Після важкого робочого дня неймовірно приємно попрацювати з глиною. Спостерігати як від легкого дотику вона змінюється, перетворюється на горнятко, тарілку чи вазу. Та водночас потрібно весь час залишатися пильним, адже від такого ж легкого доторку виріб можна легко зіпсувати.

Антон Сівцев – кахляр, засновник гончарної майстерні Glynar

У гончарні Glynar в центрі Києва можна переконатися на собі в терапевтичній дії глини. Провести кілька годин за гончарним колом, вимішувати глину і з зачудуванням спостерігати як вона набуває різних форм. Тож про магію глини та творчість як складову менталітету українців розповів кахляр і засновник гончарні Glynar Антон Сівцев.

- Як виникла ідея створення гончарні Glynar? Як проходило втілення ідеї в життя: що давалося легко, що складніше?

- Ідея гончарні виникла у 2014 році, коли мені вдалося взяти в оренду підвальне приміщення колишніх радянських партизанів на Лютеранській. Приміщення було в занедбаному стані. Там був склад, який використовувала банківська установа. На Лютеранській ми взагалі працюємо з 2008 року, відколи створювали там майстерню автентичного одягу. Це все колишні підвали, що сполучали урядові будівлі. Із центральної будівлі можна було переходити з двору в двір, виходити до самого центру. Так нам сусіди розповідали.

На думку спало саме гончарство, оскільки воно у той час було в тренді. Відчувалося, що на керамічні речі формується сталий попит. Були і знайомі гончарі - Ярослав і Богдан Чабанюки. От їм і зателефонував.

	Приміщення гончарні Glynar на Лютеранській

Найголовнішим було оформити приміщення. Тому що на вулиці працювати нецікаво (сміється). Іноді зараз виникають проблеми зі статусом цього приміщення. У нас там зареєстрована ГО «Творча спілка реконструкторів традиційних народних промислів». Тому організаційні питання якісь завжди є.

Щодо складнощів, то в нашій країні, на жаль, все вирішується грошима. Тобто культура перебуває фактично на дотаціях. Якщо потрібно зробити якийсь проект, то мають бути фінанси або власні, або залучені гранти. Щодо державних коштів - не знаю, не працювали з ними. У Європі доступ до фінансових ресурсів, до засобів праці набагато кращий, ніж у нас. Там нормально, коли гончар хоче взяти кредит в банку під обладнання, під приміщення. У нас на цю справу із сумнівом можуть подивитися. В Україні не пріоритет -  малий і середній бізнес. Тому засоби собі фактично самі створюємо.

- Які інвестиції необхідні для того, щоб розпочати власну справу, купити обладнання?

- Для початку своєї справи потрібно близько 10-20 тисяч доларів. У середньому такого типу мікробізнес, акцентований на ручній роботі, таких інвестицій і вимагає.

- Скільки людей у вашій команді?

Майстер-гончар Ярослав Чабанюк

- Є кістяк із трьох-чотирьох людей, які перебувають у процесі постійно. А є майстри, які приходять. Загалом близько десяти осіб.

- Де купуєте глину? Проблем із сировиною немає?

- Взагалі покладів глини в Україні дуже багато. Питання лише в тому чи ця глина підготована до використання. Можна самим її готувати, але потрібен час, місце. Адже спочатку глина копається, потім вилежується. Є, звісно, індивідуали - гончарі, які люблять повністю зануритися в процес, включно з тим, щоб самому накопати глини. Це своєрідне гончарне таїнство. Але через те, що в нас чималий потік відвідувачів, ми використовуємо вже підготовану слов'янську глину, яка приходить фасована у брикетах. Вона у Слов'янську копається і готується, там є необхідне виробництво, потужності. Фабрика там існує фактично з XVII століття. До речі, наша гостя з ПАР, яка приїжджала як міжнародний митець на конкурс у PinchukArtCentre, де взяла гран-прі, шукала «russian clay», тобто «російську глину». Як виявилося, малася на увазі не російська, а саме слов'янська глина.

