rss
03/30/2020
EN   UA

Час i Події

#2020-13

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Сторінка редактора \ Правильні книги. І люди, котрі їх пишуть – і читають

Цього тижня у Франкфурті відбувається найбільший книжковий ярмарок світу. У ньому беруть участь понад 7 тис. стендів із майже 100 країн, є там і український стенд. Тож поговорімо про книги - і про людей, котрі їх пишуть і читають...

Одним із найбільших вражень для українців на ярмарку наразі став наймолодший президент Франції, 39-річний Еманюель Макрон.

Ось що пише у своєму ФБ директор «Мистецького Арсеналу» Олеся Островська-Люта (до речі, майже ровесниця Макрона):

«Франкфуртський книжковий

Враження #1

Промова Еманюеля Макрона на офіційному відкритті. Франція - почесний гість, тому виступали і Макрон, і Меркель.

Макрон говорив від себе. Розповідав про Поля Рікера, у якого був асистентом. Історія була про те, як Рікер у нацистському концтаборі зберіг одну книгу. Німецькою. І переклав її олівцем на полях. Після війни це й було перше видання цієї книги у Франції. Це було про здатність інтелектуальної взаємодії навіть у нелюдських умовах. Взагалі багато говорив про культуру й інтелект, саме в такій комбінації, як основу життя людей...

Коротко кажучи, це політик-інтелектуал найвищого ґатунку».

Прикро і сумно, але зараз значна кількість української молоді якраз і перебувають у тих таки нелюдських умовах...

І саме тому здатність до «інтелектуальної взаємодії» набуває такої величезної ваги.

Здатність до написання книг - і здатність їх прочитати. Здатність вибрати на величезному книжковому ринку саме те, що не дозволить зійти з правильної дороги...

Здатність знайти саме те, що дозволить прокласти місточки порозуміння між тим, хто був на війні - і тим, хто взагалі не уявляє, що це, і як це. Між тим, хто пройшов пекло - і тим, хто вважає, що єдиний шлях уникнути цього пекла - це за будь-яку ціну уникати навіть самої думки про війну...

В Україні, на жаль, суспільство наразі поділилося на три табори. Один табір - ті, котрі воюють, чи воювали, чи бодай займаються волонтерством. Другий - котрі першому табору співчувають, але не усвідомлюють повною мірою, що це таке. І третій - люди, котрі намагаються всіляко витіснити думку про війну зі своєї голови.

Теоретично цим питанням мала би займатися держава - і масова культура під керівництвом держави. Саме ця масова культура мала би кожному підлітку пояснювати, що таке честь, що таке совість, і чому не можна, опустивши руки, мовчки гордо ігнорувати підлість і підступність.

Але наразі в Україні з цим не склалося.

Український президент, замість того, щоб говорити про виживання у полоні ворога, відкриває у Києві російськомовний театр, першою п'єсою якого є «На днє» Максима Горького.

Це, до речі, ще не дно. Кожного разу, коли здається, що українська влада вже сягнула дна, вона вмудряється постукати знизу. Дно наразі пробило Міноборони. Міністерство подало апеляцію на рішення вінницького суду, котрий визнав, що загиблий у боях воїн ДУК «Правий Сектор» Євген Костюк (Шльоцик) таки й справді був учасником бойових дій.

На момент смерті Шльоцику було 19 років.

Пішов на фронт у 17.

Дід загиблого Євгена, полковник у відставці Анатолій Костюк зізнавався, що навіть йому не вдалося відмовити внука від наміру йти на війну, хоча до того знаходили спільну мову: «На всі наші аргументи не їхати на Донбас, відповідав, що це його вибір. Казав, що не може сидіти дома, коли треба захищати землю від окупантів».

 

Title
 

 

Шльоцик - один з тих героїв, якими могла би пишатися будь-яка держава, яких мала би ставити у приклад молоді вся українська культура.

Однак, на жаль, українська держава наразі - «На днє».

Тому посередництвом між героями і «книжковими дітьми», котрі не знають боїв, доведеться займатися, знову ж таки, суспільству - письменникам, видавцям -  і волонтерам.

Саме їм потрібно пояснювати людям, чим небезпечне толерування підлоти, скільки коштують честь і совість, і для чого в житті потрібна боротьба.

Телебачення українське зараз, на жаль, переважно не зовсім українське, воно ще не визначилося, з ким воно - з героями, чи «поза політикою», а чи взагалі «На днє», десь у багнюці жовтої культури. З журналами-газетами теж тяжко.

А «налагоджувати інтелектуальну взаємодію» між групами суспільства, котрі мають різні погляди на війну, потрібно, хоч як не крути.

Бо що би там не обіцяли Україні на Заході, які б гроші не платили за «уникання мови ненависті», амністію бойовикам та за ігнорування війни і окупації як явища, але давати раду з цими «явищами» українцям доведеться - інакше лишимося без держави.

