Так називається книжка, автором якої є наш краянин Іван Дячук. Свого часу він, випускник НАСВ імені Сагайдачного, редагував першу в районі демократичну газету «Снятинська вежа».

Це були складні переломні дев’яності роки, утвердження Незалежності, виклики та зміни як у державі, так і в системі мислення кожного свідомого українця. Тоді, як каже надзвичайно активний та цілеспрямований у житті Іван, було цікаво писати, творити інформаційний простір, доносити людям правду! Школа життя, яку пройшов молодий Іван, а він народився на Гуцульщині, вселила не лишень досвід, але й вогонь та добру напористість, подарувавши знайомства з цікавими особистостями. А потім думка за думкою, мрія, ідея – і сама доля підкинула молодому чоловікові літературний талант! І тому й народилася ця прекрасна книжка, з барвистої обкладинки якої на юного читача поглядає незламний кіборг, воїн-захисник. Він – головний герой нинішнього часу, суворого для України та її народу.
– Коли в державі триває російсько-українська війна, яка болить кожному українцеві, а передусім, дітям і підліткам, то моя книжка, сподіваюсь, допоможе їм скріпити віру в перемогу України над ворогом. Дитячі серця боляче сприймають усе, що пов’язано з війною. Наші діти знають багато і в душі сильно переживають, коли дізнаються про полеглих героїв, поранених, калік. Коли я брався за цю казкову історію, то багато про що мав дізнатися. Написати твір треба було так, щоб він був максимально наближений до тих реалій, які відбуваються в Україні. Мусів згадати і путінську анексію Криму, і «зелених чоловічків», і війну на Донбасі. І про все це я повинен був розповісти дітям у формі казки, використовуючи багатство милозвучної української мови, – каже автор і робить такий наголос: «Сьогодні найважливішим завданням на рівні держави та суспільства є втілення заходів Концепції національно-патріотичного виховання у школах, яку було затверджено Міністерством освіти та науки рік тому. Маленьких українців треба виховувати в дусі любові до України та готовності у майбутньому захистити її. Надважливо розповідати дітям про героїчні вчинки українських військовослужбовців, бійців добровольчих батальйонів, волонтерів та інших громадян, які зробили і роблять значний внесок у зміцнення обороноздатності України. Для мене це – свята справа. Ця справа сьогодні має стати основною для кожного!» – каже автор книги «Легенда про кіборга». І я та, певно, ніхто з читачів цієї публікації, не може заперечити ті слова.
«Зі солов’їного щебету і журавлиного клекоту посеред золотистих пшеничних ланів, під бездонно-синім небом Бог створив Україну. Споконвіків жили в Україні працьовиті хлібороби і героїчні воїни, талановиті вишивальниці і вправні господині. Ніхто ні з ким не сварився, ніхто нікого не ображав, ніхто нікому не заздрив. Тому ніхто ні на кого й зла не тримав». Так розпочинається сучасна казка про те, як на мирну і мальовничу Україну напала сусідня Росія, яку автор називає Цапакія – ворожий світ на півночі на чолі з Пуйлом Миршавим, злим Упирем… Як зазначено в анотації, книжка є сумлінною спробою переосмислення подій сучасності в позачасовому аспекті. Автор звертається до багатих традицій українського фольклору, майстерно вплітаючи в епічне полотно сьогодення елементи казки, легенди, билинного епосу та навіть ліричної народної пісні.
Прочитавши подаровану п. Іваном Дячуком книгу за один вечір, я отримала неймовірне моральне задоволення. Вражає мова, добірна, співуча, легкокрила, яка направду, як пишуть поети, калинова та солов’їна. У творі все дихає красою і величчю української землі, що споконвічно народжує справжніх козаків та козачок, вродливих, розумних, сильних і спритних. Сюжетну лінію автор веде грамотно і послідовно. Канву твору прикрашають описи, влучні порівняння, епітети і метафори.
Літературним редактором видання став лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, член Національної Спілки письменників України, самобутній український поет Василь Герасим’юк. Він професійно виструнчив Іванову казку і дав схвальну оцінку «Легенді про кіборга», завданням якої є виховання в молодого покоління патріотизму та активної громадянської позиції. На сторінках книжки живуть і діють різні персонажі. Кобзар Гатило, Олекса і Василинка – подружжя, яке народило мужнього богатиря Богданчика.
Головний герой казки мав добру вдачу, був усім щирим другом, тож його прозвали Друзякою. У казці автор використав цікавий прийом, поруч з вигаданими персонажами згаданий реальний і відомий в Україні та світі Дмитро Пожоджук із Космача – вишивальник від Бога. Це він вишиває сорочки-обереги для українських воїнів, і це його вишиванка чудесним способом допомогла з’явитися на світ кіборгу Друзяці! Тішить те, що Іван Дячук на сторінках своєї книжки відкриває стару скриню українського фольклору. Через усю розповідь органічно сприймаються елементи пісенного та епічного жанру, є навіть замовляння та голосіння! Матір Василинка, шукаючи вояку-сина, йде повз зруйновані міста й села і, як чаєчка, кличе його: «Ой, встань, устань, синочку, пробудися та на свою матінку-Україну подивися, як її ворог безжальний плюндрує, села й міста до останку руйнує, діток і стареньких житла позбавляє, молодь квітучу її вбиває, як стрибає нечисть і регоче, нашу землю полонити хоче».
