Від редакції:

Не дарма пішохідне паломництво віддавна шанувалося у багатьох релігіях. І не тільки за користь для здоров'я. Допоки йдеш, можна обдумати цілу купу життєво важливих світоглядних міркувань. Досвідом ділиться студентка Христина Корецька.

Із кожним роком ця дорога стає популярнішою серед мандрівників, хоча насправді вона відома вже майже тисячоліття. Українською її називають Шляхом Святого Якова, а іспанською - Ель Каміно де Сантьяґо. Ця паломницька дорога простягається через дві країни і веде до могили апостола Якова. Я пройшла її пішки і ось чому вважаю, що це варто спробувати кожному.

Цей шлях довжиною 250-1000 км, і зараз вже багато хто проходить його не з релігійних міркувань. Ідея полягає в тому, щоб вирватись із звичного ритму життя та пішки попрямувати на захід Іспанії, у місто Сантьяґо-де-Компостела. Люди йдуть цією дорогою, шукаючи духовного відновлення, спокою та натхнення. І, безперечно, знаходять їх.

Цим шляхом ведуть безліч маршрутів. Усі вони мають різні початкові точки, складності та кілометраж, проте кінцевою точно завжди є Сантьяґо. Ось найвідоміші:

Французька дорога. Початковою точкою є місто Сен-Жан-П'є-де-Пор у Франції, а всього це 800 км, близько 40 днів ходьби. Шлях проходить через Піренеї, виноградники Ла-Ріоха, середньовічне місто Леон та провінцію Галіція, столицею якої власне і є кінцева точка маршруту.

Північний тракт починається в Іруні, Іспанія. Ця дорога займає близько 700 км та 30 днів, а пролягає вздовж узбережжя Атлантичного океану, країни Басків, мальовничих міст Більбо, Сантадер та Хіхон.

Мазабарбський шлях налічує 1000 км, починається у місті Севілья, Іспанія.

Португальська дорога - найкоротший шлях, займає приблизно 250 км. Він починається з Порту, триває 9 - 11 днів та стелиться знову ж таки вздовж мальовничого океану. Моїм справжнім викликом і випробуванням став саме цей маршрут, а разом із тим - одним із найпрекрасніших спогадів.

Вперше дізналася про нього з фільму «Шлях», режисера Еміліо Естевеса. Саме тоді у моєму серці загорілась іскра, яка ніяк не давала мені спокою. Та згодом вона переросла в багаття завдяки розповідям друзів та книгам Дзвінки Матіяш «Дорога святого Якова», Марії Вєрніковської - «Очі чорні, очі блакитні» та Емілії та Шимона Соколіків - «Do Santiago. O pielgrzymach, Maurach, pluskwach i czerwonym winie».

Цією дорогою йдуть дуже різні люди. Немає жодних обмежень. На цій стежці можна зустріти представників різних віросповідань (або ж агностиків чи атеїстів) та національностей. У кожного своя мета. Хтось здійснює паломництво, хтось шукає себе або своє призначення у цьому світі, а є й такі, що йдуть цим шляхом, щоб відчути естетичне задоволення, насолоджуючись неймовірними краєвидами, які простягаються навколо.

Ідуть люди будь-якого віку: від 7-ми до 70-ти років; та може й це не межі. Дорогу можна долати великими або маленькими групами, а можна й самостійно. Цей шлях відкритий і для людей із особливими потребами - він приймає із обіймами кожного. Окрім як пішки, можна цю відстань подолати й велосипедом.

Здебільшого ті, хто йде цією дорогою, несуть всі свої речі у наплічнику. Тому дуже важливо мати все необхідне, але нічого зайвого, щоб не довелось викидати зайве через надмірну вагу, що трапляється доволі часто. Тобі будуть потрібні: спальний мішок, мінімум теплих речей, дощовик, 2-3 футболки, шкарпетки для трекінгу, шорти, рушник, взуття для душу та ходи, аптечка та засоби гігієни, фляга для води. Згодяться пластирі від мозолів, навіть якщо ти дуже віриш у своє зручне взуття, та крем від засмаги, навіть якщо ніколи не обпікався на сонці.

Одяг завжди можна випрати власноруч або під час зупинки попрати в пральні, де також будуть сушильні машини. Після ручного прання одяг не завжди встигає швидко висохнути, тому бажано взяти декілька прищепок, щоб чіпляти його на наплічник.

Мандрівники йдуть від однієї точки до іншої - заблукати майже неможливо, бо весь шлях, ледь не кожних 200 метрів, марковано жовтими стрілками. У середньовіччі раз на декілька кілометрів можна було побачити хрест із розп'яттям - саме погляд Ісуса тоді вказував мандрівникам правильний шлях. Зараз в цих містях є альгаври - будиночки відпочинку для паломників.

