За війною і потоком політичних цирків з телевізора майже не помітно, що в Україні з'являється нове покоління, кардинально відмінне від своїх попередників. Ці, нові, - вперті й затяті. Їм ніц не варто поїхати на край світу - подорожувати, на стажування чи й на підробітки. А потім - повернутися додому і робити тут нову країну.

Їхню відмінність можна помітити на найпростішому рівні.

Навіть і без Садового вже давненько було загальновідомо, що одна з основних проблем України - сміття. Ще у більш-менш помітних місцях якось порівняно чисто, а трохи заглибишся у нетрі - і починаються жахи. Так, для прикладу, купа чудових морських пляжів Одещини просто завалені залишками людської діяльності.

І от останнім часом шанувальники диких куточків Одеської області почали дедалі частіше натрапляти на дивовижні явища: там з'явилися не тільки люди, котрі розкидають сміття, а й люди, котрі сміття збирають. Під пекучим сонцем молодь не шкодувала часу і натхнення на те, аби позбирати з пляжів сліди туристів-відпочивальників.

Так, для прикладу, навіть у День Незалежності України до Національного природного парку «Тузлівські лимани» завітали активісти з ГО «Social Harmony», щоб продемонструвати свою любов до Батьківщини та бажання змінити стан довкілля на краще. Учасники природоохоронної акції пройшли декілька кілометрів по піщаній косі, звільняючи її від сміття, яке залишають після себе несвідомі відпочивальники.

Про це розповідає прес-служба Національного природного парку «Тузлівські лимани», - однак автору цих рядків довелося побачити таке явище, щоправда, в інші дні, на власні очі.

Тузлівські лимани - справді райський куточок України, там можна побачити дельфінів, лебедів, рожевих пеліканів і тому подібних мешканців дикої природи. Оскільки дороги там кепські, то туристів порівняно мало - і порівняно чисте повітря. Однак навіть ті туристи, що є, вмудряються залишати чимало негативних слідів своєї діяльності.

І тут нарешті такий сюрприз - знайшлися волонтери-прибиральники.

У Києві вже кілька років періодично на вихідні молодь з будинків поблизу парків і лісів збирається на толоки - прибирати із зеленої зони сміття. Нарешті ця радісна мода докотилася і до віддалених куточків України.

А у Вінниці в липні і взагалі ціле місто здивувала одна-єдина школярка - Марія Чикальська. Чотирнадцятирічна дівчинка самотужки за два дні прибрала територію півострова Бригантини, назбирала близько 50 мішків сміття.

До того ж, прибирати намагалася рано-вранці, відразу після сходу сонця - щоб люди не дивилися косими поглядами. Однак вже після прибирання написала про свій подвиг у Фейсбук.

«Я написала пост в соцмережах з фото «до та після». Я хотіла прибрати, але не хотіла мовчати, бо багато людей подумали б, що це прибрали якісь двірники, бо це їхній обов'язок, і продовжували б там смітити й надалі. А так, думаю, що вінничани замисляться перш, аніж викинути сміття», - розказала Чикальська журналістам vlasno.info.

Як то не дивно, мерія Вінниці (котра, загалом, і мала би стежити за чистотою) хоч і довго думала, але таки зважилася на гідний вчинок.

Міський голова Сергій Моргунов подарував Марії Чикальській iPhone.

«У Вінниці відбулась неординарна і приємна подія, про яку дізналась фактично вся країна. Юна патріотка Вінниці, яка вболіває за наше місто, у свої 14 років показала чудовий приклад для всіх. Вона самотужки прибрала сміття, яке залишили після себе відпочиваючі в районі півострова «Бригантина». Марія гарно навчається в школі-гімназії № 6, про неї гарно відгукуються педагоги і її друзі, вона дотримується активної життєвої позиції. Тож дякую Марії за активну позицію, а її батькам - за гарне виховання доньки», - заявив Сергій Моргунов.

 

 

Шкода, що він не сказав, що загалом Чикальська виконала роботу мерії - і щодо прибирання, і щодо агітації мешканців за чисте довкілля...

Ну але нічого, ще трохи - і це покоління додивиться, як функціонують місцеві органи влади, і що з ними робити. Вже зараз окремі школярі добряче дістають за слабкі місця звичних до лінивого грошозаробляння в робочий час міських, селищних і сільських чиновників - а за пару років всі ці діти підростуть...

Он в тій же Вінниці активістка Таїса Гайда вчить молодь контролювати бюджетні витрати і закупівлі, законність забудов і декларації чиновників.

Ці діти не довго будуть мовчки робити за чиновників їхню роботу. Вони затяті і вперті.

Ну а поки що це покоління ще ходить до школи.

І не тільки до школи.

Відтак у довколаархівних колах - новий скандал.

Ученицю Полтавської гімназії №13 15-річну Дарину Дрозд не пустили до Полтавського обласного архіву через вік.

«Почали готуватися до написання наукової роботи для Малої академії наук. Потрібно було дослідити мовленнєві особливості ділового стилю на підставі архівних матеріалів за 1920-ті роки. Мали вивчити джерела та зробити висновки. Із ученицею прийшли два наукові керівники - філолог та історик. Але їй не дозволили бути в читальному залі через бюрократичні закони, виписані ще 1993-го», - розповідає заступник директора гімназії Людмила Бойченко.

Усі громадяни України мають право працювати з відкритими даними, за законом про архіви. У Дарини Дрозд був із собою біометричний паспорт, який зараз  видають із 14 років. Минулого року в дівчинки під час захисту робіт МАН зняли важливі бали саме через те, що самостійно не працювала із джерелами. Але в архів дитину не пустили, більше того, працівники архівів наполягають, що не пустили цілком законно.

Прибирання піщаної коси біля села Лебедівка. Фото прес-служби Національного природного парку «Тузлівські лимани»

 

«Маємо законом прописані обмеження щодо роботи в архівній установі, - пояснювала «Газеті по-українськи» директор Державного архіву Полтавської області Валентина Гудим. - Робота з архівними джерелами - це відповідальність, яку не може понести неповнолітній. Архів - це не бібліотека. Бо зберігаємо історичні джерела, що залишилися в цілому світі лише в нас. Тут маємо чітку заборону закону стосовно неповнолітніх».

В архівах, переважно, працюють люди, перевірені ще старими відомо якими органами. Звісно, що сама думка про те, що громадянка України у 15 років може писати наукову роботу в архівах, в голові таких людей тяжко вкладається. Втім, їм взагалі думка про допуск громадян до архівів не завжди легко вкладається до голови.

Але таких дітей не залякаєш і не зіб'єш із задуманого шляху. Вони можуть хіба трохи почекати - до повноліття. А там тіткам і дядькам, навченим за старими радянськими принципами, доведеться посунутися - і таки дати дорогу.

Ці молоді - вперті і затяті, і, всупереч поширеним  «опитуванням громадської думки», вони не збираються нікуди їхати. Подорожувати - так, вчитися - так, стажуватися - так. Але потім - обов'язково повернутися. Вони не бояться побитих доріг, зношеної інфраструктури, війни, котру влада навіть боїться назвати війною. Вони хочуть зробити з цієї країни місце, де комфортно жити, і хочуть зробити так, що це місце було не гіршим за інші. Вони вперті і затяті. Їм вдасться.