Під час прес-конференції фестивалю-конкурсу «Озброєні музою»
	Під час вручення відзнаки найкращому сценаристові «Інтершколи»
	На фестивалі анімації «Крок»
	№ 4 Презентація «Осінні скарби Коронації»
	Ірина Новоставська з письменницею-фантастом, сценаристом і модератором проекту «Інтелектуальні дискусії» Маріанною Маліною
	Презентація проекту «Інтелектуальні дискусії» на телеканалі «Еспресо»
	№ 7 Під час проведення проекту «Реальність. Інтелектуальні дискусії»

Ця тендітна дівчина – приклад людини, яка створила сама себе. Чудовий організатор, піар-менеджер і навіть поетеса. Людина, яка не надіється на владу і творить майбутнє вже сьогодні. Не тільки своє майбутнє, але й майбутнє країни. Ірина Новоставська – автор проектів «ГУЧНІ ІМЕНА», «Мистецтво танцю», «Енциклопедія щастя» не зупиняється на досягнутому. Її «Інтелектуальні дискусії» – масштабний проект, який, має лише одну ціль – створити найуспішнішу в світі країну. Але хіба не з окремих дій народжується країна? Зі справжніх вчинків, з яких – і тільки з них – будується активне і творче суспільство.

Як виникла ідея – створити інтелектуальну дискусію? Адже подібний формат – це щось абсолютно нове. Дехто скаже, мовляв, війна, хіба час для таких дискусій?

Саме зараз це і треба робити! Цей проект передбачає формат і дискусій, і конференцій, і лекцій, і майстер-класів, і екскурсій. На майбутнє плануємо відвідувати різні заводи, компанії, організації, державні установи, аби люди мали розуміння, які там відбуваються процеси.
Інтелектуальні дискусії – це такий проект, який, як видається багатьом, буде більш камерним. Адже більшість таких інтелектуальних клубів проходять камерно. Туди йдуть «свої». Мені б хотілося, щоб тут усе було інакше – масово, масштабно.
Освіта не має бути обмежена. Як ми знаємо, інтелектуали – це люди, які собі не можуть дозволити платити за освіту. Один, два, три рази в житті вони здобувають вищу, навчаючись вдома, користуючись бібліотеками, архівами. Це люди, які постійно працюють вдень і вночі, вони можуть ділитися досвідом, їм є що сказати.
Ціль наших інтелектуальних дискусій – звести докупи людей з України, з-за кордону. Проблема у тому, що всім нам критично бракує комунікації. Бізнес живе у своїй реальності. Творчі люди – у своїй. Науковці – у своїй. Медіа – у своїй. Влада – у своїй. Це так само стосується рейтингів, на які постійно всі опираються, але фахівці мають свій топ, а користувачі – діаметрально протилежний.
Просувати проект вкрай складно, адже дійсно існує проблема комунікації. Часто медіа не готові витратити хвилину, щоб розмістити анонс заходу. У них вже є сформоване бачення того, що вони повинні розміщувати. У пріоритеті теми, які стосуються споживацтва. На жаль, ми живемо у такий період, що у нас домінує споживацтво, а не творіння. Наш проект, навпаки, націлений на те, щоб людина творила, забула про такий стан, як криза.
Інтонація нашої країни – дуже трагічна. Завжди. У нас немає бойового (не в тому сенсі, щоб воювати) позитивного духу, ентузіазму. Людина працює і не отримує задоволення від роботи, таким чином, не досягає результату, не доводить свою справу до завершення, завжди з’являються причини-випробування, які наче заважають. Кожна людина має свої випробовування і здатна їх подолати. Люди націлені на стосунки, замість націлюватися на професійні стандарти, на розвиток особистісний.
Наш проект дозволить людині розширити свої можливості й більше дізнатися про себе, швидше знайти свій шлях у житті. У нашому суспільстві є стереотипи щодо людей. Але ж насправді жодна людина не знає до кінця своїх можливостей. Коли ми вчимося, то здобуваємо знання про себе, світ. У нашому проекті кожна людина має право висловити саме свою думку, не погодитися. В Україні вчать мислити і діяти стандартно, створюють авторитети, поділяють усіх на графоманів і геніїв. Але ж кожна людина – по-своєму унікальна і геніальна. Мені здається, що графомани – це ті люди, які дуже багато продукують. Але ж із часом кількість завжди переходить у якість.
Вже так заведено, що ми маємо готову відповідь на все. До речі, цього тижня ми саме розглядали тему уяви. У кожної людини є можливість користуватися досвідом і уявою. Перемагає, зазвичай, досвід.

