Сорок днів після Свого Воскресіння Ісус являвся своїм апостолам, засвідчуючи їм істинність Свого тілесного Воскресіння, а значить і спасенної небесної місії і Божественної науки.

За цей час Він кріпив їх у вірі, наставляв і готував, як казав про це ще задовго до цього, до прийняття ними іншого Утішителя – Святого Духа. А на 40-й день, як написано про це в книзі «Дії святих апостолів», Христос вивів своїх учнів з міста Віфанія на гору Єлеон, підняв свої руки і, подавши їм благословення, вознісся на небо.
«Небо – престол Мій…» – сказав устами старозавітного пророка Всевишній. Ці слова у своїй промові до юдейських першосвященників і синедріону повторив святий архідиякон Стефан. Він, як написано у вищезгаданій книзі «Дії…», «повний Духа Святого, дивлячись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, Який стояв по правиці Бога і мовив: «Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, Який стоїть по правиці Бога». А перед самою смертю через побиття юдеями камінням, він взивав: «Господи Ісусе, прийми дух мій… не постав їм цього за гріх». Отже, це молитва першомученика Стефана до Сина Божого Ісуса Христа.
І св. ап. Павло в своїх листах до римлян, ефесян, колосян пише, що Христос перебуває «по правиці Божій». Це є «входження в свою славу», сказано в Євангелії від Луки, в «Діяннях святих апостолів», і в листах св. Павла до ефесян, филип’ян, Тимотея, євреїв і в Об’явленні св. Івана Богослова. А св. ап. Петро наголошує на «прославленні» Небесним Отцем Його Єдинородного Сина Господа нашого Ісуса Христа після Його Воскресіння, «щоб наша віра і надія були на Бога».
«Я вийшов від Отця і прийшов на світ – і знову полишаю світ і до Отця повертаюсь», – промовляв перед своєю хресною смертю до своїх учнів Месія.
А посилаючи їх на проповідь, Господь запевнив, як і всіх, хто ввірує в Нього, в Його невидимій з ними присутності, реальній і дієвій Божественній допомозі кажучи: «Я з вами по всі дні аж до кінця віку». Це переживання Його благодаті (про що свідчили всі святі) звершується силою Святого Духа, Якого Він зіслав і постійно зісилає від Отця в Святих Тайнах. Та особливо Христос наголошував на євхаристійний аспект свого Вознесіння в розмові про «хліб небесний», що записав євангеліст Іван. «Хто споживає Тіло Моє і Кров Мою п’є, той у Мені перебуває, а Я – в ньому… і Я воскрешу його в останній день».
Св. ап. Павло в листі до євреїв підкреслює викупне значення Вознесіння, яке звершилося після того, коли Розіп’ятий і Воскреслий Спаситель «зі Своєю Кров’ю увійшов у небесне святилище». Великі богослови вважають, що з цього часу людська природа стала співучасницею Божественного життя і вічного блаженства. Це засвідчує факт, що першомученик Стефан бачив Ісуса в образі земної людської плоті, Який стояв по праву сторону Отця. Отже, людська природа Христа не розчинилася і не була поглинута Божественною. Прийнявши на себе людське тіло Ісус (як кожна людина) зазнав смерті, але Божою всемогутньою силою переміг її і підніс людську природу до однакової честі і гідності бути при Божественному Престолі. Він навіки залишився Боголюдиною, і тому вдруге, як сказали ангели апостолам, після Вознесіння «так само прийде, як Його бачили, що йшов на небо», але цього разу вже з «потугою і славою великою (Євангеліє від Матея і Луки)».
Вознесіння Господнє – це також заклик кожному віруючому в Христа до обожнення. Як казав св. Григорій Палама, воно належить усім людям, бо всі воскреснуть в день Його Другого пришестя, та не всі однаково будуть «піднесені на хмарах», як пише про це св. Павло в листі до солунян, а тільки ті, хто «розіп’яв гріх через покаяння і життя згідно з Євангелієм».