З подекуди тяжкими, подекуди – не надто гарними новинами Україна наближається до Нового року. Ще кілька днів – і традиційно українці самі собі обіцятимуть, що в новому році житимуть інакше, ніж у старому. Мається на увазі – краще. Можна додати крихту надприродного (а подекуди – занадто природного) до цих обіцянок – можливо, так їм буде легше здійснитися…

Банальні спостереження за українським суспільством свідчать про стійку тенденцію. Спочатку ми доводимо ситуацію до вкрай печального стану (під лозунгом «А раптом проблема сама зникне?»), а потім стрімголов кидаємося все виправляти.
Затягуємо з важливим проектом до останнього – потім сидимо день і ніч, аби здати все вчасно. Ігноруємо краплини нечемного ставлення близьких людей – і потім плачемося, що стосунки геть розвалилися. Терпляче спостерігаємо, як розкрадають державу – а потім гарячково намагаємося її відбудувати, і все одно не можемо вигадати спосіб дати раду зі злодіями. Як тепер модно казати – не знаходимо політичної волі. Політична воля – вона, насправді, на дорозі не валяється. Її треба виховувати.

І якщо ви за собою помітили звичку доводити ті чи інші процеси до краю, а потім все рятувати, то перший крок до політичної волі виглядає так: злізьте з гойдалки.
Насамперед йдеться про гойдалку сильних емоцій, потім – про гойдалку протилежних бажань.
З гойдалкою сильних емоцій мав справу кожен відчайдушний закоханий під час перших сварок. «Кохаю, не кохаю, ненавиджу, ні, таки кохаю» – і так по колу сто разів за день, якщо не тисячу.
Гойдалку протилежних бажань найкраще ілюструє процес прийняття рішень у Верховній Раді, якщо його спостерігати у проміжку кількох років. От зібралося одне угруповання, дорвалося до влади, прийняли собі зручних законів. Тут раптом розстановка сил змінилася, депутати перегрупувалися, і ВР приймає повністю протилежні закони. Десь так само поводять себе і субособистості в межах окремої людської психіки. Найпростіший приклад подібних змін: одна провладна більшість ввечері приймає рішення встати рано-вранці, але вранці розстановка сил кардинально міняється, і вже інша більшість приймає рішення вимкнути будильник і поспати ще хоча б години дві.

Від таких дрібниць механізм гойдалки може перейти і на важливіші бажання, а з ними – і на важливіші рішення. І от вже живе людина життям, з яким вона наполовину кардинально не погоджується. До того ж, періодами вона не погоджується з однією половиною, а іншими періодами – з іншою половиною. Залежно від того, котра фракція дорвалася до влади…
Загалом механізм створювання гойдалок виробився у людини в процесі еволюції, і він доволі корисний. Якщо ви гойдаєтеся, як Буриданів віслюк, від однієї копиці до іншої, і ніяк не назбираєте потрібну кількість голосів, щоб логічними аргументами обрати одну з двох копиць, то механізм гойдалки додасть вам емоційних аргументів, і котру виберете – та й буде.
Більше того, людська психіка ще й виробила механізм самонакручування – щоб допомогти людині чимпошвидше вибрати. І саме тому в момент сварки вам ваш мозок підбирає докупи всі гнівні аргументи, котрі хоча б якимось боком стосуються теми. І часом цей «якийсь бік» буває настільки розтягнутим, що після сварки ви вже й самі не розумієте, яка така зла халепа змусила вас такі дурниці торочити, і як ви могли ці дурниці притягнути за вуха до теми сварки.
І часом ваші рішення, прийняті під час таких гойдалок, дивують вас не менше.
От оце і є негативний бік гойдалки.

Вона допомагає обрати хоч якесь рішення, але абсолютно не сприяє тому, що це рішення буде найкращим.
Чим більше в людини талантів до надприродних здібностей – тим більше її тягнутиме до гойдалок. Бо звичайне життя таких сильних емоцій такі талановитій людині не дасть, а щоб отримати такі емоції екологічно безпечним для організму шляхом, потрібно вчитися. «Сісти» на «гойдалки» – набагато легше.
Гойдалки суттєво вилазять боком і для психіки, і для людського організму – ви можете набратися рішучості і злості, поки доводитимете себе зірваними дедлайнами до повного виснаження, але зовсім не факт, що ви зможете гойднути маятник в інший бік, і відновитися до того стану, в якому були до того, як всілися на гойдалку.
Те ж саме – і з занедбаною державою. Не можна братися за лякання злодіїв раз у дев’ять років. Їх варто лякати хоч і меншими дозами, але значно частіше.
Давати чортів офіцерам, котрі на п’яну голову посилають вояків у бій на вірну смерть потрібно після найменших таких випадків – а не чекати, поки вони зведуть зі світу найдисциплінованішу половину війська.
Спускати прапори і оголошувати траур потрібно вже після однієї смерті на фронті – а не чекати повномасштабної біди. Навіть якщо для цього доведеться спускати прапори щодня або через день. Демонструвати повагу до героїв потрібно так часто, як вони демонструють свою найвищу повагу до Батьківщини.