Зараз ми ще спробували попрацювати з опішнянською глиною, теж непогана. Наша майстерня на пагорбі розташована, тому пробували копали глину з печерських пагорбів (усміхається). У Межигір'ї був колись потужний керамічний осередок фарфорової глини. Тобто є сотні родовищ, але багато з них закинуті.

Іноземну глину необхідності купувати немає. Адже глина, яка експортується з України, повертається назад у вигляді імпорту, ще й разів у три дорожча.

	Кераміст Любов Коваленко

- Як на вас вплинула Революції Гідності?  Чи зріс інтерес українців до гончарної справи як до одного з видів народного мистецтва?

- Революція Гідності сильно вплинула на нас, адже ми самі брали участь у подіях на Майдані. Ярослав був учасником самооборони. Він більше занурювався у процес, я ж до цього ставився трішки інакше. Адже кожен чинить по мірі того, що він знає. Нещодавно була презентація виставки французького художника українського походження, і там, до речі, Ярослав є на світлинах. Такий гарний, правдивий самооборонець. Революція любить щирих серцем.

До народних промислів, ремесел ми долучилися ще у 2007-2008 роках, коли моя дружина займалася одягом, працюючи в музеї Гончара. Потім було створено Український Інститут Історії Моди, де вона була одним із засновників. Один з їхніх проектів був саме у співпраці з музеєм Майдану.

Засновник гончарні Glynar Антон Сівцев та майстер-гончар Ярослав Чабанюк

Щодо збільшення зацікавлення, то скажу власне про себе. Якби Революція Гідності і всі політичні події, які відбуваються, не підкусили трішки попередній бізнес, пов'язаний із продажем матеріалів, то я, можливо, гончарством і не зайнявся б.

Загалом, починаючи десь із середини 2000-х років, зацікавленість ремеслами абсолютно адекватно зросла. Тому що це традиція. Гончарство - це своєрідна медитативна практика. Українці взагалі дуже схильні до творчих процесів, і зараз вони віднаходять для себе ці ремесла.

- Як можете оцінити стан популяризації гончарного мистецтва в Україні? Загалом керамічна продукція має попит?

- Якщо говорити про кількість продукції, яка продається в магазинах, то попит збільшується. Однак її естетичність невисока. Тобто виховувати в українців естетичне чуття ще довго треба, це тривалий процес. Ми намагаємося робити не авторську, а традиційну продукцію. Говорячи про традиційність, маю на увазі, що в Україні природній процес творення продукції був до 20-х років минулого століття, а потім певні політичні процеси його перервали. Тобто зараз багато гончарів створюють свою авторську продукцію. Кожен хоче показати насамперед себе. Хоча ти ж сам собі не належиш. Ти є частиною цілого. Традиційна кераміка, те, що українцями створювалося, - це все подих, вібрації землі, природи. Усі силуетні лінії, оздоблення кераміки. Взагалі якщо подивитися на кераміку різних країн, припустимо України та племен середньої Америки, то є дуже багато схожого. І ця символіка схожа саме тому, що все це вібрації природи.

	Вироби гончарної майстерні Glynar

Якщо говорити про ту ж Німеччину, то майстрами гончарства там зазвичай стають із покоління в покоління. Тому вони створюють народну продукцію. Майстер як провідник: йому приходить інформація із ноосфери, від природи, а він просто її реалізовує. І робить це в традиції. А в нас от на першому плані автор. Не знаю, чи це проблема. Але такий перегин є.

Однак останнім часом Україна досить активно почала повертатися до гончарства. На різних фестивалях, святах міст робляться якісь конкурси з гончарства, різноманітні змагання. Тому я думаю, що ми піднімемо рівень сучасного гончарства і кераміки.

- Наскільки добре, на вашу думку, українське гончарне мистецтво представлене у світі?

