Незалежно від того, скільки вам років, і де ви живете, думати про особисту безпеку вам доведеться обов'язково. Зазвичай за дітей до 7 років про це думають батьки. А далі - вже час самим. Обставини можуть відрізнятися, однак алгоритми скрізь схожі - що для особистої безпеки підлітка, що для національної безпеки держави.

Загальновідомі правила - нікуди не ходити з незнайомими людьми, не сідати в машину до незнайомців  - потрібно доповнити ще й правилом «активно відбиватися, якщо тебе насильно кудись тягнуть».

У Києві нещодавно було кілька спроб викрадення дітей, в одному з випадків дитина повірила злочинцям, але її захистила вчителька.

Подібні випадки, на жаль, можуть трапитися будь-де і будь з ким. На жаль, ймовірними є і випадки, коли зі злочинною метою дитину кудись тягнуть і добрі знайомі, і близькі родичі. Потрібно захищати себе. Якщо сили нерівні - кликати на допомогу. Хоча б Господа Бога - іноді Він чує, але в більшості випадків, на жаль, потрібно шукати інші методи захисту. Переконайтеся, що ви самі зробили все можливе для свого захисту - тоді більше шансів, що Він прийде на допомогу. Якщо близькі люди відмовляються вірити і допомагати - шукати ще когось серед кола близьких людей.

Не втрачати відчуття небезпеки, відчуття болю. Не зраджувати себе.

	Так виглядає пожежа в Калинівці. Звісно, фото неофіційні

На жаль, доволі часто буває таке, що у найближчих людей відчуття небезпеки притупляється. Цілком адекватна в усіх інших сферах життєдіяльності матуся може не повірити доньці, котру душить вітчим, звинувачувати дитину у фантазіях, ігнорувати явні синці на шиї.

Так працює психологічний захист у матусі, котра дуже не хоче втрачати те, що, на її думку, є «добрими стосунками з чоловіком».

Гірше буває тільки тоді, коли й в дитини вмикається психологічний захист - і вона звинувачує у своїх муках не нерозважливу матусю та її нового чоловіка, а батька, котрий мав би дитину захистити, але пішов в іншу сім'ю. Таким чином мама для дитини лишається святою, але халепа в тому, що поведінку мами, готової жертвувати життєво важливими інтересами дитини заради ілюзії щасливого шлюбу, це не змінює. Ще гіршим є те, що дитина мимоволі вчиться у мами аналогічній поведінці - і починає жертвувати своїми життєво важливими інтересами заради ілюзії добрих стосунків.

Звідси ще одне правило: потрібно пам'ятати, що всі люди, з мамою і татом включно, - це всього лишень звичайні люди, зі своїми недоліками та своїми інтересами. І ці інтереси можуть в чомусь збігатися з вашими інтересами, а в чомусь - не збігатися.

Більше того, оскільки люди за своєю природою є різні, то обов'язково знайдуться сфери, у котрих ваші інтереси НЕ збігатимуться. Навіть з батьками.

Переформулюймо це ж правило ще раз: рано чи пізно сфери ваших інтересів конфліктуватимуть зі сферами інтересів іншої людини, навіть якщо ця людина є вашим кровним родичем. Це цілком природній процес. Не варто його лякатися і робити з нього трагедію - але не варто й ігнорувати. Саме в такий спосіб люди відчувають свою окремішність, свою самостійність і свою самість. Зрештою, починається цей процес у три роки: так мала дитина на будь-яку мамину пропозицію відповідає голосним «Не хочу!!!», аби показати, що вона - окрема людина. Це не є дитяче глупство - це перші невмілі спроби усвідомити свою самість. Перші протести - безпредметні, і дорослим вони здаються нелогічними. Однак з часом дитина вчиться підшуковувати під свій протест логічні аргументи. А точніше - підлаштовувати під свої життєві аргументи свою логіку.

І коли нарешті самість набуде більш-менш чітких обрисів, дитина повинна навчитися цю самість захищати. Навіть якщо для цього доведеться йти з кимось на конфлікт.

Схожі процеси відбуваються і в державах. Інтереси держави і людей багато в чому не збігаються - люди хтіли би більше свободи, держава хтіла би більше контролю. Однак розвинені держави від нерозвинених відрізняються насамперед вмінням прислухатися до протестів своїх громадян і знайти компроміс.

Однак захищати самість потрібно не лише від інтересів інших людей (включно з татом і мамою), а й від життєвих обставин.

Життєві обставини зазвичай діють за простим принципом - «де тонко, там і рветься». І головне завдання кожної людини - побачити це «тонко» до того моменту, коли воно встигне порватися, і або підрихтувати, або, принаймні, максимально убезпечити себе від наслідків, коли це «тонко» таки порветься.