Досвід же часто буває й негативним. Відтак, людина, яка одного разу зазнала невдачі, вдруге може побоятися спробувати, аби досягнути більшого.

Так. До речі, навіть коли театри ставлять вистави, часто обирають авторів, яких уже давно нема серед живих. Адже досвідом перевірено, що буде успіх.
В Україні не дуже прихильно ставляться до новаторства, до нових проектів. Значно легше реалізовувати те, що вже перевірено досвідом. Інакше це – великий ризик.
У нашому суспільстві люди намагаються більше імітувати, ніж творити. Якщо ж людина здатна розуміти світ, відкрита для світу, то здатна продукувати ідеї постійно!

Теми, які ви обрали – досить широкі. Є загроза «потонути» у них.

Є розроблений сценарій. Звісно, все ми не охопимо. До прикладу, ми розглядали тему реальності. Зрозуміло, ми її не охопили повністю. Але далі, коли ми будемо презентувати проект Україною, за кордоном, ми будемо проговорювати інші частинки реальності. До речі, під час проекту ми записуємо відео, а компанія «Адамант» проводить онлайн-трансляцію.
Намагаємося максимально залучити різних фахівців, щоб усе відбувалося інтерактивно. Щоб можна було побачити різні експерименти, ознайомитися з різними розробками.
Україна дуже багато всього робить. Але проблема у тому, що дуже складно вийти на винахідників чи науковців. Про них ніхто не знає, про них не пишуть. Ніхто не пише про науку. Часто кажуть, що в Україні науки немає. Вона є! Але про неї не пишуть.

Якби у нас не було талановитої молоді, на неї б «не полювали» західні корпорації. Хороший спеціаліст, та ще й талановитий – на вагу золота. Ось тільки не в Україні. Тому фахівців переманюють на Захід.

Ця проблема зараз активізувалася. В Україні наявність інтелекту не має жодного значення. Абсолютно. Тут цінять фахівців, які будуть робити свою роботу, не думаючи.
Для мене професіонал – це людина, яка добре виконує свою роботу, але яка завжди думає. Не просто виконує свою роботу, а думає, аналізує ситуацію, ринок. Намагається виконати свою роботу якнайкраще.
У кожній справі, у кожній роботі є якісь цілі. Завжди має бути ціль. Якщо ж просто виконувати завдання – це робити кроки, які ні до чого не призведуть.
У вільному суспільстві кожна людина вільно висловлює свою думку. У кожного професіонала може бути своя точка зору. І це – нормально. У нас же зазвичай, коли висловлюють іншу точку зору, і це видно у «Фейсбуці», люди починають ворогувати. Ворогом може стати навіть друг, якщо він має протилежну думку. І це одна з причин, чому ми не можемо досягнути успіху в Україні, бо ми не можемо навчитися працювати як команда.
Іноді людям здається, що вони – найдосконаліші і найрозумніші. А насправді досконалі і розумні всі. Треба тільки навчитися співпрацювати один з одним. Іншого шляху немає.

За яким принципом запрошуєте спікерів та учасників лекції?

Ось 22 липня на лекцію «Уява» ми запросили Анну Зайцеву, казкотерапевта, сертифікованого НЛП-практика. У неї є свій особливий досвід саме з уяви, адже вона володіє методикою казкотерапії. По-друге, вона працює з персоналом, знає сторону роботодавця, людини, яка шукає працівників.
До участі в дискусії також запросили Дениса Замрія, письменника та відомого сценариста. Він дуже багато працював у рекламі, на телебаченні. Він може презентувати більшу частину аудиторії, те, що люблять називати «середньостатистичним». Поговоримо, зокрема, і про рейтинги, про які всі так люблять згадувати.
Серед інших спікерів – Володимир Медвєдєв, доцент кафедри нейрохірургії Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця. Він розглядатиме тему уяви саме з наукової точки зору, посилаючись на різні розробки.
А Сергій Перникоза – це програмний асистент Асоціації УМДПЛ. Він працює з правами і свободами людини у місцях позбавлення волі, психіатричних клініках, в’язницях. Ми ж знаємо, скільки в історії людства за уяву людини, за творчість її кидали за ґрати, вбивали. Тільки за те, що людина була собою. Що хотіла бути вільною.
Ірина Найчук, директор туристичної компанії «Глобус Україна», розкаже саме про уяву в аспекті туризму.
Ми намагаємося, щоб під час розкриття кожної теми були присутні різні точки зору. Щоби були представлені наукове, медійне, наукове, бізнес середовища. Дуже хотілося б, щоб ці середовища комунікували між собою.
А 6 серпня відбудеться особлива дискусія «Мрії». Мрійники завжди стають свідками здійснення своєї мрії. Тож ми будемо мріяти, а експертів наразі залишимо у таємниці.

