Продовжуємо розмову про політичну апатію – причини, наслідки і шляхи подолання. Минулого разу ми зупинилися на тому, чому не можна чіпати чужого. Цього разу розгляньмо на прикладах – чим своя сорочка відрізняється від чужої, але непомітно прихватизованої.

Візьмімо найбільш помітний для українських громадян приклад. От приватизувала людина за копійки у зручний момент відому кондитерську фабрику. І ніби і розвиває ту фабрику, магазинчики на кожному кутку квітнуть, китайці вже – й ті українські солодощі їдять. Що ж не так? Ну, якщо не брати до уваги те, що базу відпочинку фабрики власник приватизував «за ринковою ціною» і собі побудував на місці бази палац, в якому одна людина, і навіть одна сім’я пилюку повитирати не зможе фізично – треба прибиральниць наймати.
Однак пилюка – то найпомітніший негатив, але не найважливіший.

Як починається свій бізнес?
Людина вивчає ринок, потреби інших людей – і свої здібності, разом із своїми потребами. Щось вона може, щось – не дуже, щось треба підівчитися. Щось їй подобається, щось – не дуже, але можна потерпіти, якщо дуже треба, а щось вона терпіти не може і не робитиме ні за які гроші.
Коли всі ці три множини – потреби інших, свої потреби і свої здібності – сходяться, людина починає свою справу. Аналітичний процес може відбуватися майже не свідомо – от просто людина побачила вільну нішу, і щось її туди потягнуло. Але в кожному такому випадку аналітичний процес іде. Виховується вміння ризикувати – і вміння перебудовуватися на ходу, якщо щось пішло не так. Навіть повністю змінювати сферу діяльності. Відійти від вже звичного русла і почати все з нуля не є для неї проблемою. Людина вчиться отримувати задоволення від праці – і на роботу, котра не приноситиме задоволення, вона не претендуватиме.

Від популярності товару залежить самоповага: чим потрібніша ця праця іншим, тим ліпше людина почувається. Відповідно, людині ще більше подобається її робота – і їй не ліньки зробити зайві пару кроків для того, аби її робота була ще кращою.
І от ще важливий момент: чим вищою є самоповага і любов до своєї праці, тим менше людині хотітиметься робити неякісний продукт. Навіть якщо за погіршення якості можна отримати чималий додатковий прибуток. Не буде людина, котра закохана у свою справу, котра мріє стати майстром, продавати неякісні речі. Для неї це буде неповага до себе насамперед.
Для людини, котра «прихватизувала» чужий бізнес, така неповага здається цілковитою дрібницею, котру цілком можна пережити задля додаткового прибутку. Однак чим би вона, та неповага, не здавалася, вона всеодно існуватиме, і псуватиме життя власнику або болячками, або депресіями, або повним відривом від реальності в особливо тяжких випадках.

Паралельно іде ще один процес, над яким рідко задумуються.
Що таке гроші? Це сума ваших вкладених зусиль, котрі ви обміняли на суму зусиль інших людей, котру вони погодилися вам віддати за ваші зусилля. Над цим явищем не прийнято особливо думати, вважається, що чим більше грошей – тим ліпше. Але тут прихована найважливіша різниця між своїм і чужим.
Люди, котрі отримали своє джерело прибутку збоку (чи то у подарунок, чи то прихватизували), вважають, що основне в цій формулі – кількість зусиль інших людей, котра до вас прийшла. Тобто, кількість отриманих грошей.
Насправді головне тут – кількість і щирість ваших зусиль, котрі ви самі витратили на створення товарів чи послуг. Саме кількістю ваших зусиль визначається ваша «пропускна здатність: тобто кількість грошей, котрі ви можете отримати і «освоїти» без шкоди для власної психіки і здоров’я. Кількість «гормонів щастя», котрі може вам видати ваш мозок, залежить від кількості ваших зусиль, котрі ви самі оцінюєте позитивно. Іншими словами, значний відсоток щастя потрібно отримувати від любові до своєї праці і усвідомлення, що ця праця потрібна людям.

Саме тоді ті відсотки щастя, котрі ви можете отримати за гроші, будуть для вас корисними – і ви не підсядете на куплене щастя, як на наркотик. Не буде потреби у алкогольному чи наркотичному забутті, втечі від реальності. Більше того, вам не буде тяжко поділитися цим купленим щастям  (тобто грошима) для блага інших людей, котрим на якомусь етапі необхідна підтримка. І це є ще один момент, коли відчувається чітка різниця між грошима, отриманими за чесно зароблене, а коли – за прихватизоване.

	Інколи своїй сорочці добряче дістається - але це не спричиняє бажання міняти її на чужу...

