Наша розмова з Андрієм Заліском, Заслуженим артистом України, про підтримку культури державою загалом, громадянську позицію, а також про можливості артистів і створення конкурентного музичного продукту.

– Андрію, як непрості часи у країні позначилися на шоу-бізнесі?

– Загалом, культура зараз у якомусь незрозумілому стані. Останні два роки – це виживання більшості артистів. Але, що зробиш, завжди після революцій не солодко живеться. І має минути певний час. Стан зараз такий, скажімо, паскудний. Але ще гірше те, що ми сьогодні бачимо по телевізору. Цілодобово провідні музичні телеканали крутять російськомовну попсу найнижчого рівня.

– Тобто, застій української музики на фоні подальшої популяризації іншомовного продукту?

– Саме так. Це було завжди, але зараз, після Революції гідності, це особливо засмучує. Взагалі, я хочу сказати, що ця війна почалася через відсутність культури, української пісні, української мови на Сході України. Якщо би люди на Донбасі більше були б налаштовані патріотично щодо українськості, то цих жахливих подій не сталося б. Я туди часто приїжджав: Маріуполь, Краматорськ, Донецьк. Двічі на рік я мав там концерти у Грецькому товаристві. Часто люди підходили й казали: «Да у вас такие хорошие песни. Мы их никогда не слышим, почему их не крутят по радио, не показывают по телевизору?» Причому, люди там хороші, добрі. І відсутність інформації, тобто, така державна політика поділила нас. Одне слово, сталося те, що сталося, на жаль.

– Які, на твою думку, шляхи виходу з такої ситуації?

– Як-то кажуть, порятунок потопаючих справа рук самих потопаючих. Це щодо артистів та їхньої продуктивної роботи. Але без державної підтримки на рівні законів нічого не зміниться. Українське не ставатиме популярним, модним, тиражованим. Можновладці вже би мали схаменутися і взятися за культурну царину. Бо саме це вони мали зробити одним з перших пунктів ще 25 років тому. За останній рік я був дуже розчарований і сказав собі: якщо до кінця літа не буде якихось нормальних законів у культурній сфері, яких би дотримувалися, то наша культура цілком приречена.

– Власне, про закони та підтримку держави: що з квотами, через які артисти розділися на два табори?

– Я не думаю, що вони розділилися. Швидше за все, артисти, які підписалися проти квот, не були обізнані, що саме вони підписують. Вони підписували як додаток до закону, як якісь поправки. А вже далі розбурхали. А друга моя версія, що ті, хто підписалися проти, їх, загалом, десь 30-40 осіб, непогано себе почувають зараз, і їм не треба конкуренції, якихось квот і молодих виконавців.

– Ти особисто був «за»?

– Безумовно, «за», ці поправки і квоти були дуже потрібні. Адже, якщо в ефірі лунатиме за годину 75% українського радіо, то це означає, що «Океан Ельзи», наприклад, може бути тричі. Все одно, має бути якість, конкурентоздатність, хороший продукт серед україномовних виконавців. Сам закон дуже важливий. Бо в нас існує чимало прогалин у законотворчості, зокрема, відсутній закон про меценатство, який є в багатьох країнах, закон про авторські права. Це має діяти, щоб артист був захищений і міг отримувати прибутки зі своєї діяльності.

– Ймовірно, що такі умови мотивуватимуть артистів працювати ще більше і ще краще?

– Так, це буде хороша мотивація – розуміння того, що твоя праця не залишиться у категорії «неформат». І продукт, який ти твориш, буде доступним широкому колу слухачів-глядачів. Це додасть наснаги працювати ще продуктивніше.

– А як щодо наших артистів, які успішно гастролюють зараз у Росії? Як ти ставишся до таких заробітчан? Не в значенні засудження чи схвалення, а стосовно популярного зараз визначення «артист поза політикою».

– Я не в праві когось засуджувати, бо кожен має свою думку і свій вибір, але моє ставлення до цього явища негативне. Тому що артист – публічна особа, яка живе в цій країні, де вона й стала артистом власне. І тому потрібно мати свою громадянську позицію. На мою думку, це має бути проукраїнська позиція. Щодо концертів, які вони дають у Росії, то нехай їдуть, але нехай привозять гроші сюди. Так, як колись російські артисти вивозили від нас величезні кошти, плюс мали за це 30% офіційної надбавки у себе.

– Що ти маєш на увазі під «привозять гроші сюди»?

– Якщо там їм платять за їхню творчість, то вони, а фактично всі виконують хоча б кілька пісень українською, і там показують нашу культуру, якщо їх запитають, як ви ставитеся до подій в Україні, то тут би мала бути позиція називати речі своїми іменами, а не «артист поза політикою». А частину грошей можуть віддавати на благочинність, на армію. Як, наприклад, то й же Іван Дорн.

