Прокинувся, привів до пуття себе –
приведи до пуття свою планету.

Антуан де Сент-Екзюпері, «Маленький принц»

Минулого разу ми розглядали, як формується самоідентифікація особистості. Цього разу розгляньмо наступний ресурс – спрощено його можна назвати ресурсом грошей. Більш розмито – ресурсом економіки. Ну а більш детально – вмінням керувати своєю енергією, отримувати від своїх дій повноцінну віддачу, цінувати приватну власність.

Якщо перший ресурс – це розбудова власного «Я», то другий ресурс – це те, що ви можете за допомогою цього «Я» отримати від світу. В зодіакальній символіці древніх народів за цей період людського розвитку відповідав знак Тельця.

Основи другого ресурсу особистості закладаються ще в дитинстві.
Якщо до трьох років розвивається сама особистість, то від трьох до шести років дитина вчиться поводитися з предметами, і в неї закладаються основи розуміння поняття приватної власності як такого. Бійки на тему «це моя машинка», повчання батьків «треба ділитися з дітками», і тому подібні трафунки – це все ознаки процесу пропрацьовування ресурсу номер два. Якщо у першому ресурсі цінується експромт, то в другому – вміння працювати. Звісно, за експромт теж можна гроші отримати, однак для постійних вдалих експромтів теж необхідно працювати над собою. І праця має бути саме результативною.
Звісно, працювати над таким ресурсом потрібно все життя, однак основи закладаються саме в період від 3 до 6 років. Дитина має затямити не тільки цінність праці, а й смак перших зусиль. Доклала зусилля – отримала результат. Не той результат – значить, треба докладати зусиль якось інакше. Вдягнула ляльку – вже чудово. Надягла їй штани на голову – треба змінити стратегію. Зварила ляльці борщ з води і трави – вже добре, головне, що ляльці в будь-якому випадку сподобається. Зав’язав хлопчисько шнурівки сам, хоч і півгодини зав’язував, але втішився – бо це його шнурівки, його робота.

Головне - щоб людина запам’ятала порядок: докласти зусиль, перевірити результат, якщо результат не сподобався – скорегувати зусилля, перевірити результат, пройти кілька кіл перевірки і корекції, отримати те, що їй потрібно – і втішитися.
Якщо ж котрась із ланок цього ланцюжка випадає – починаються проблеми…
Недопрацювання у випадку цього ресурсу виглядають доволі цікаво.

Адикція виглядає доволі буденно, принаймні у випадку України. Подивіться на українських політиків – і вам стане все зрозуміло. Хоч і гирі розпиляють, якщо їм сказати, що то золото.
А все чому? Бо поламався ланцюжок «причина – наслідок». Людина не розуміє, що відчуття щастя дає ТІЛЬКИ результат докладених зусиль. Тому зусилля докладати не хочеться, а відчуття щастя – хочеться.
Адикція (залежність) до ресурсу економіки – це бажання назбирати чимпобільше грошей. Будь-яким шляхом, зокрема, і шляхом присвоєння чужих результатів праці. Але біда в тому, що результати можна присвоїти – а от присвоїти собі біохімічні процеси, котрі відбуваються в мізках людини, котра працює і отримує задоволення від праці, доволі тяжко. Звісно, дзеркальні нейрони можуть трохи допомогти – але тільки трохи. Тому скільки б людина не крала – а щастя нема.

Люди, що впали в хворобливу залежність від ресурсу самобутності, починають вважати, що головне в особистості – обгортка, і або тренуються у спортзалах до сьомого поту, або ж розмальовують себе, не шкодуючи фарб – і забувають про кінцеву мету.
А от люди, що впадають у хворобливу залежність від ресурсу №2, гребуть. Гребуть все, що трапляється під руку, – але задоволення не отримують… Їм хочеться відразу отримати багато, а бажано – зразу все. Що ні чесним бізнесом, ні чесною роботою зробити фактично неможливо. Ну не може дитина відразу стати до печі і без тренувань виготовити свої перші ідеальні пиріжки. Для того їй потрібно потренуватися, і то не раз. Однак значна кількість українських бізнесменів просто не візьмуться за бізнес, де прибуток в короткі терміни не становитиме 200 – 500%. А в чесному бізнесі такі гроші відразу заробити тяжко – то що ж їм, бідакам, лишається?

