Від редакції:
Що робити, якщо ніжність вашої дитини надокучає вам, а її примхи бісять? Для початку – згадати себе у дитячому віці…

Для того, щоб сприймати дитячу прихильність, яка може здаватися чіпкою і дратівливою, а також дитячі афекти, на кшталт спалахів ненависті до молодших братів та сестер і дитячі примхи, і невдоволення з приводу різних незручностей, і, тим паче, напади агресії стосовно себе (батька чи матері) у відповідь на заборони та інші непопулярні рішення, необхідно мати досить переконливий контейнер.
Тобто, необхідним є психічний простір, за допомогою якого ви могли б зносити, витримувати ці безпосередні, пов’язані з природним розвитком дитини, переживання.
Сприймати їх без саморуйнування (терплячи те, що вам тяжко витерпіти) або руйнування дитини (забороняючи їй переживання і пригнічуючи її).
Зле, якщо ви не маєте досвіду дбайливого поводження з вашими дитячими забаганками. Тобто, коли ви самі були дитиною, з вами поводилися не зовсім толерантно, скажімо, не могли зрозуміти ваші почуття і прихильність. Тоді, найімовірніше, ваш психічний контейнер переповнений власними невираженими почуттями і тими почуттями, які вклали у вас ваші вихователі – наприклад, соромом і провиною за свою «незручність».
У цьому випадку у вас дуже мало – навіть не навичок, а психічного простору для того, щоб витримати почуття дитини, та й свої теж.
Багато батьків намагаються впоратися з цим, нарощуючи своє терпіння, тобто, не звільняючи контейнер, зменшити «опір матеріалу».
Витримати, витерпіти, притлумлюючи своє роздратування, нетерпіння, неприйняття, але не показувати це.
Розуміючи, що потрібен новий, не такий, який вони самі пережили, стиль батьківства, вони, тим не менш, намагаються вирішити проблему за рахунок своїх кволих ресурсів, або ж (і таких зараз дуже немало!) взагалі відмовляються мати дітей.
Однак, проста логіка підказує, що змінити опір матеріалу значно складніше, ніж очистити контейнер для нового емоційного вмісту.
Тут ще варто мати на увазі, що з контейнера, як зі скрині Пандори, у найбільш невідповідний момент, як не терпи, вириваються «небажані» почуття – роздратування, нетерпіння і неприйняття, а також з неї ж на дитину проектується частина дитинства самих батьків.
Наприклад, на неї може проектуватися та частина вас, яку ваші батьки не прийняли з тієї чи іншої причини... На щось чекали і не дочекалися, розчарувалися і відсторонилися. Тому вас у вашій дитині може так само, як і ваших батьків, дратувати надокучливість, «дитячість». Ви можете вимагати від неї того ж, що вимагали від вас: наприклад, вона «винна» вам брак самоповаги або ж «не повинна» демонструвати втому, розчарування і невдоволення.
Або ж ви можете проектувати на неї ту свою частину, яка потребувала любові і турботи, і була поранена зайвою строгістю, непомірними вимогами.
І тоді ви зробите з дитини «щасливу» версію себе, забувши про свої здорові кордони і не надавши значення тому, щоб прищепити їй здорову відповідальність.
Іноді в одній сім’ї може підростати «нещаслива» версія батьків – це, до прикладу, старша дитина, і «щаслива» – молодша.
Не осмислений, не прожитий до кінця дитячий досвід батьків буде впливати, так чи інакше, незважаючи на всі спроби збільшити своє терпіння і наростити знання.
Тому, найефективніше – це попрацювати тимчасово асенізатором, розгребти емоційні завали у своєму психічному просторі, тобто, як це не банально, вилікуватися спочатку самому. В очищеному контейнері без особливих зусиль можна розмістити і примхи, і злість, і потреби дитини, не переймаючись її прив’язаністю, а, навпаки, отримуючи своє батьківське задоволення, сприяючи становленню нового «Я».