Найкраще природу цього процесу можна розглянути за допомогою так званих законів Мерфі.

Перший закон був озвучений від імені майора Edward A. Murphy, Jr. групою під керівництвом John Paul Stapp, яка працювала в 1949 році над проектом MX981 на базі ВПС США «Едвардс» в Каліфорнії. Мерфі був інженером-розробником, який обслуговував вимірювальне обладнання ковзаючої платформи, яка використовувалась для дослідження прискорень у літальних апаратах і рухалася за допомогою ракетного двигуна. Інженер-полковник Джон Стапп був затятим збирачем і популяризатором повчальних висловів і законів технічної практики, давнім приятелем і другом Еда Мерфі.

Перший закон Мерфі звучить так: якщо якась неприємність може трапитись, - вона таки трапиться.

Дуже детально походження назви закону описано в книзі «Історія закону Мерфі», автором якої є Nick T. Spark. Спарк дійшов висновку, що через різницю в спогадах учасників вже неможливо точно визначити, хто першим кинув знамениту згодом фразу «Закон Мерфі». Одного дня Мерфі виявив критичну помилку, допущену одним з техніків при монтажі експериментального обладнання, і сказав на його адресу фразу, що стала прототипом закону Мерфі - «Якщо щось можна зробити неправильно, ця людина саме так і зробить!». У сучасному формулюванні закон був озвучений на прес-конференції через декілька місяців, першим (з багатьох згодом) це зробив полковник Стапп, якого називали «найшвидшою людиною на Землі», бо він був тим піддослідним, на якому вивчали перенавантаження при прискореннях.

Після цього почали з'являтися нові «закони Мерфі», що не мали вже ніякого стосунку ні до самого капітана Мерфі, ні до проектів ВПС США, ні навіть до техніки взагалі. Авторами багатьох таких «законів» були досить відомі особистості, що обіймали високі посади.

Стосовно мешканців України закон Мерфі мав би звучати так: у всіх тих сферах, де про вашу безпеку мала би подбати держава, ви мусите подбати про себе самі, інакше ви неодмінно опинитеся у небезпеці.

Українці вже довели, що вони можуть подбати про себе навіть в тих сферах, де про них мала би дбати армія, служба тилу і весь військово-оборонний комплекс.

Однак з кожним днем дедалі очевиднішим стає те, що українцям доведеться дбати про свою безпеку й там, де про неї мала би дбати СБУ, розвідка, контррозвідка, вся судова гілка влади і військовий трибунал.

А для закордонних українців цей закон Мерфі звучить так: у всіх тих сферах, де українська держава мала би подбати про безпеку своїх громадян, ви маєте допомогти цим громадянам подбати про їхню безпеку, інакше небезпека, котра їм загрожує, обов'язково добереться і до вас.

В день, коли наша газета готувалася до друку, 26 вересня, цей закон Мерфі отримав нову ілюстрацію.

У Калинівці Вінницької області на 48 арсеналі військової частини А1119 загорілися  артилерійські склади. Щонайменше у перші кілька годин пожежі і вибухів мешканцям Калинівки ніхто з офіційних осіб  нічого не повідомив про цю еее... як би то пом'якше сказати... ситуацію. Більше того, протягом перших трьох годин пожежі ніхто з офіційних осіб нічого не повідомив країні. Певно, води в рот набрали. Якщо врахувати, що 26 вересня святкував свій День народження Петро Порошенко, то можна припустити, що то була не тільки вода.

Першими на допомогу мешканцям Калинівки прийшли волонтери. Далі почала працювати Нацгвардія, тобто якісь перші навички роботи в стані цілковитої халепи в країні вже почали з'являтися.

Але ж справа в тому, що це не перший випадок умисних підпалів військових складів. Це не перша спроба приурочити диверсію до тих чи інших дат.

Арсенал в Калинівці - один з трьох найбільших в Україні. До цього були, щонайменше, пожежі в Сватовому і в Балаклії, не кажучи вже про Новобогданівку і Лозову.

Поведінка офіційних осіб держави після попередніх вибухів арсеналів свідчить, що їхні інтереси та інтереси України явно не збігаються. Швидше за все, Ед Мерфі з цього приводу сказав би, що якщо ці інтереси можуть увійти в гострий конфлікт, то вони увійдуть в цей конфлікт обов'язково.

І обов'язок кожного українця віком від семи років - насамперед подивитися, чи нема в їхньому житті таких гострих потенційних конфліктів. І якщо нема - допомогти в уже згаданому конфлікті. Оскільки якщо росіяни отримають змогу влаштувати диверсію поближче до вас - вони її обов'язково влаштують. Однак ми можемо підрихтувати тонкі місця - щоб вони не порвалися.