Під час депресії сумує не тільки сама людина, але й її мислення. Про те, як розуміти хворого, пише Сергій Шварацький.

Людина, яка має певний досвід у взаємодії з депресивними особистостями і в розколупуванні вмісту їхніх голів, – майже завжди з часом розуміє (ну, якщо не дурень, звичайно), що вони, ці депресивні, – як діти малі. Без метафоричності, буквально – перед тобою дитина.
Всі вони досі, як тоді, в дитинстві, – хочуть бути космонавтами. Але при цьому у них є всередині товариш-прапорщик, і цей внутрішній товариш-прапорщик безперервно гортає свою товсту книжечку, читає, гортає, а потім безперервно виносить вердикт: «Так, ти – казна що, а не космонавт!» А так хотілося. А вони так старалися. І вони засмучуються.
Але це все властиві мені жарти. А ось як про це пише Бек в одній із кращих своїх, на мою думку, книг: «Для того, щоб зрозуміти те, як руйнується мислення при депресії, слід концептуалізувати його з точки зору «примітивного» на противагу «зрілому» режиму організації реальності. Цілком очевидно, що депресивні особистості схильні структурувати свій досвід порівняно примітивним чином. Вони схильні до формування широких глобальних суджень із приводу подій, які впливають на їхнє життя. Значення і смисли, які наводнюють їхню свідомість, найчастіше є екстремальними, категоричними, абсолютними й осудливими. Емоційна реакція через це, зазвичай, негативна й екстремальна.
Як протилежність такого примітивного типу мислення більш зріле мислення автоматично бачить життєві ситуації з точки зору різноманітних вимірів або властивостей (замість однієї категорії), задіюється, швидше, кількісна, ніж якісна термінологія, а життєві ситуації узгоджуються, швидше, з умовними, ніж з абсолютними стандартами. Під час примітивного мислення складність, варіабельність і суперечливість людського досвіду і поведінки редукуються до кількох грубих категорій.
Характеристики типового депресивного мислення виглядають аналогічними до тих, які викладав Піаже (1932/1960) у поданих ним описах мислення дітей. Назва «примітивне» для даного різновиду мислення ми використовували для того, щоб відрізнити його від більш адаптивного мислення, яке спостерігається на більш пізніх стадіях вікового розвитку. Відмінності характеристик цих форм мислення викладені у схематичній формі нижче.

Примітивне мислення (ПМ): Не звертається увага на окремі ситуації, мислення глобальне: Я – боягуз.
«Зріле» мислення (ЗМ): Людина звертає увагу на окремі ситуації: Я певною мірою – боягуз, частково – великодушний і абсолютно точно – розумний.
ПМ: Абсолютистське і моралістичне: Я – мерзенний боягуз.
ЗМ: Порівняне і не схильне до засудження: Я – більш полохливий, ніж більшість людей, яких я знаю.
ПМ: Інваріантне: Я завжди був і завжди буду боягузом.
ЗМ: Варіативне: Мої страхи варіюються від випадку до випадку і від ситуації до ситуації.
ПМ: «Діагноз характеру»: У моєму характері є дефект.
ЗМ: «Діагноз поведінки»: я занадто часто уникаю ситуацій, і у мене є багато страхів.
ПМ: Незворотність: Якщо я слабкий за своєю природою, з цим нічого вже не поробиш.
ЗМ: Зворотність: Я можу навчитися протистояти ситуації і боротися зі своїми страхами.
Отже, депресивні пацієнти схильні трактувати свій досвід як тотальну поразку (окремі ситуації не беруть до уваги) і як щось незворотне (фіксоване).
На завершення: публіка завжди цікавиться пігулкою. А яка тут може бути пігулка, крім стандартної: не треба так! Треба не так!