Кожен, хто бодай краєм ока стежить за стрічкою новин, помітив неабияке пожвавлення - політикум готується до виборів. Кожен, хто бодай краєм ока стежить за українськими виборами, помітив, що на час цих виборів мудрий народ раптом стає е... не дуже мудрим.

На цьому простому прикладі можна зрозуміти, що з мудрістю і дурістю насправді не все так просто, як здається. Вивчення надприродних здібностей без урахування феномену людської дурості було б неповним і навіть оманливим.

Особливо якщо врахувати, що чим більше в людини надприродних здібностей, тим більше її тягнутиме клеїти дурня. Особливо в Україні і пост-радянських країнах. Досвід такий. Історичний.

Однак почнімо здалеку.

Уважні читачі нашої газети добре знають про так званий феномен психологічного захисту особистості від стресів. Це несвідомі або напівсвідомі спроби перекрутити (ну або, скажімо так, переформулювати) тривожну інформацію, аби уникнути тривоги і стресу (а в окремих випадках - і смерті).

Збоку за ними спостерігати іноді дивно, а іноді страшно - настільки людина може перекрутити все з ніг на голову, аби тільки вижити. Найбільш відомий і помітний (особливо зараз) механізм - так званий Стокгольмський синдром. Щоб вижити, психіка жертви виправдовує терориста, намагається злитися з ним і підлаштуватися під нього. І коли ситуація покращується, загроза вже зникає, психіці тяжко оговтатися і припинити процес, так би мовити, маскування під ганчірку і злиття з плінтусом.

Однак справді серйозні загрози трапляються не так вже й часто, а от психологічний захист, здебільшого - дуже поширена і буденна річ. І особливо часто вона трапляється там, де людина боїться йти на конфлікт і готова уникати стресу та конфліктів будь-якою ціною.

Саме тому ми так наголошуємо на тому, що людина повинна бути готовою до стресу і не боятися йти на конфлікт.

Зазвичай для того, щоб уникнути стресу і конфліктів, людська психіка так перекручує інформацію, що небо із землею просто міняються місцями. І в більшості випадків спроби уникнення конфліктів і стресів  закінчуються тим, що і небо, і земля дружно падають на голову індивіда, котрий так сподівався методом нескладних маніпуляцій дожити свій вік без стресів і конфліктів.

Найцікавіша ілюстрація такої поведінки - результати захисної діяльності психіки у громадян, котрих останнім часом називають «ватою». Тобто тих людей, котрі ні за які гроші не хочуть сваритися з Росією, і будь-які ваші докази перекрутять так, що навіть спів півня до світанку стане доказом того, що Україна не тільки напала на себе сама, а ще й змусила вас брехати бідолашній «ваті», перепрошую, власнику потужного психологічного захисту особистості.

Психіку зрозуміти можна: визнати, що Росія - ворог, це означатиме, у випадку російської «вати», що доведеться усвідомити себе співучасником кривавого злочину, навіть якщо ти морально не підтримуєш керівництво російської держави, а тільки платиш цій державі податки. І, можливо, саме на твої податки відлили патрон, котрим вбили твого українського родича. Некомфортно, м'яко кажучи. Простіше перевернути все з ніг на голову, поміняти землю і небо місцями, і сподіватися, що все само розсмокчеться.

У випадку української «вати» дискомфорт не такий морально тяжкий, але теж відчутний. Це ж доведеться відмовлятися від усіх форм співпраці з РФ, а вони ж такі матеріально і морально привабливі... І економічно вигідні... І взагалі - у Росії можливостей більше. Тому набагато вигідніше або взагалі війну заперечувати, або ж називати її чемно «АТО», в жодному випадку не згадуючи імені агресора. І теж сподіватися, що само розсмокчеться. Правда, окремих захисників «мирного вирішення проблеми» перспектива оплачувати мільйонні позови за зруйновані під час «антитерористичної операції» будинки явно зіштовхнула лобом з прикрою реальністю, та ще й пригрозила ще більшим дискомфортом, ніж дискомфорт від визнання війни війною.

І от вже депутати та судді зібралися на круглий стіл з назвою «Конфлікт на Донбасі: виклики, загрози та їх правове врегулювання», у підсумку якого закликали, цитую: «Країна-агресор має відшкодувати збитки, завдані конфліктом на Донбасі!».

Зверніть увагу, як ювелірно ці зас... перепрошую, власники потужного психологічного захисту особистості уникають слів «війна» і «Росія»? «Країна-агресор» ще можуть вимовити, а от Росія - ні-ні, ви що, це вже трагічний вихід із зони комфорту! Так і бачиться дружний хор психологічних захистів всіх учасників круглого столу із німим запитанням: «А може не треба? Може само розсмокчеться?»

Не варто звинувачувати їх у глупоті.

Вони розумні - просто цілі в них інакші. Українські депутати, чиновники і судді, як ніхто інший, яскраво демонструють, що демонстрація розуму для людини - не першочергове завдання. Коли потрібно вдавати з себе дурня, вони зроблять це просто геніально, з такою достовірністю, що жоден Станіславський не запідозрить в цьому гомо бодай якихось зачатків сапієнса.