- Складно сказати. Якщо говорити про частку експорту української кераміки, то вона дуже низька. Тому що в 90-ті роки ми свою керамічну промисловість фактично здали імпортерам. Велика кількість заводів позакривалася. Хоча зараз ідуть якісь відновлення виробництв. Тобто буде своя економіка - буде і своя кераміка. Адже власний продукт виробляти набагато цікавіше. Та й правильніше з точки зору народного господарства. І люди наші будуть залучені до процесу виробництва, а не працюватимуть закордоном. У мене багато знайомих їздять працювати на керамічні виробництва в Польщу, Німеччину.

Вироби гончарні Glynar

Знаю, що є різні міжнародні виставки, ярмарки. Часто люди з діаспори, з-за кордону, запрошують, щоб приїхали з України. Але для майстрів це просто можливість поїхати попродавати, показати свою продукцію, подивитися на країну. Але не скажу, що це якийсь економічний прорив для них.

- Чи є підтримка майстрів на рівні держави?

- Взагалі якась підтримка є. Хоча ми от майстри, але нічого про це не знаємо. Працівники міністерства чи департаментів мають доносити цю інформацію. Кожен майстер має знати, що от є підтримка. Думаю, у цьому плані в нас біла пляма. Але ми на державу особливо не розраховуємо, тому що я сам був держслужбовцем, і знаю, наскільки ця робота неефективна.

- Інтерес до майстер-класів великий? Хто переважно ними цікавиться? Яка частка людей, котрі одного разу приходять на заняття, повертається знову?

- В основному на майстер-класи ходять люди, які мають більш-менш сталий рівень заробітку. Це менеджери середньої ланки, працівники компаній, айтішники, піарники, біотехнологи. Я намагаюся спілкуватися із нашими замовниками,  бо мені завжди цікаво, хто приходить на майстер-класи. Хочу отримувати зворотній зв'язок. Загалом всім, хто б не прийшов, цікаво. Інше питання - чи може людина це собі дозволити. Адже ми все ж заробляємо собі на хліб, і це нормально.

Робота за гончарним кругом	Майстер-клас з гончарства для дітей з Богданом Чабанюком

 

Буває, що люди приходять одного разу, а потім продовжують далі займатися гончарством. Не скажу, що відсоток таких людей високий, але за той час, що працюємо, я бачу як він збільшується. Це, знову ж таки, залежить від кількох складових. По-перше, від самого майстра, від того, наскільки він може зацікавити. По-друге, від приміщення. У нас це не просто орендована квартира, як це часом буває, а робоча майстерня. Це впливає на те, що процес виходить живий. А коли процес правдивий, то людям цікаво приходити. І, звісно є питання ціни. Тобто роль відіграє і майстер, і місце, і ціна.

- Як Вам вдається поєднувати творчу роботу і організаторську? Вони не заважають одна одній?

	Настінний та пічний кахель за старовинними взірцями

- Я, можливо, трішки іншими категоріями міркую, ніж просто майстер. Якби я міркував просто як майстер, то не було б і майстерні ніякої. Як на мене, насамперед треба думати про заробітки, про економіку. Якщо не буде економіки, то все інше відсіється, бо воно неживе. Це як радянська декоративна ужиткова кераміка (усміхається). Насамперед гончар - це людина, що виробляє продукцію, яку купують. Якщо її купують, то все нормально. Значить в балансі перебуває і творче, і організаційне.

А загалом у нас в майстерні є профільні відділення. Тобто хтось займається більше творчістю, а хтось - організацією. Хоча усе життя - це ж творчість (усміхається). Наприклад, брати Чабанюки - у процесі творчості. Я іноді занурююся в кахлярство. Ми віднаходимо по музеях старовинні взірці кахлів і пропонуємо під час майстер-класу робити їх.

