Нещодавно в одній із львівських шкіл на уроці хореографії вчителька покарала дитину, змусивши її перед класом зняти штанці. Про цей факт у дописі на Facebook повідомила мама дитини, яка теж ходить у цей клас. Наразі за цим випадком триває службове розслідування. У зв’язку з цим ми запитали у психолога Наталки Ільчишин про те, як захистити дитину від подібних ситуацій і навчити її розрізняти правильні та неправильні вказівки дорослих.
1. Якщо ми дитині закладаємо ідею, що вона завжди і в усьому має слухатися дорослих (батьків удома і вчителів у школі), апріорі виходимо з того, що ті дорослі, з якими зустрічатиметься дитина, є добрі, позитивні, високоморальні тощо. Але в житті так буває не завжди. Тому батьки також мають вчити дитину розуміти, що прохання дорослих бувають різними, і бувають такі вказівки, які дитина не повинна виконувати.
2. Наприклад, усім відомий приклад, коли дитина гуляє на вулиці, і під’їжджає автомобіль, в якому незнайома особа пропонує цукерки чи іграшки, дитина має розуміти, що у такій ситуації вона не повинна слухати того дорослого і не повинна робити те, що їй кажуть.
3. У сучасних умовах треба враховувати, що вчителі у школі можуть поводити себе у неналежний спосіб. Тому батькам треба розмовляти з дітьми про те, що вчителі у школі теж можуть давати якісь вказівки, які дитина не повинна виконувати. До прикладу, якщо це її принижує, то вона може від цього відмовитись.
4. Сьогодні завдання батьків – пояснити дітям, що вчителі теж можуть себе поводити по-різному: вони можуть прекрасно провести урок, бути хорошими фахівцями. Але іноді бувають такі ситуації, коли вчитель робить щось таке, що ми, як батьки, вважаємо неправильним, або дитині видається таким, що робити не варто. Тому в таких ситуаціях треба давати дитині право вибору. Звичайно, що це все має свої наслідки, бо насправді більшість батьків хоче мати поруч із собою, зрештою, як і більшість вчителів, абсолютно слухняних дітей, які не будуть дискутувати з приводу якихось прохань, побажань чи наказів, а будуть виконувати те, що кажуть дорослі. І коли ми вчимо своїх дітей, що дорослі не завжди мають рацію, то у цю категорію дорослих входимо й ми. Бо в певний момент діти можуть сказати, що батько чи матір теж не має рації. До того треба бути готовим. Але дитина у такий спосіб розвивається, вона вчиться самостійності, вчиться приймати рішення, бути відповідальною, слідкувати за особистою безпекою і захищати якісь ідеї, які вона вважає правильними.
5. Не треба думати, що дитина у першому класі не може відрізнити добро від зла. Можливо, вона не зможе обґрунтувати свій вибір, але основні моральні поняття добра і зла формуються у дитини вже з 5 років. Також багато залежить від тієї атмосфери, в якій дитина виховується. Бо якщо вона постійно чує нецензурну лексику стосовно членів сім’ї, то і насильство в школі для неї не буде чимось надзвичайним і новим. Але якщо вона виховується у сприятливих умовах, то вона інтуїтивно відчуватиме, яка поведінка є нормальною, а яка – ні.
6. Оптимальний спосіб навчити дитину поведінки у різних ситуаціях – гра чи моделювання ситуації. Також ми можемо використати моделювання для обговорення поведінки в ситуації, котра вже трапилася.