Від редакції:
Схоже, жодне українське кіно не обходиться
без «Гайдамаків». Тільки почав свій тріумфальний хід по екранах України «Червоний»,
а фанати вже чекають на саунд-треки до «Гвардії-2»!
Своїми
яскравими, експресивними виступами гурт здобув популярність серед прогресивної
молоді з часу свого заснування. Історія цієї команди вражає насиченістю та
багатогранністю, яка бере свої початки ще з 1991-го року. «Гайдамаки» -
український рок-гурт, що виник у 91-му під назвою «Актус». Стиль групи поєднує
рок, даб, панк і ска, українську та балканську фолк-музику. Колектив багато
гастролює Європою та виступає на відомих масштабних фестивалях, проте не оминає
і невеличкі сімейні фестивальні дійства.
Про
сучасне життя музичного гурту, творчу співпрацю з режисером фільму «Червоний»,
співачкою Тонею Матвієнко, Юрієм Андруховичем та багатьма іншими непересічними
людьми в українській культурі порозмовляли з Олександром Ярмолою - українським
музикантом, вокалістом, автором текстів, засновником та лідером козак-рок гурту
«Гайдамаки». У розмові також йдеться про сучасну «попсу», внутрішнє життя гурту
та нові проекти.
- Розкажіть більше про актуальні проекти та міжнародний досвід. Над чим
зараз працюєте та де і з якою програмою гастролюєте?
- Саме зараз інтенсивно працюємо над спільним проектом з відомим сучасним
польським письменником Анджеєм Стасюком - «Міцкевич». Як випливає з назви, це
пісні на вірші Адама Міцкевича. У процесі роботи прийшло справжнє захоплення
творчістю найвідомішого польського поета. Музично цей проект не зумовлений
жодним форматом, в ньому ми маємо абсолютну свободу творчості, тому виходить
дуже цікаво. Крім української та польської, в проекті звучить також татарська
мова. Адже початком проекту слугувала збірка сонетів «Кримські сонети» Адама
Міцкевича. Цікаво, що переклади польської поезії українською нам допомагає
робити інший відомий сучасний майстер слова - франківець Юрій Андрухович.
Також
маємо кілька пропозицій на створення музики до українського кіно, що зараз
бурхливо відроджується. Щойно відбулася презентація пісні «Червона калина» з
культового фільму Зази Буадзе «Червоний» за однойменним романом Андрія
Кокотюхи, про боротьбу українців за волю і незалежність, з якої головний герой
виходить переможцем. На черзі - створення саундтрека до фільму «Екс» режисера
Сергія Лисенка. Події у фільмі також розгортаються у буремні часи на західній
Україні.
- Розкажіть про вибір локації на музичні виступи у Борисполі. Чому саме це
місце?
- Це був
особистий винахід Андрія Кокотюхи. Зіграла свою роль велика пошана міністра
інфраструктури України до творчості автора. Ми ж просто скористалися чудовою
нагодою привітати концертом та презентацією пісні і фільму пасажирів, які
відлітають рейсами з міжнародного аеропорту.
- Колектив «Гайдамаки» багато гастролює за кордоном та відвідує велику
кількість фестивалів. Який концерт, захід найбільше запам'ятався?
- За всю
історію існування гурту були виступи на дуже різних фестивалях. Від потужних
«Sziget», «Lowlands», «Przystanek Woodstock» - до маленьких артистичних і майже
сімейних: «FMM Sines»(Portugal), «Viljandi Folk»(Estonia). Якщо перші вражали
потужним рівнем організації та продукції, то інші запам'яталися теплим
прийняттям, знайомством з місцевою культурою.
- Яка ваша аудиторія за кордоном? Це - діаспора чи громадяни тих чи інших
країн?
-
По-різному. Ми ніколи не орієнтувалися саме на українську діаспору, працювали в
галузі світової етнічної музики «World Music», особливо популярної серед
творчої інтелігенції всіх країн світу. Старалися бути кращими, презентувати
українську культуру на світовому рівні. Але, звичайно, як група, відома в
Україні, та ще з твердою громадянською позицією, завжди збираємо українців на
своїх концертах, де б ми не грали. І це, звичайно, найактивніша публіка!
- Ваш гурт існує уже багато років. У чому таємниця таких тривалих стосунків
зі сценою? Навіть попри труднощі.
- Певно,
справа в особливій творчій атмосфері, яка завжди була в колективі. За стільки
років до гурту приходили та йшли різні музиканти, але той час, який вони
віддали «Гайдамакам» - був найкреативнішим часом у творчому житті кожного.
Хімія, яка існує всередині гурту, не дозволяє стояти на місці. Це - завжди
розвиток та створення чогось нового. Тому впродовж стількох років гурт
«Гайдамаки» і надалі залишається цікавим.
- Що для вас сьогодні «Гайдамаки»
-
Сьогодні музична сцена в Україні і світі дуже «спопсилась». Це має певні
причини. Темпи життя і сприйняття інформації дуже сильно зросли і, відповідно,
поступово зникають серйозні великі книжки, серйозне тонке психологічне кіно (на
зразок Фелліні і Бергмана), серйозне мистецтво. Вже майже ніхто не слухає
сучасну музику альбомами. В пошуку нової музики слухач слухає нову пісню по 5
секунд, перебігаючи з початку в кінець. А організатори фестивалів складають
програму не з огляду на мистецьку цінність, а на кількість переглядів в Ютубі.
Мені хочеться вірити в те, що в цій ситуації «Гайдамаки» не втратять своє
обличчя, не стануть наступною «форматною» копією, а залишаться зразком
справжньої творчості, своєрідним містком між творчістю Сергія Параджанова, Юрія
Іллєнка, Євгена Станковича і новими поколіннями слухачів. Що поки що, слава
Богу, вдається!
- Актуальним є вихід української стрічки «Червоний». Розкажіть про
співпрацю з режисером цього фільму та чи вже встигли побачити кіно? А також про
активну співпрацю з Тонею Матвієнко. Як ви знайшли одне одного, та що вас
об'єднало як музикантів?
- Я
познайомився із Зазою вже після створення фільму. Це - глибока, інтелігентна,
приємна людина, представник народу з давньою історією та культурою. Взагалі, історія
створення нашої версії «Червоної калини» наступна: я потрапив на закритий
перегляд робочої версії фільму, почув у фільмі цю пісню, проспівану тихо хором
в'язнів, і пригадав, що ми вже давно хотіли зробити «Калину» в роковій обробці,
тоді і запропонував хлопцям на репетиції. Хтось подав ідею записати також Тоню
Матвієнко, з якою рік тому ми вже робили спільну пісню. Нас тоді познайомив
один спільний друг. Тоня має в голосі щось таке дуже ніжне і жіночне, що вона
дістала у спадок від мами. А ми - навпаки, дуже чоловічі у своїй музиці. На
такому контрасті це дуже добре поєднується. Та й працювати з нею приємно. Вона
має почуття гумору і є зовсім не пафосною. Коли ми записали пісню, я показав її
режисеру фільму. Наша версія настільки сподобалась, що було вирішено взяти її у
фільм, на фінальних кадрах, щось на зразок передавання новим поколінням
естафети боротьби, що ніколи не закінчується.
Автор: Сніжана Саманчук
Джерело: ТРК «Вежа»