Але коли творчість виглядає так, що ми маримо, літаємо в хмарах, і забуваємо про те, що робиться навколо, це не природно для людини. Не для земного життя.

- Який Ваш типовий робочий день?

- У кого як. Наприклад, у хлопців - це проведення майстер-класів, підготовка виробів до випалу, висушування глини, яка лишається після майстер-класу.

У мене процес виглядає інакше. Переважно проводжу весь день на телефоні, про щось домовляюсь (усміхається). Адже організаційний процес такий, що треба весь час тримати руку на пульсі. 

- Хто є для Вас взірцем? На кого з майстрів орієнтуєтеся?

Кахель за старовинними взірцями

- Якщо говорити про кахлі - той напрямок, яким я займаюся, - то тут є цілі майстерні, так само як гончарні. І колись теж були артілі, які виробляли кахлі. Там було дуже багато майстрів. Але зазвичай майстер не працює сам. У нього є підмайстри, помічники. Тому для мене взірцем є гарно організована артіль, гарно зроблена продукція. А от якщо говорити про персоналії, то для мене в певному сенсі взірцем є мій родич по маминій лінії - Мусій Мусійович Литвиненко. Був такий мануфактурник, у якого була кахляна майстерня. Він був заможною людиною, заповідав великі кошти церквам.  І для мене міфологізована така особистість - це саме він.

Для Ярослава, наприклад, взірцями і авторитетами є кілька гончарів, у яких він навчався, зокрема його вчителька Леся із Василькова. А взагалі коли ти вже щось умієш, щось твориш, виробляєш, то сам вдосконалюєшся. Однак досконалого нічого немає, адже ідеальне - це щось химерне.

- У чому магія глини?

- Я відчуваю це так: глина - матеріал природний, який в собі має велику частку води. А ми вже знаємо наразі, багато досліджень про це є, що вода несе інформацію. Тобто з яким станом, почуттями ти до глини, з таким і вона відповідає тобі. Як і все в житті. Якщо ти позитивно налаштований - значить і життя тобі позитивно відповідає. Якщо негативно, значить, і з глиною не складеться.

Робота за гончарним кругом

 

Недарма ж кажуть, що Бог ліпив людину з глини. От який результат перфектний вийшов, особливо якщо казати про жінок (сміється).

	Вироби гончарні Glynar – кахель за старовинними взірцями і посуд

- Як це - бути гончарем в епоху інформаційних технологій?

- Супер (усміхається). Гончарство, робота з глиною - це ж дрібна моторика рук. Те саме і айтішники: вони сидять за клавіатурою, і в них теж задіяна дрібна моторика. У нас насправді каста айтішників шириться і множиться (сміється). І  ці люди теж приходять до нас на майстер-клас, їм цікаво поліпити. Адже з глини можна робити різні моделювання. Є вже навіть 3D-принтери, що друкують спеціальними сумішами з глини. Наш знайомий експериментує з цим. Потім приносить нам доробляти (усміхається).

До того ж, ми все одно використовуємо скрізь склокераміку, кераміку, скляні вироби. Все те, що колись було винайдено. Питання лише в тому наскільки ще глини вистачить. Думаю, що поки є глина, буде розвиватися сучасне інформатизоване суспільство (сміється).

- Як бачите майбутнє вашого проекту? Що плануєте найближчим часом?

- Будемо продовжувати в тому ж напрямку, у якому рухаємося. Ми проводимо і team-building для компаній, організацій. Коли люди після офісів виходять знесилені, їх приводять на майстер-клас і ми проводимо їм глинотерапію. Люди оживають. Тобто корпоративним сектором більше займемося, роботою з компаніями.

Продовжуватимемо в такому ж позитивному дусі, аби дати можливість працювати більшій кількості майстрів, зробити такий собі глино hub, як популярно зараз (усміхається). Тобто місце, де зможуть у гарних умовах працювати майстри, спеціалісти. А місця, де це можна зробити, є.

Вироби гончарні Glynar