Та й закордонним українцям ця тема важлива - не тільки в сенсі допомоги Батьківщині.

Люди не можуть без героїв - так вже склалося. Людині потрібно за кимось тягнутися. І коли нема позитивного прикладу - тоді вже спрацює негативний.

А тут на Батьківщині раптом з'явилася така кількість Героїв, яку просто неможливо ігнорувати. Це така величезна скарбниця подвигів, котрі ще не просто роками - десятиріччями зможуть надихати нащадків на Життя, присвячене людям.

І чим більше буде таких людей - тим краще буде для людства.

Як доцільно зауважив журналіст Юрій Бутусов, нащадок українських мігрантів Стівен Спілберг почав знімати по всьому світу спогади ветеранів Другої світової через 50 років після закінчення тієї війни - щоб не згинула у небуття історія та голоси тих, хто її робив.

Війна з Росією ще триває - але суспільству вже необхідні книги про неї, необхідні і для тих, хто воював, і для тих, хто не воював.

На Форумі видавців у Львові книг про війну було чимало - котрісь були з презентаціями, котрісь - без. От, для прикладу, - «Іловайський щоденник» Романа Зіненка, «Через війну. Погляд волонтера» Дмитра Муравського.

Однак експерти Форуму відзначили тільки дві книги, та й то одна із них - вибір громадських симпатій («14 друзей хунты»).

Номінації «Війна» на Форумі не було.

Книга Сергія Жадана "Інтернат" (видавництво "Meridian Czernowitz") отримала перемогу у номінації «Сучасна українська проза» за, цитую «художнє переосмислення подій на Донбасі».

«У романі увага акцентується не на тому, хто розпочав війну, хто приніс горе в Україну. У творі немає імен, прізвищ, назв країн. Натомість розповідається про три покоління чоловіків, про байдужість, і від цього, можливо, приреченість...», - так презентує читачеві фрагмент книги офіційний сайт Форуму видавців.

Що ж, до власного варіанту «Балади про боротьбу» Володимира Висоцького (чий батько, до речі,  був вихідцем з Києва), або хоча б до вміння хоча б якось косо-криво сформулювати безкомпромісну позицію в боротьбі, нам ще писати і писати. Принаймні, для того, щоб всією країною не опинитись «На днє».

Але є й позитивні моменти.

Як показав той же таки Форум видавців, українці читають - і читати прагнуть.

Книжковий ярмарок  в Палаці Мистецтв  відвідало  37 548 осіб.

У межах 24 Форуму видавців у Львові відбулось 890 заходів.

Зокрема,  398 презентацій книг,  190 автограф-сесій, 26 поетичних читань, 36 авторських зустрічей, 127 дискусій, 41 лекція, 39 майстер-класів, 7 творчих зустрічей, 11  круглих столів, 11 мультимедійних проектів, 6 концертів, 5 театральних вистав, 4 кінопокази, 4 виставки.

Участь у  Літературному фестивалі взяли письменники з України та 24 країн світу.

Допомогу у проведенні  Форуму надавали 367 волонтерів, зокрема, 110 - з Національної скаутської організації України «Пласт». Як запевняє прес-служба Форуму видавців, волонтери вже готуються до наступного Форуму.

Готуються не тільки волонтери.

Вже згаданий редактор видання «Цензор.Нет» Юрій Бутусов всіляко заохочує бійців писати:

«Дуже добре, що є в нас ветерани, які пишуть, є гарні книги, але дуже їх мало, на жаль. Дуже багато нам ще невідомо про війну. Дуже багато подвигів та білих плям залишається, і може залишитись, бо люди не вічні, а пам'ять швидко все забуває... Ми маємо показати більшості суспільства мотивацію патріотів-захисників, ми маємо навчати наших дітей на новій історії українських героїв, ми маємо залишити спадок майбутнім поколінням українців, ми не маємо права когось забути з тих, хто віддав все за нашу спільну долю, нашу волю, нашу перемогу.

Ми маємо закарбувати імена Героїв, розповіді та вчинки яких - і є нашою справжньою історією. Мотивація, віра, товариші, вчинки -  чим дихає людина на війні. Так само для багатьох ветеранів можливість викласти свої думки - це значить реалізувати себе!»

«Цензор.Нет» започатковує проект «Бібліотека Української Війни за Незалежність». Будемо сподіватися, що цей проект підтримають і інші видання, і на нього знайдуться меценати. Багато меценатів. Країна, котра не цінує своїх Героїв, буде працювати на чужих. Ми не можемо собі дозволити опинитися «на днє».

У нас для цього занадто багато Справжніх Героїв.

Закони Мерфі, або Що треба знати про методи гарантування своєї безпеки

Їсти – щоб жити, чи щоб що?

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com