500 вже трохи починаєш відчувати
втому. Під вечір починається сніг, сильний вітер і розслабитись нормально не
вдається - перекусиш і спиш. На тому все.
На той час ми несли по 20
кілограмів - але самопочуття ще було нормальне. Жодної гірської хвороби не
відчували - і загалом досить добре допомагали вітаміни.
Василь: Була одна мінімальна проблемка - наш намет
взагалі не був розрахований на такі висоти. Не радимо так робити - але нам це
вдалося.
Спав я вже повністю одягнутим
- три пари штанів, куртка, «фліска». Але пуховки ще не використовував. Макс,
цікаво, спав голий. Але спальник в нього був трохи теплішим.
Зі сном на такій висоті стає
вже важче - не вдається повністю відновитися. Тому й своє тіло треба більше
шанувати. Хоч ми й хотіли вставати десь о 6:00, щоб вирушати. Але на практиці
виходили о 10:00.
Приходить втома
Макс: Рухатись далі потрібно, тому вже наступного
дня увечері ми дійшли до точки «Колєра» на висоті 6 тисяч метрів. Це такий собі
майданчик у діаметрі метрів 20, який страшно продуває. І ще, оскільки ми
прийшли останніми, і всі місця вже виявилися зайнятими, спали на болоті поблизу
урвища.
Було це вже 27 лютого. А
наступного дня планувався фінальний штурм - знали, що це єдиний день, коли
погода ще буде більш-менш нормальною. Далі точно зіпсується. Хоч вже тоді
увечері там було мінус 20 градусів. А за відчуттями - усі мінус 40.
Василь: Того ж вечора ми накрутили будильники на 3:30
ночі - знали, що в четвертій стартуватимуть інші групи. Тому всі дивилися за
їхніми гідами.
Прокинулись
ми о пів на четверту, висунув я голову - погода прекрасна, легенький вітерець.
Всі ще спали. Штурм ніби мав бути, та ніхто не йшов.
Близько п'ятої почався шум. І
тут ми самі не зрозуміли, як це - все було тихо-тихо, а потім одразу усі пішли.
До речі,
вже на такій висоті кожен рух дається зі значними зусиллями. Все робиться дуже
повільно: черевики вдягаються за 15-30 хвилин. Навіть, якщо ти лежиш в
спальнику і перевертаєшся на інший бік - треба секунд 15, щоб віддихатися.
28 лютого було останнім днем,
коли ще була більш-менш хороша погода. Тому в нас був ва-банк: або сьогодні ж
долаємо вершину, або спускаємося вниз. Усе почалося.
Штурм почався.
Макс летить вниз. Макс засинає
Макс: Наступною точкою стала Індепеденція (6400 м). Ми дійшли досить
швидко і вирішили ще випити чаю - за цей час всі інші групи рушили далі на
хребет. І тут дивна ситуація: як тільки ми зібралися - люди почали спускатися
вниз. Як виявилось - їхній гід сказав, що підніматися вже небезпечно.
Василь: Чесно кажучи, я вже думав, що треба
«звалювати». А Макс: «Ні, йдемо - поки йдеться». Ну, ми й пішли - круто було
уявити, що будемо єдині в той день, хто підкорить вершину. Це справді додавало
сил.
Вилізли
ми на той хребет: а там просто ідеальна погода, хмари далеко, видно все десь на
100 км,
і горизонт такий красивий напівкруглий. Хвилин 30-40 ми стояли і просто
тішилися від цієї картинки. Ще й вітер, який дув під 60 км/год почав вщухати.
Словом - все було просто прекрасно.
Макс: Неприємності
прийшли швиденько. Пішли ми з Василем далі. Гіда вже нема, тому нормальних
стежок не знайдеш. І GPS точно не показував. Все було на свій страх і ризик.
Йдемо по
цьому хребту - бачу, що дорога повертає. А Василь мене так і не почув. І тут як
бух - я лечу вниз. Тріснула снігова дошка.
Всі
кажуть - пролітає все життя над очима. Повірте - це дрібниці. Перше, що
подумав, - матюччя. Я летів обличчям вниз - і реально розумів, що падати
«дофіга». Знову матюччя. Потім якось крутанувся - і відчув, що стою.
Василь: Насправді
- Макс пролетів, ну, може, метрів п'ять. Але настрашився я дуже. Йти далі вже
не можна було. І в цей ж момент знову «бабах» - і нова тріщина.
Макс: Але ми не
здавалися. Вирішили йти просто вертикально по хребту, а не траверсом. Це було
безпечно, але страшезно виснажливо. Лишалося тільки 300 метрів. От реально,
здається, що там плюнути, і все. А насправді - десь на п'ять годин ходьби.
Кинув я
тоді рюкзак і пішов без нього. Думав, що шурую як Шумахер. Та насправді
ледь-ледь йшов - і почав засинати.
Зверху
там присів, в мене вже закривалися очі. Пройшов кілька кроків - і я вже на
морі. Хочу спати.
Василь: В той
момент було найстрашніше. Бо стягнути Макса, якщо він буде не при тямі - не
вийде. А переночувати на 6667 метрів - не найкращий варіант. Треба рушати вниз.
Спускатися
неможливо. Нас би ніхто не шукав.
Василь: Спускатися
було нереально важко. Я йшов позаду Макса - його хитало туди-сюди: впав, встав,
впав, встав. Але, що нас реально тримало - бачив, що фізично Макс вже майже
здався. Але морально він тримався. Було «капєц» як важко, але він йшов. Це
давало сили.
О 17:00
ми почали спускатись - від старту до повернення у висотний табір (6000 м) пройшло 15 годин.
Макс: Якби
сталася біда - нас так ніхто б і не шукав. Місцеві рейнджери ходили на нижніх
таборах і продивлялися хребет, де ми були. Але так і нікого не побачили.
Місцевий гід так їм і не сказав, що на вершині перебували ще двоє людей. Але ми
вибралися звідти.
Що далі?
Василь: Не
сприймайте нашу історію як якусь пораду чи заклик до дій. Це суто наше, суто
наші помилки. Висновки робіть самі. І головне - завжди думайте.
Макс:
Насправді, це була авантюра. Ми нікому не радимо таке повторювати. Обов'язково
обдумайте все, перед тим, як кудись рушати.
Автор:
Синєокий Петро
Джерело:
ІА ZIK