Із неприхованою ненавистю та в’їдливим сарказмом автор пише про ворогів, дику москальсько-сепарську орду. «Зелена пошесть перекинулася з Криму на Схід, позасліплювала людям очі, відібрала розум. Повилазили в Донецьку й Луганську покручі, перевертні та інша нечисть, побраталися зі зеленими цапакськими почварами». Таке подання викликає гнів та лють. На противагу кодлу, що служить Пуйлу Миршавому, в усій людській величі, гідності та силі духу постають легендарні українські воїни. Вони готові віддати життя за друзів, рідних, за Україну. Автор пише про реальні події, які кров’ю героїв виписані на скрижалях новітньої історії – Іловайський котел, оборону Донецького аеропорту. Важко дітям писати про жорстоку війну, про смерть, «коридор смерті», БТРи, танки, гармати, мінометні дощі, артобстріли... Але з цим завданням письменник впорався чудово. Як розповів, у процесі написання у деяких моментах навіть радився з військовими. Незважаючи на жанр казки, в її епічне поле потрапили воїни-побратими з реальними, а не видуманими позивними: Маршал, Ведмідь, Краб, Скаут, Редут, Довбуш, Аскольд… Серед персонажів є військові медики – Наркоз і Фелікс. Мужні кіборги дружать із Друзякою і сміливо вступають у бій проти сепарської наволочі і клятих москальських почвар. «Кіборги… Які вони – кіборги? То немилосердна, оскаженіла битва наділила їх надлюдською силою, то не дими, а рідний степовий вітер надихав їх до живого слова, яке десь подумки складалося у почуту в дитинстві мамину пісню», – ось як красиво і правдиво пише казкар.
І. Дячук наділяє захисників України винятковою силою духу та патріотизмом. «І погнав Друзяка з побратимами нечисть цапакську з рідної землі. Де військо українське проходило, там вороги врізнобіч розбігалися… Ні кулі не брали героїв, ні снаряди. А секрет такий: хто Батьківщину боронить, тому Бог помагає й рідна земля сили додає». Сторінка за сторінкою – і приходить щасливий фінал про те, як Друзяка з побратимами вигнав ворогів цапакських з українських земель Донбасу та Криму, а далі в Цапакію – визволяти з полону царя Пуйла українських та кримськотатарських братів і сестер. А далі і на Чорну площу (мається на увазі Красная площадь) прийшов витягати з нори Пуйла Миршавого. «Хоч як той упирався, хоч як верещав та пазурами за стіни чіплявся, а таки витяг його Друзяка на білий світ. Він і розтанув. А всі упиреві посіпаки, як таргани, розбіглися»... Наш герой Друзяка разом з побратимами-кіборгами повернули довгожданий мир і спокій Україні, а далі стали дозором непорушним на кордонах. Як пише автор, «поглядають вони гостро на північ, у бік Цапакії, озирають південь, захід і схід, міцно стискають у руках зброю. Пильнують, щоб жоден ворог більше не посмів на Україну нападати»…
Коли читаєш першу (сподіваюсь, народяться у автора й інші) книжку-казку, серце переповнюють світлі і радісні почуття, які здатні вилікувати навіть геть нечутливу і збайдужілу душу дорослої людини. У грізні і непевні часи не маємо права змиритися з неправдою, злом, війною… Тому якщо до вас потрапить «Легенда про кіборга», незалежно від того, скільки вам років, прочитайте її. А насамперед це стосується учителів, які за покликом долі повинні втілювати у життя стратегію національно-патріотичного виховання.
Кожен рядок у книзі пронизаний любов’ю до рідного краю, до Матері-України, яка переживає суворі часи війни. І як важливо, щоб і вчителі, і батьки свідомо прагнули до виховання в молодого покоління, даруйте за повторення, почуття патріотизму, відданості загальнодержавній справі зміцнення країни, а ще – небайдужу позицію в соціумі. Бо ж сьогодні – діти, а завтра – будівничі України, творці її історії! «Прекрасна Україна і в радості, і в жалобі, оспівана і грайливою сопілкою на косовиці, і грізними сурмами над покосами війни. Як не любити Україну, таку ніжну й милу, як теплі матусині руки, як іскри доброго вогню у світлих татових очах?!» Саме так закінчує «Легенду про кіборга» Іван Дячук, особисто засвідчуючи силу синівської любові до рідної землі, яка народжує сильних і прекрасних людей – нескорену націю українців!