Проблеми із ресурсом економіки доволі часто запускають взаємодію із протилежним ресурсом – зоною трансформації особистості, котра на найнижчому рівні сприймається як зона сексу. І тоді психологи говорять про те, що ресурс «намагнічується» –  тягне, як магнітом, гроші з інших.
Альфонси і утриманки, котрим радо приносять гроші, – всі вони мають проблему саме із другим ресурсом. Біда в тому, що незароблені гроші надовго не затримуються. І коли люди, котрі звикли висіти на чужій шиї, намагаються стати на ноги і почати розробляти другий ресурс – їм потрібно докласти чимало зусиль, щоб не зірватися назад у залежність. В блозі Марини Комісарової є чимало історій про те, як альфонси закохувалися і вирішували жити чесною працею – і скільки зусиль їм коштувало почати життя спочатку. І дійти до тієї стадії, коли сто чесно зароблених доларів важитимуть більше, ніж 10 тисяч отриманих «нахаляву».

Є люди, котрі народжуються із, здавалося б, «активованим від народження» ресурсом економіки. Звісно, це діти багатих батьків, але не завжди. Їм або у спадок, або ще якимось чином потрапляє як не нерухомість, то матеріальна допомога, то ще щось. Але біда в тому, що користуватися вони тим спадком переважно не вміють – і спускають всі отримані набутки коту під хвіст… А недоотримане щастя намагаються отримати як не з алкоголю, то з небезпечних адреналінових хобі.  Тому таким людям теж здалося би «вимикати» свою вроджену грошовитість – і йти заробляти «з нуля». Саме з цієї причини останнім часом нова хвиля багатіїв, котрі заробили гроші своїми руками, кажуть, що не лишатимуть заробленого своїм дітям.

Не менше проблем і в тих, хто свідомо, чи неусвідомлено вирішив цей ресурс не розвивати. Мовляв, «не жили багато – не варто і починати». Люди з фрустрованим ресурсом десь в глибині душі хочуть отримати купу грошей, але їм тяжко рухнути хоч пальцем, щоб ті гроші заробити. І ця тяжкість здебільшого має саме моральний характер – людині здається, що скільки б вона не працювала, все одно ніякого результату не буде.
Якщо при цьому в людини буде добре розвинений ресурс роботи – вона може працювати, як трактор «Білорусь» на фермерському городі, навіть отримуватиме від роботи задоволення – але не отримуватиме грошей. Такі люди влаштовуються працювати на низькооплачувану роботу, і розраховують, що їх забезпечуватиме хтось із родичів. Або ж просто заважають собі чи чоловіку (дружині) заробляти гроші.

Як варіант – вважають, що заробити гроші можна тільки нечесним шляхом. Ще частіше трапляється думка, що, мовляв, гроші розбещують, якщо отримаю гроші, то буду такий самий засранець, як і більшість грошовитих громадян України. Відповідно, така людина, можливо, неусвідомлено, дозволятиме засранцям красти. В її картину світу це вкладається. Он, мовляв, він засранець, нехай краде, а я ліпше буду хоч бідний, зате чесний.
Помалу-помалу в голову значної кількості громадян України приходить думка: вони бідні тільки тому, що дозволяють нахабним засранцям ставати багатими. І ще помаліше до цих же громадян приходить думка, що справа тут зовсім не в чесності. Що віддавати свої ресурси, працю своїх рук за гречку на виборах – це не чесність, це щось інше.
І що набагато різноманітнішими є ті ланцюжки «чесний – бідний» і «багатий – злодій». У світі є набагато більша кількість варіантів тих ланцюжків…

І, що цікаво, допомагає тут якраз 9 ресурс – ресурс альтруїзму. Тобто, як сказати – допомагає. В кризовій ситуації людина, котра вже відмовилася від думки про те, що потрібно розвивати ресурс № 2, раптом розуміє: якщо ти бідний – ти не можеш нікому допомогти.
Якщо ж у халепу потрапляє близька людина – це може стати серйозним поштовхом до того, щоб фрустрований таки підняв найважчу частину тіла – і пішов працювати.
Думаю, не варто пояснювати, яке значення має саме цей момент в наш час для України.
Більше того, якщо зазвичай фрустрований дозволяє себе обкрадати – бо йому здається це цілком нормальним, йому легко відмовитися від права власності на результат своєї роботи – то у випадку, коли він вже знає, куди він має витратити зароблене – він себе так легко обікрасти вже не дасть. Щонайменше – він буде пручатися.
Щоправда, працює така комбінація повільно – що, загалом, і помітно по тому, як нехотячи, з криками і ґвалтами та зойками громадсько-волонтерський рух в Україні перетворюється у громадсько-волонтерсько-політичний. Однак процес цей висхідний і безальтернативний: якщо вже 2 і 9 ресурс один за другий зачепилися, то вони будуть чи то людину, чи то державу смикати за її болючі місця до того часу, поки вона ці болючі місця не пропрацює.
Але коли цей ресурс особистості пропрацьований – людина стає просто ідеальним господарем і своєму тілу, і своїй країні, і своїй планеті. Вона не викидатиме сміття з вікон і вимагатиме від власників заводів екологічності виробництва. Вона не зазіхає на чужу приватну власність, але й свою власність відібрати не дозволить.