Продовж. Початок у №67,68

Brown Center on Education Policy не на жарт стурбований станом успішності американських школярів. Причому спеціалісти схильні вважати, що просто незадовільними їх знання називати уже пізно, доводиться називати речі своїми іменами. І даний стан речей, на їх думку, називається деградацією.

Американські школярі у своїй масі безнадійні у математиці. Більшості із них не під силу навіть така задача: "Ви заплатили за обід $11.45 і хочете дати "на чай" офіціантові 15% від цієї суми. Скільки всього Ви витратите грошей на обід?".

Не краще і з історією. Ось зразок питання, на яке повинні були відповісти школярі і на який було отримано мінімальну кількість правильних відповідей. "Яка була головна причина європейських географічних відкриттів у 1400-і і початку 1500-х років?" Варіанти відповіді: а) перевірка навігаційних навиків португальських моряків; b) пошуки нових джерел олова і деревини; з) спроби створити колонії, щоб зменшити проблему переселення; d) пошук нових торгових шляхів до Китаю і Індії.

Хоча ситуація набуває дещо трагікомічних рис, якщо взяти до уваги інформацію про те, що, наприклад, у Техасі із продажу було вилучені шість підручників з історії США, де фахівці налічили щонайменше 231 помилку. Серед ляпів, наприклад, були такі: президент Джиммі Картер став першим президентом-демократом з часів президентства Гарі Трумена. Про Джона Кеннеді і Ліндона Джонсона чомусь соромливо промовчали.

Із сторінок одного з підручників повідомлялося, що перша атомна бомба була скинута на Корею, а не на Японію. Але вершиною неуцтва визнано таку цитату: «Наполеон виграв битву при Ватерлоо»!

Видавці відкликали тиражі, заплативши штраф в півтора мільйони доларів. Але тиражі не знищили - з Техасу вони благополучно перекочували в магазини інших штатів...

От і виявляється потім, що Мойсей, на святе переконання одного зі школярів, привів свій народ до Канади, обіцяної Богом країни молока та шоколаду... Що тут поробиш?

Тим часом опитування, проведене серед іноземних школярів, що навчаються в американських школах, показало - 29% із них вважають, що в американській школі «легше» вчитися, 56% - «набагато легше». Половина опитаних витрачає на виконання домашніх завдань набагато менше часу, ніж у себе на батьківщині. Цікаво, що і корінні американці, що вчаться в школах, приблизно так само оцінюють складність шкільної програми. Обидві групи школярів відзначили, що іноземці за усіма статтями обходять американців, зате дуже примітно те, що американці дають іноземцям фору в області спорту.

З висоти львівської Ратуші оцінити рівень вищої освіти у США, що не кажіть, а таки тяжкувато. Тому мушу вдатися до плагіату

Зацитую відомого вченого... Мічіо Кайку, американський фізик-теоретик, відомий популяризатор науки. Кілька років тому у співавторстві із американськими вченими - нобелівськими лауреатами написав цікаву книжку «Візії: як наука змінить ХХІ сторіччя». Цитую:

«США надто повільно пристосовуються до наукових реалій. Докторів природничих і технічних наук сьогодні з'являється наполовину менше, ніж 20 років тому. По всій країні скорочуються видатки на науку. Звільнення провідних науковців стало символом короткозорої гонитви за прибутками. Одна з причин того, чому науковий істеблішмент у Сполучених Штатах залишається настільки потужним - це великий приплив освічених іммігрантів... Однак при нинішніх злобних дебатах стосовно іммігрантів і цей ресурс може незабаром вичерпатися, внаслідок чого наукова база США істотно збідніє. ... Відновити ті сили, що у минулому сторіччі перетворили Штати на супердержаву можна тільки шляхом зміни національних пріоритетів. Але для цього треба не лише збільшити орієнтацію на науку, а й відмовитися від орієнтира на швидку, миттєву віддачу.»