– Зараз доволі часто концерти скасовують. Чому з’явилася така тенденція?

– З початку 2016 року я не зауважив такої тенденції – скасування концертів. У мене було кілька концертів у Львівській області, і люди купують квитки. Звичайно, якщо ставлять високі ціни, то більшість не має можливості прийти на концерт. Я знаю велику кількість відомих наших артистів, на концертах яких зали переповнені, навіть у нашому, здавалося б, дуже вибагливому Львові. Наприклад, на Різдво усі зали були заповнені, якщо ставиться адекватна ціна. Тобто, людям потрібна культура, естрадна, зокрема.

– Артисти можуть заробляти у різних напрямках: концерти, корпоративи, реклама, вибори… Яке зараз співвідношення?

– Кількість корпоративів зараз різко зменшилася. Підприємства не готові вкладати гроші у виступи артистів. Щодо виборів, то в останні роки фактично жоден кандидат не включав у свої передвиборчу програму концертів, очевидно, зважаючи на події на Сході. І це, в принципі, правильно. Хоча можна було робити не якесь шоу, а патріотично-благодійні виступи. Думаю, людям би це сподобалося. Залишаються концерти.

– А концерти за кордоном?

– Так, чимало наших артистів гастролюють за межами України. Я, зокрема, минулого року був з концертами у Польщі, Італії, Іспанії, Португалії. Це були благочинні виступи під егідою ЮНІСЕФ та корпорації «Міст», де кошти також збиралися для поранених бійців. Було багато людей, фактично всі – наші заробітчани. Глядачі були задоволені, виступи ми робили у патріотично-національному руслі. І це дуже класно, це й на часі, і своєрідне просвітництво. Маю також запрошення в Америку та Канаду.
До речі, колись у 2000-2001 рр. я бував і в Америці, і в Канаді з концертним туром. Першого разу два місяці, а другого – три. І цей період я завжди згадую з вдячністю. Саме це дало мені поштовх, щоб я ще більше розвивався у творчому плані. Дуже добре продавався мій диск «Тобі, Україно, многая літа». Власне, після цього я став на ноги тут, у Львові, і можу себе вільно почувати і щось робити. Потім років три ми їздили по Україні. З певністю можу сказати, що нема такого містечка на нашій карті, де б ми не побували з концертами з «Територією А». Щотижня у п’ятницю-суботу-неділю ми виступали. Це не давало значних прибутків, але популярність була шалена.

– Ти згадав про «Територію А». Це ж, мабуть, найкрутіший музичний проект за весь час нашої Незалежності!!!

– Це був пік популярності української музики взагалі. Я щасливий, що потрапив у цей проект тоді. Я був на таких концертах, де весь зал співав кожну пісню кожного виконавця.

– Що трапилося з цим проектом?

– Усе дуже просто. З 1999 року почали скуповувати радіо та телеканали різні російські компанії, їм це дозволили. І буквально за якихось півроку все заглухло.

– Тобто, впродовж 25 років артисти були покинуті напризволяще, держава зовсім не дбала про них?

– Не просто не дбала, з’явились постійні перешкоди, формати, старше покоління артистів залишилося «за бортом». Російська естрада витіснила нас. Прийшли Баскови, Звєрєви і т. д. …а люди це «захавали». Власне, такі умови не сприяли створенню свого індивідуального стилю, а підводили до масової культури.

– Які ти зараз маєш нові проекти?

– Зараз я записую нові пісні. Роблю їх дуже якісними, бо по-іншому зараз не можна. Продукт має бути високого ґатунку. Це, звісно, значно дорожче, але воно того варте. Планую випустити диск, на якому буде понад двадцять композицій. Усе це пишеться на найкращих українських студіях. Готую кілька пісень зараз. Одна з них «Ангели земні» – це певна філософія на тему батьки-діти, інші пісні вже розважального жанру. Буде дві пісні дуетні, на одну з них знімемо кліп, до речі, дуже відома композиція. Ми зробили її у такому танцювальному варіанті.

– Як ти знаходиш теми для своєї творчості?

– У мене немає такого, як-от: їду попри макове поле, зупиняюся, вдихаю аромат цих квітів і ось воно – слова лягають на аркуш і перетворюються на ноти. Я сідаю за клавіші і працюю, творю. І воно або йде одразу, або трохи пізніше. Часто пишу пісні сам, але на даному етапі творчості мені хочеться залучати молодих авторів, щоб отримати якісь нові ідеї та тексти.

– Андрію, ти вже 20 років на сцені, як святкуватимеш ювілей?

– Святкування зараз не на часі. Перенесу на наступний рік, ймовірно, зроблю у форматі благодійного концерту. Мої колеги-артисти, безумовно, радо долучаться до такої ідеї. Впродовж останніх років ми так часто працюємо, так би мовити, «несемо свою відповідальність за мирне майбутнє країни».