У першому випадку людина чітко розуміє, коли її допомога потрібна іншому, і цю допомогу використають на те, щоб розвиватися, а коли допомога не потрібна, бо тільки сприятиме паразитичному способу життя. Таке розуміння збоку здається іноді майже містичним – аж геть до того, що людині просто виснутиме комп’ютер у випадку, якщо їй схочеться переказати грошей добре закамуфльованому паразиту чи героїчному наркоману.
Їй благодійність потрібна не для «показухи» чи договору із самою собою про відпущення гріхів – потреба у благодійності зростає разом із розумінням важливості саме спільного блага – а не тільки свого окремого палацу і закордонної вілли. Є розуміння, що від спільного блага, спільної безпеки залежить і своя персональна безпека.
На щастя, більшість української громади вже почали саме в цьому напрямку бурхливо розвиватися, хоча питання контролю за витраченими на спільне благо грошима залишається актуальним. Про податки і мови нема.

Разом зі щастям від якісної праці зростає і рівень почуття власної гідності, відчуття власної правоти. Людина готова боротися за власні інтереси, хабар вже не буде їй здаватися прийнятним вирішенням питання. Вона розумітиме, що коли вона дресирує чиновника-хабарника, вона тим самим не тільки економить на хабарі, витрачаючи власні час, сили і натхнення, а й подає позитивний приклад іншим громадянам, і тим самим підвищує рівень безпеки у всьому суспільстві. Бо, як чітко показали три роки української війни, ніщо так не руйнує рівень безпеки суспільства, як хабарі: ворог може купити державу буквально всю, з рогами й копитами, хіба крім тих, кого вважає слабкою дрібнотою, на якій можна зекономити. Україні ще пощастило з тим, що ця «слабка дрібнота» змогла швидко переорієнтуватися на нові цінності у вкрай стресових умовах. Але добре вишколені хабарники ще можуть перевернути все з ніг на голову, тож відпочивати на лаврах ще не час.

Однак чи не основна відмінність людини, котра виростила своє щастя з нуля, від людини, котра те щастя прихватизувала – це ставлення до «братів по розуму» і найманих працівників.
У другому випадку всі інші учасники ринку будуть видаватися конкурентами, котрі можуть відібрати щастя. З ними треба нещадно боротися – слабших ще більше послаблювати, до сильних входити в довіру, намагатися підкупити. Людина з почуттям власної гідності, котру не можна ні перемогти, ні підкупити, видаватиметься незрозумілим, а відтак і страшним феноменом. А хабарники поділятимуться на дві категорії: тих, котрих вже можна підкупити,і на тих, на яких треба ще назбирати грошей.

На послаблення чи знищення небезпечних конкурентів в найгостріших випадках в людини може йти весь час і натхнення. І якщо в такої людини ще й є якісь надприродні здібності – то її хоч вже можна вести до екзорциста, бо всі ці здібності підуть на жорстоку боротьбу з конкурентами і на помсту (навіть у випадку, коли людині тільки здалося, що її образили). Це стосується не тільки бізнесу чи політики, а й інших сфер життя, особливо сім’ї, дружби і кохання. Буває таке, що людина всією силою своїх надприродних здібностей, для прикладу, мститься за те, що в її мами чи бабусі відбили коханого. То вже було хто зна коли, всі учасники тих подій вже повмирали чи от-от помруть – а нащадок все ще має непереборну жагу помсти якщо не винуватцям розриву стосунків, то хоча б їхнім нащадкам.
З людиною, котра своє щастя розвивала зсередини, такої халепи в принципі статися не може. Якщо її розлюбили, вона, хоч і сумуватиме, але піде починати все з нуля – для неї це не є катастрофою, вона звична до ризику. Вона розуміє, що в житті бувають непереборні обставини, до яких треба пристосовуватися. Тим більше – вона не буде мститися за те, що предки не зуміли скористатися власною гідністю.
Якщо з бізнесом чи політикою не склалося – змінить сферу і почне аналітичний процес визначення потреб і запитів від початку. І до інших учасників ринку ставитиметься з повагою – оскільки й сама була на їхньому місці. І людина розумітиме, що чим більше в громаді буде сильних особистостей, тим сильнішою буде громада, вищим буде рівень безпеки, а відповідно, більш захищеною буде і сама ця людина. Вона розуміє, що її добробут і безпека залежить і від рівня добробуту і безпеки громади.

От так здавалося би, непомітна своя сорочка, здобута тяжкою працею, запускає тектонічні зміни в суспільстві. І, як показує найновіша історія України, таких сорочок у нас доволі багато, особливо якщо врахувати, з яким осатанінням їх століттями намагалися знищити…