В українській науці тенденції не ліпші. Дії Міністерства освіти України, здається, спрямовані наразі на те, щоб остаточно вибити з української освіти все те найліпше, що в тій освіті було...

Почалася ця історія десь в середині минулого сторіччя. Десь тоді різниця між американською і європейською освітою стала дуже вже помітною - не на користь Європи. Що, відповідно, не найкращим чином відображалося на зарплатні випускників європейських ВУЗів.

До того ж, дедалі частіше більшість лауреатів Нобелівських премій мали саме американське громадянство. Ситуація ставала катастрофічної - треба було якось рятуватися, і то негайно...

Рятувати ситуацію у Старому Світі почали зі звичної для європейців процедури - укладання угод про удосконалення європейської освіти та зведення її до єдиних стандартів. Один із перших таких паперів - Римську угоду - було підписано ще у 1957 році. З того часу зусиль, паперів і угод було витрачено дуже і дуже багато. Найреволюційнішою із цих угод можна назвати Сорбонську декларацію. Її підписали у 1998 році Франція, Італія, Німеччина та Великобританія. Найголовнішим твердженням документу була вимога визнати бакалавра спеціалістом із вищою освітою, з наданням йому права продовжувати освіту за програмою магістра.

У 1999 році в місті Болонья європейські міністри освіти спільно підписали декларацію, якою розпочали об'єднання чотирьох тисяч європейських закладів у єдину систему вищої освіти. Цей процес отримав назву Болонського. Закінчитися він повинен у 2010 році. Нещодавно до Болонського процесу приєдналася Україна. І як вона це зробила...

Першим кроком наших геніальних чиновників до Європи стало урізання освітніх програм.

От, для прикладу, студентам-журналістам «попідрізали» іноземну мову, філософію та політологію. Ну з англійською - тут ще так-сяк можна зрозуміти, чемний студент - за європейськими мірками - має ще у школі досконало вивчити дві (!) іноземні мови. Але де ви знайдете в українських школах, особливо у сільських, хорошого вчителя англійської мови? А потім ми дивуємося, що наші журналісти іноземних колег не читають і ніц про них не знають. Ну та добре, припустімо, років через 5-10-20 цю прогалину школи компенсують. А от де має журналіст вивчати філософію та політологію? Чи може вони і взагалі не потрібні - за «європейськими мірками»? А років так через 5 ми будемо, також за європейськими мірками, бачити на екранах передачі, які інакше ніж «істеричними» назвати важко - мене зрозуміє кожен, хто хоча б краєм ока бачив «Окна» та «Велике прання». Маю таку підозру, що до того часу громадяни можуть і припинити дивуватися з того, що «високі матерії» ні глядачів, ні журналістів не цікавлять...

Ну та добре, без морального лікаря ми може якось і обійдемося. Але ситуація з лікарями «справжніми» і взагалі не те що дивує, а змушує волосся стати дибки.

Приміром, в міністерстві освіти ще з рік тому офіційно вважали, що ні дерматологи, ні акушери-гінекологи Україні не потрібні. І це не жарти - це слова пана міністра охорони здоров'я Поліщука, був такий дядько в тому кріслі...Наразі з причини частої зміни міністрів процес ліквідації лікарів двох згаданих напрямків ніби припинився, але чи надовго?

Натомість цілком офіційно взято міцний курс на те, що основою основ тепер має стати дільничий лікар, сімейний лікар та лікар загальної практики. Ну, як у Європі. А про те, що останні дві спеціальності в Україні існують тільки на папері, ні спеціального навчання, ні загальної бази функціонування таких лікарів не було, нема і не скоро буде - про то чомусь майже ніхто не задумується. Що, втім, не заважає випускати спеціалістів з такими спеціальностями...