Але варто пам'ятати, що справжня глупота трапляється вкрай рідко. Це винятковий талант, майже як діамант Lesedi la Rona. Набагато частіше трапляється гарно зроблена імітація дурості. Котра, до речі, у найбільш тяжких випадках може скидатися на імітацію божевілля: заплутані думки, підміна понять, надмірна раціоналізація, іноді - купа теоретичних викладок, перемішаних, як скельце в калейдоскопі, ще більша купа насмиканих хтозна-звідки фактів. Монологи таких людей у доволі запущених випадках тяжко зрозуміти, і ще тяжче витримати. Однак, коли чуєте таку промову, перед тим, як звинуватити людину в дурості, подумайте над іншим аспектом: це ж скільки треба було психіці автора промови витратити розумових зусиль, часу і натхнення на те, щоб створити такий шедевр ідіотизму! У демонструванні своєї глупоти окремі індивідууми демонструють таке винахідництво і спритність думки, які більшості розумників і не снилися. Поміняти місцями небо і землю так, щоб щиро себе переконати в тому, що це все - чиста правда, це насправді величезний труд!

Саме тому зазвичай власникам «броньованого» психологічного захисту ні на що інше сил не вистачає, і доводиться себе підбадьорювати як не алкоголем, то переїданням, а у найважчих випадках - і наркотиками. Ігнорування реальності - дороге задоволення, особливо якщо воно якісно зроблене.

І єдиний спосіб припинити цей божевільний спектакль - це чітко і на діях продемонструвати талановитому імітатору дурбецала, що з вами такий вигідний спосіб досягнення своїх цілей не спрацює. Наголосимо: показати не на словах, а на діях. Не підтримувати його безкінечні монологи з серії «ой, я таке дурбецало, а що ти мені зробиш, на дурних і вбогих не ображаються», не займатися самовозвеличуванням за рахунок дурбецала («ой, треба ж як мені пощастило, що я розумний, а тут бідаці природа геть розуму не дала»), не допомагати дурбецалу «з панського плеча». Бо у всіх цих випадках рано чи пізно виявиться, що «битий небитого везе».

На прикладі політики: те ж саме відбувається, коли за загальної вбогості народу, спричиненої хабарництвом чиновників, країні пропонують платити чиновникам нереально великі зарплати. Мовляв, вони, наївні дурбецала, просто не бачать, що народ бідує, і крадуть не тому, що не можуть спинитися, а тому, що тяжко недоїдають, нахабарований золотий батон в горло не лізе, треба закусити зі своєї зарплатні. Мовляв, вони не на народ вбогий рівняються, а на своїх колег з-за кордону. І від того порівняння отримують тяжку моральну травму. А те, що закордонні колеги-чиновники отримують менше, і живуть скромніше, то це вони теж не помітили, в силу своєї глупоти. Але інших чиновників, без вмонтованої глупоти, у нас немає, тому тре годувати цих. (Продовжувати цю арію, котра регулярно ллється з більшості ЗМІ можна безкінечно, тому доведеться спинитися на цьому куплеті).

Відкрию невеличкий секрет: у кожного дурбецала природою вмонтовано дивовижний пристрій - дурометр. Саме він непомітно, але доволі точно визначає, яку міру демонстрування дурощів витерпить співрозмовник. Вичислити дурометр можна тоді, коли він ненароком дає збій, і продукує порцію глупоти, котру довкілля не здатне витримати. Тоді зазвичай довкілля влаштовує революцію, і власник дурометра раптово розумнішає або просто втікає, розуміючи, що ловити на живця не вдасться.

Коли співрозмовник чітко показує, що клеєння дурня не пройде - куди й дівається вся глупота. Але як тільки співрозмовник відступить, проґавить пастку - дурометр зафіксує і знов візьметься за своє. Ну а раптом ви таки пошкодуєте бідного нещасного дурня, і дозволите йому на новий термін піти у владу, він же ж так щиро грає безпам'ятного ідіота... І он з Росією обіцяє стосунки наладити, і безконфліктне життя, і вічний мир - що аж самому хочеться закопати свої мізки на городі, і йому повірити... А раптом реальність сама розсмокчеться...

Не піддавайтеся на цю спокусу. Особливо якщо у вас десь там трохи час від часу поблискують надприродні здібності. Бо ці здібності, поєднані з імітацією глупоти - страшна річ, особливо для їх власника і 7 поколінь його нащадків. Адже зазвичай ці здібності тісно поєднані з талантом до гіпнозу, тому роль дурбецала вдається людині набагато швидше, якісніше і переконливіше. І дуже легко виходить «заразити» своїм прикладом глядачів - і ті теж повірять, що тільки в униканні стресу і конфліктів полягає щастя. Але у цьому процесі втрачається власна гідність, і всі додатки, з нею інтегровані - честь, совість, і так далі... І будь-яка помилка дурометра - наприклад, ігнорування законів фізики (з типовою для талановитого дурбецала аргументацією «а що, всі так роблять, чому мені не можна») може стати фатальною. Кнопка «дурбецало  mode off» може спрацювати на частку секунди пізніше, ніж треба - для фатального кінця цього вистачить...

(Далі буде)