Що може пояснити одна частинка Бога іншій?
Ми розглянули ресурси особистості, прояви вищої сили, і прояви сили нижчої – а також те, як ця нижча сила хапається за деякі наші недоліки. Тепер слід зазначити і ще одну важливу річ – різноманітність комбінацій. І зокрема, різноманітність проявів поваги (і неповаги – теж).

Для прикладу, в музиці всього сім нот – але всі мелодії у світі зіткані з різних комбінацій цих нот. В Сонячній системі, окрім Землі, – 7 планет (якщо не брати до уваги Плутон, котрому статус планети то дають, то забирають), але цілі покоління астрологів вмудрялися пояснити комбінаціями цих 7 планет майже всю психологію людини.
Ресурсів ми нарахували 12 – однак комбінацій їх є доволі багато.
Так само комбінуються і недоліки, котрі тягнуть на дно.

Одним із найтяжче впізнаваних недоліків є брак поваги до іншого. І цей недолік часом викликає цілу бурю сил і подій – як цілком природних, так і не дуже – і то настільки не дуже, що аж кров у жилах холоне…
Почнемо доведення від супротивного. Що таке повага? Якщо ви поважаєте людину – як ви до неї маєте ставитися? Як мінімум, як до рівної вам самим. Це передбачає, що ця людина має свій розум, свої руки-ноги, очі і вуха, здатна думати самостійно, а також самостійно вирішувати свої проблеми. Точніше – здатна самостійно розвивати свої ресурси. Більше того, повага – це розуміння права людини на її помилки у процесі її розвитку.
Тут ще є тонка межа: що робити, якщо ці помилки можуть стати фатально-смертельними?
З дитиною легше: суне пальці в розетку – треба зробити так, щоб дитина була окремо, розетка – окремо. А з дорослою людиною? Втім, про це ми вже говорили, зокрема у філософських роздумах про Кассандру і їй подібних…
Окрім цієї хиткої межі, є ще й кілька інших слизьких місць, які трапляються доволі часто – але зазвичай люди не розуміють, що йдеться про повагу.

От, для прикладу, коли є у вас певний конфлікт інтересів з іншою людиною – і людина робить вигляд, що вона вас не розуміє. Насправді так легше – вдав з себе сніп соломи, і які можуть бути до того снопа претензії?
Купа жіночих журналів рекомендують у таких випадках почати цій людині пояснювати – і так, і сяк, і абияк, що ви хочете, щоб вона своїми інтересами поступилася. І таким чином – продемонструвати цій людині, що ви її не вважаєте гомо сапієнс, і що без ваших пояснень вона цього світу не зрозуміє. Інколи буває і так – але дуже рідко. Ці винятки можна впізнати по тому, що людина відразу йтиме вам на зустріч – навіть якщо ви розмовляєте китайською, а вона – суахілі.
У решті випадків людина просто не хоче вам поступатися – і триматиметься за своє, клеючи з себе дурня. І неповага до цієї людини шкодить насамперед вам. Коли ви вважаєте її снопом соломи, який ніц не розуміє, ви витрачатимете свій час і натхнення на пошук нових і нових аргументів, метафор, логічних загадок. Але насправді ви можете хоч з бубном гопки скакати – а справа з місця не зрушить. Вас чудово розуміють, просто не хочуть йти на поступки. І якби ви мали повагу до опонента – то не витрачали б час на пошук аргументів, а шукали б інші засоби впливу.

Не варто думати, що такі ситуації стосуються тільки банальних життєвих ситуацій з серії «винеси сміття, прибери ялинку, закрий зубну пасту».
Найочевидніший приклад – це участь військ РФ у війні з Україною на Донеччині та Луганщині. Що тільки не робили українці, які тільки докази не надавали – ну хіба ще тільки гопки з бубном і російськими посвідченнями не скакали – а Росію агресором ніхто не визнавав.
І ми вважали, що це тому, що замало доказів. Але ж ні – вся причина в тому, що визнавати це було просто не вигідно. І якби Росія не полізла б ще й у Сирію, таким чином натякаючи, що цей дощ надовго, і просто так російські «зелені чоловічки» не зупиняться – то й далі би навряд чи хто наважився натякнути, що в діях цих чоловічків є елементи агресії.
Збір аргументів та доказів – хороша справа, в Гаазі колись згодиться. Але очікувати від самого цього процесу результатів у тих випадках, коли вам умисно не хочуть поступатися – дурне діло.  Гірше того, навіть шкідливе – оскільки змушує нас спочатку покладати надії на цей процес, а потім витрачати сили і сльози на те, щоб від цих надій відмовитися. А якби була повага до опонента – зразу було б зрозуміло, що вас розуміють. Але – не сприймають.