За останні кілька років світ – і особливо це помітно в міжнародній політиці – так далеко відійшов від логічно-раціональних рішень на користь рішень емоційно-ірраціональних, що здається, як мінімум 85% мешканців цієї планети підсіли на гойдалки. І зовсім не факт, що після цих гойдалок буде можливість відновити планету. Бо емоції на цих гойдалках – зовсім не позитивні.
Це один з аргументів на користь того, що з гойдалок ліпше починати злізати.
Інше питання – як злізти?
Десь так само, як і залазили. Жодна гойдалка не набирає висоти відразу – їй потрібно розгойдатися. Так само тяжко в один момент цю гойдалку зупинити – принаймні тому, хто в ній сидить. Зменшувати амплітуду потрібно потроху.
Конкретніше – не обіцяйте собі на Новий Рік неймовірних змін відразу. Вчіться цінувати маленькі зрушення.

Гойдалки дають неймовірну силу в стані афекту – але цей стан може увімкнутися, а може і не увімкнутися у потрібний момент. Ліпше розраховувати свої дії, виходячи з варіанту, що той стан не увімкнеться. Тоді у випадку увімкнення матимемо бонус.
Від маленьких зрушень не буде гойдати, не буде миттєвої ейфорії – але для того, хто хоче злізти з гойдалки, і розширити рівень свідомого керівництва своїм життям, це й на краще.

Наступне – вчіться багатосторонньому підходу. Фізика, хімія, медицина – потрібно хоч віддалік знати, як функціонує ваше тіло. Про те, що треба знати, як влаштована рушниця, і як її зібрати-розібрати, в країні, в котрій йде війна, люди мають знати за замовчуванням. Але не всі знають – якщо ви належите до групи цих «не всіх», треба виправляти становище.
Якщо ви збираєтеся потрапити на фронт, або вже там, або маєте до нього якийсь стосунок – всі ці механізми ви маєте знати не те що напам’ять, а навіть без пам’яті.
І злізати з гойдалок з такими знаннями набагато легше буде. По-перше, вивчення будь-яких предметів, складніших, ніж адаптований курс виготовлення новорічних свічок, відволікає від речей, які вас розгойдують і накручують. По-друге, знатимете, що гойдає вас, переважно, кортизол, і невеличка доза вітаміну С дозволить вам суттєво сповільнити гойдалку. А відновити організм, який ви трохи вгойдали гойдалками, допоможе голодування – але до нього теж треба підходити обережно і з певними знаннями.

Вищий рівень – для тих, хто любить кардинальні підходи: від психології до вивчення спроб розробити психотропну зброю. Спроби такі були завжди, але якщо вони десь і пройшли вдало, то ніхто про це не зізнається. Однак поведінка населення РФ демонструє, що якісь певні зрушення у російських розробників були. Тому вивчення з відкритих джерел діяльності, для прикладу, російського Інституту мозку, цілком навіть може прикрасити ваш план… на найближчі років 5. Ну ви ж пам’ятаєте – треба цінувати дрібні кроки.
Те, що в країні війна, звісно, зле – але ця ситуація теж має свої переваги, їх потрібно використовувати. Зазвичай для того, щоб взятися за вивчення чогось нового з інтересом та ентузіазмом, людині потрібен певний поштовх (тобто певна гойдалка), або ж чітке усвідомлення того, де ці знання можуть згодитися. Війна допомагає усвідомити поле застосування цих знань набагато швидше – і не треба навіть бурхливої фантазії.

Більше того, війна змушує до креативу.
І, теоретично, війна мала би сприяти зменшенню страху перед «вищестоящими». Коли «вишестоящий» посилає тебе на смерть, то, суто теоретично, непослух мав би виглядати меншим злом, ніж смерть. І це мав би бути саме той логічний випадок, коли кіт може стати не менш нервовим, ніж злий пес. Однак логіка вмикається не часто, а там, де не вмикається логіка, рано чи пізно почне вмикатися гойдалка. І ця гойдалка може знести «вишестоящих» до бісової матері. «Вищестоящим» теж здалося би то усвідомлювати – і не доводити до гойдалок.
Ну і найголовніше – не чекайте стороннього втручання, не ждіть, поки хтось спинить вашу гойдалку – не факт, що після цього вас не почнуть розгойдувати в інший бік. Беріться за роботу самі.
Роботи над собою попереду багато у всіх – і у «вищестоящих», і у «нижчестоящих». Рік має бути плідним, інакше ми просто його можемо не дожити. Точніше – мусить бути плідним, інших варіантів у нас просто нема.