Он в Росії, до речі, також, «як у Європі» спробували відмінити спеціальність «педіатр». Мовляв, нехай терапевти всіх лікують - теж, вочевидь, вирішив якийсь мудрагель, який поняття не має про те, наскільки дитячий організм від дорослого відрізняється... за пару місяців буквально росіяни повернули оглоблі і узаконили педіатрів назад. Однак сам факт того, що такі важливі питання - що у нас, що у них - дозволяють вирішувати людям, котрі поняття зеленого не мають про тонкощі медичної освіти, неабияк насторожує.

Втім, обрізання навчальних планів - то ще було півбіди.

Не встигли студенти отямитися після того, як на місце загальноосвітніх предметів прийшли життєвонеобхідні курси «Суть і мета Болонського процесу і т.д.», як на тобі, інша халепа - панове чиновники так розійшлися, що обрізали спеціалістів як рівень.

Студентів (особливо четвертокурсників) ощасливили тим, що, мовляв, тепер в нас в країні освітня революція. І на п'ятий курс треба здавати документи по-новому - з вступними екзаменами і всім решта. Бо, бачите-но, на п'ятому курсі у нас тепер будуть вчити не спеціалістів, а магістрів. І у значно менших кількостях. А хто не втрапить в чарівні визначені «вгорі» групи щасливчиків, може доплатити чималі гроші - і навчатися за власний рахунок. А ні - шуруйте волам хвости крутити. Бо, за законами України, ступінь бакалавра вищою освітою не вважається.

Отакий от вам метод відбирання грошей у населення, тобто, перепрошую, підвищення освіти до європейського рівня.

Студенти вже було взялися страйкувати - і тут раптом на міністерство освіти впав розум. Порівняно... Панове чиновники заявили, що цього року нехай вже четвертокурсники якось доучуються, а далі якось буде...

Гріх думати, що там, в освіті, в нас сидять ідіоти, які не бачать очевидних речей - що можна було б лишити українського спеціаліста, а для тих, хто так вже хоче в Європу, запровадити магістра як шостий курс. Спеціалісти йшли б працювати, а магістри - або працювати за більші гроші (і за більші гроші в Європі - саме для цього, зокрема, і призначені спільні болонські стандарти), або ж гризти граніт науки, доки штани не протруться. Ні, цю систему бачили, навіть впровадити намагалися. І навчальні плани для цієї магістратури розробили за високими - навіть дуже високими стандартами. От тільки вийшов не зовсім приємний казус... Більшість (!!!) студентів такої магістратури вилітала після перших же місяців навчання. При тому, що на курсі їх і так було по 15 - 20 осіб, не більше.

Втім, наші чиновники не дуже довго сумували з того факту. Те, що ідея підвищення освітнього рівня зі шкільної лави їхню уяву не вразила, і без слів зрозуміло. От і вирішили просто перейменувати спеціаліста на магістра - і таким чином вступити в Європу. А щоб було видно «рехворму» -- пообрізати освітні плани. Ну, щоб студенти не скаржилися, що нічого не змінилося...

Однак то ще не все. Абсолютно випадково я довідалася, що найкращі вузи Європи до Болонського процесу не приєдналися, і навіть не думали того робити. Що зрозуміло - їхні випускники і так непогано почувалися. Це українські чиновники можуть поврізати освітні плани для покращення освіти... Цей факт так мене вразив, що довелося піти за коментарем до однієї доволі мудрої пані, проректора одного з українських вузів. Зі зрозумілим питанням: а навіщо ж тоді нам вся ця «Болонья»? Навіщо нам підлаштовувати свою освіту під, скажімо так, доволі сумнівної якості зразки? Відповідь була просто вражаюча: а для того, щоб боротися з корупцією у вищій школі. Шкода, що авторам цієї ідеї у високих міністерських їхніх висотах ніхто не порадив використовувати гільйотину для боротьби з лупою. Та ж сама логіка процесу...

Втішає тільки одне: якщо дитина хоче вчитися і пізнавати світ, то їй не завадять ні поганий рівень шкільних підручників, ні відсутність хороших вчителів, ні недоліки вузівської навчальної програми. Головне - аби хтось читати навчив...