Є ще одне слабке місце – повага в сенсі ресурсів. Це коли ви розумієте, що людина сама, без вашого втручання може дати собі раду не гірше, ніж ви. А можливо й ліпше.
Малій дитині можна помогти зав’язати шнурівки чи вирішити домашнє завдання. Перший чи другий раз. На третій раз в більшості випадків батьки, котрі ще не встигли занянчити свою дитину, почують від неї: «Я сама!».
І у випадку з дитиною в неї, цієї дитини, ще є шанс на розуміння. У випадку з дорослою людиною все набагато тяжче. Тут можна частенько побачити і чоловіків, котрі своїх дружин намагаються собі всадити на шию, і жінок, котрі вважають, що їхній чоловік ні на що не здатний, окрім як вилежуватися на дивані – поки вони гнуть спину на двох-трьох роботах. І дуже дивуються потім, коли той чоловік іде до іншої, і раптом виявляється, що він цілком навіть на все здатен. І навіть на те, щоб працювати і гроші заробляти.
У випадку, коли одній людині таки вдалося посадити собі на шию іншу, у цій парі починаються дивні метаморфози. Це може спостерігати як серед закоханих, так і серед батьків-дітей, і т. д.
Якщо людина вже має якісь свої ресурси у цій сфері, то паразитом її зробити буде тяжко. Але якщо раптом таке вдалося (звільнили з роботи, підприємство закрилося, бізнес прогорів, жінка пішла у декрет), то почуття у паразита до джерела благ будуть двоякі. Якщо людина підсяде на голку паразитування – то, з одного боку, в неї до джерела благ виникне майже любов. Точніше – пристрасть, яку від любові відрізнити дуже тяжко. Хіба тільки якщо хтось пильний побачить, що паразита цікавить не партнер, а блага, які через партнера надаються.

У випадку відлучення від джерела благ можна буде спостерігати такий абстинентний синдром, що будь-якому наркоманові буде бідолашку шкода. І поряд з цим десь в куточку дріматиме невеличка неусвідомлена ненависть до джерела благ – як до людини, котра не дає своєю надмірною допомогою паразитові розвиватися і перетворитися на чесну і сильну особистість, стати на свої ноги.
Ще гірше буде у випадку, якщо джерело благ цим джерелом благ бути перестало. Або перехотіло бути джерелом благ. Всіляке буває – і таке теж.  Розійтися шкода – а раптом блага повернуться. Тримати біля себе теж не хочеться – а раптом ліпше джерело благ знайдеться, а місце вже зайняте? А ще й якщо паразит хоче в очах інших виглядати білим і пухнастим… А оце колишнє джерело благ так дратуватиме – словами передати тяжко. Тоді в душі бідолашного паразита народжується така ненависть, що чортам в пеклі мороз по шкірі йде. А якщо ще в людини є якісь здібності до надприродного – то на ненависне екс-джерело благ піде така страшна енергетика, що навіть у сторонніх спостерігачів у сусідній квартирі свіже молоко в каструлі скисне. І саме люди, котрі втрапили під приціл такої ненависті, мають найбільше шансів нажити якщо не інфаркт, то випадкову зустрічну цеглину, привіт веслом по голові, ДТП чи дурну кулю на рівному місці. Бо поки паразит їм говорить словами цілком пристойні фрази, в той же час його жести, міміка, подих – все виражає ненависть. А якщо ще й джерело благ до паразита має щирі почуття – то людина цій невисловленій команді «щоб ти здох» може навіть з радістю підкориться. (А без щирих почуттів ділитися благами мало кого можна змусити)…

Уявили собі цю моторошну картину?
А тепер згадайте декларації українських чиновників.

Україна і її народ для них – джерело благ. І останні два роки це джерело раптом заявляє про наміри стати колишнім джерелом, і від благ всіх їх відлучити. Від однієї тільки думки про це в них абстинентний синдром починається. І ви хочете, щоб оце тільки від самих ваших пояснень, що далі так не можна, вони від своїх ееее… здобутків відмовилися? Пожертвували золотим унітазом заради якоїсь там війни чи хворих дітей, чи успішної країни? Вони ваші аргументи чудово розуміють, не треба їм пояснювати. Просто свій абстинентний синдром для них страшніший, ніж будь-які ваші пояснення наслідків їхньої поведінки. Слова для них – не аргумент.
Змиріться з цим, і не чекайте легкої перемоги. Зекономите купу сил, натхнення та емоцій (а подекуди і сліз). І будете набагато обережніші – бо поки паразит не навчиться самостійно заробляти блага, він буде вашим лютим ворогом, що б він там не говорив.
Інше питання – навіщо ми їх до таких благ привчили? Звідки з’явилася от така думка: я з маленькою зарплатнею і великим городом вижити зможу, я дам собі раду, а оце чиновництво немічне – воно ж не виживе, його ж хабарем підгодувати треба. Звідки така оце неповага взялася?..