Зазвичай день починається о шостій-сьомій ранку, щоб проводити менше часу під розпаленим сонцем. Час завершення ходи на день залежить від того, скільки кілометрів людина проходить, як швидко та як часто зупиняється. Середня кількість - 25 кілометрів на день, із невеликим перепочинком такий шлях можна подолати до 12:00-14:00. Після приходу у альгаври на відпочинок чи ночівлю є багато вільного часу. Такі будиночки завжди знаходяться біля поселень, тому можна прогулятися містечком, відвідати літургію, сходити на місцевий пляж, дослідити місцеву кухню. Там можна зупинитися за низькими цінами або й взагалі безкоштовно. Але вони мають дуже багато своїх особливостей, про які потрібно знати.

 

Існує три типи альгавр: муніципальні, приватні та церковні.

Найкращими є церковні, бо у них є родинна атмосфера. Ними опікуються монахи різних католицьких орденів або ж священики, яким у побутових справах допомагають миряни. Останні - це або місцеві жителі, або ж навіть іноземні волонтери. Усіх, хто завітає у таку альгавру, чекає спільна вечеря та сніданок, ця чудова традиція дуже єднає людей.

Зазвичай такі церковні будиночки знаходяться поруч зі стародавніми монастирями, монахи дбають про духовне життя та охоче проводять екскурсії. Від таких оглядин перехоплює дух: почуваєшся як у фільмі, бо розумієш, скільки ж людей тут жило, працювало та молилось.

Також всіх охочих запрошують на літургію, у кінці якої місцевим парафіянам представляють усіх сьогоднішніх паломників та країни, звідки ті приїхали. Далі він благословляє всіх на добру дорогу, і, не зважаючи на те, що такий ритуал відбувається щодня, це не стало простою формальністю. Проте церковні будиночки трапляються вкрай рідко, інколи потрібно пройти зайвих 2 - 3 кілометри, щоб туди дістатись. Але якщо є можливість - не полінуйтесь.

Муніципальні альгаври є одними із найбільш поширених. Ними опікується місцева влада, а їхня ціна переважно 4-6 євро за ночівлю без харчування (1 євро це приблизно 30 гривень). Вони можуть бути дуже різними, а в кімнатах буває від 15 до 40 людей.

Приватні альгаври - це запасний варіант на випадок, якщо до твого приходу вже будуть зайняті всі місця у муніципальних та церковних. Їхнім плюсом є те, що вони є всюди, у кімнатах не так багато людей, проте за такий комфорт доведеться заплатити значно більше - мінімум 12 євро, проте саме в приватних завжди можна запитати про знижку. Місцеві люди привітні та радо погоджуються знизити ціну.

Для усіх типів альгавр існують спільні правила - у кожній у тебе запитають про паспорт паломника. Його потрібно отримати в перші хвилини маршруту у спеціальному місці, наприклад, у Порто це церква, яка португальською називається «Sé». Лише за наявності такого документа тебе зможуть поселити у альгаври.

Будь-який будинок потрібно залишити до восьмої чи дев'ятої ранку, а прийти можна до десятої години вечора. Відкриваються вони не раніше третьої дня, тому інколи доводиться чекати відкриття на вулиці. Але в усіх є можливість прийняти гарячий душ, попрати речі та зготувати їсти.

Найдешевший варіант харчування - це купувати продукти у супермаркеті та готувати для себе у альгаврах, де є усі необхідні приладдя та посуд. Також можна їсти у кафе для паломників, де один прийом їжі коштуватиме мінімум 5 євро. Але навіть якщо ви збираєтесь весь час харчуватись у різноманітних закладах, завжди потрібно мати із собою хоча б мінімальний перекус. Інколи буває, що впродовж чотирьох годин ходи може не бути жодних слідів цивілізації. Також потрібно дбати про запаси води у рюкзаку. Найоптимальніший варіант - взяти із собою флягу та наповнювати джерельною водою, або ж просити місцевих людей набрати її із домашніх криниць. Зазвичай вони ніколи у цьому не відмовлять.

Економний варіант подорожі виглядає приблизно так:

Ночівля у муніципальних або церковних альгаврах - приблизно 5 євро на день.

Самостійне харчування - 3 євро на день.

Магніт на холодильник із Сантьяго - 2 євро.

Ночівля у Сантьяґо-де-Компостела - 12 євро.

Попри багато дрібниць, про які потрібно піклуватись під час шляху, попри неймовірно болючі мозолі, попри біль у спині та спалену руку, можу із впевненістю сказати, що «Шлях Святого Якова» - це найкраще, що сталось зі мною цього літа. Ця дорога направду особлива, вона не може не вражати, вона не може не зачаровувати. Під час цього шляху мені вдалось 5 днів іти узбережжям Атлантичного океану, перетнути португальсько-іспанський кордон поромом, зустріти непересічних людей та зрозуміти цінність простих речей. Я бачила неймовірні заходи сонця та зустрічала чудові світанки, я раділа кожному дню, немов подарунку. А вкінці я отримала Компостелу - грамоту за проходження Шляху, яка надається тим, хто пройшов більше, ніж 100 км.

Спробуй і ти!

 

Автор: Христина Корецька

Джерело: STUDWAY