Згадаємо про ще один ваш проект – «Гучні імена». Власне, інтелектуальні дискусії проходять у рамках цього проекту. Розкажіть трішки більше про те, навіщо було створено такий проект?

Цей проект було створено ще у 2008 році. На той момент україномовних видань, які б розповідали про відомих людей, не було. Усе було російськомовним. Я в той момент саме переїхала до Києва, і в мене виникла ідея створити такий проект. Було, відповідно, зацікавлене середовище. Саме завдяки цьому проекту я познайомилася з багатьма людьми. Тоді у мене просто відкрилися очі – у нас в Україні стільки талановитих людей! І ці імена не обов’язково гучні завдяки кількості показів на телеканалах. Вони були гучні своїми справами, ідеями, думками. Це були люди, які творили нову країну. Новатори.

Ірино, ви – успішний піар-менеджер. Як, на вашу думку, можна поліпшити імідж нашої країни, зробити її впізнаваною? Аби для світу Україна не була лише країною, де триває війна та в якій сепаратисти збили малазійський «Боїнг».

Мабуть, немає стимулу піарити Україну за кордоном. Усе відбувається на рівні ентузіастів. Кому це цікаво, той і займається таким піаром. Тому Україну зараз знають як про країну, в якій триває війна. Про Україну як країну, у якій розвинута культура – не знають. І так триває постійно.
Люди, здебільшого, не зацікавлені, щоб про когось знали, говорили. Я завжди шукаю спікерів, цікавих людей. І ось дуже багато людей не можуть поділитися контактами. Можуть сказати, що це неетично. Але ж там, де ставлять блок з контактами, є блок у всьому!
Проблема, яка має бути вирішена – це комунікація. На рівні медіа, між людьми, професійними середовищами.

Ви багато років працювали у колективі літературного конкурсу «Коронація слова». Ви, як ніхто, бачили на власному досвіді, як можна змінити до кращого, здавалося б, безнадійну ситуацію, яка свого часу була на книжковому ринку.

Зараз книжка себе дуже добре почуває. Ми перебуваємо у кризовому періоді. А криза зачепила всіх. І тут нічого з цим не зробиш. Але книга розвивається. Проблема в іншому – потрібно один одному допомагати. Не конкурувати! Кажуть, що конкуренція дуже впливає на розвиток. Із того, що я бачу в Україні, конкуренція ніяк не сприяє розвитку. Коли ми намагатимемося бути партнерами, подавати один одному руку, у нас будуть результати. Ми нарешті збудуємо цю країну.

Ще ж, звісно, бракує підтримки держави. Чого справді є вдосталь – так це авторів.

Нещодавно почула таку точку зору, озвучену на одному з телеканалів, що в Україні є брак ідей. Мене це дуже насмішило. Мабуть, мені так пощастило в житті, що я маю можливість спілкуватися з представниками різних сфер. У людей є ідеї! Але вони не можуть себе реалізувати. І ми знову повертаємося до питання комунікації. Люди всю надію покладають на владу. Але ж влада – це ті самі люди. Не можна покладати всю надію на владу. Поки люди не займуться самоосвітою, покращень ми будемо дуже довго чекати.

Починати треба із себе?

Так, тільки із себе. І пам’ятати, що у процесі навчання не потрібно нікого ні до чого примушувати. Це ж стосується і питання мови. Її настільки примушують вчити, а потрібно самому настільки красиво і досконало розмовляти, щоб іншомовна людина у нашу мову просто закохалася! Відомо, що людина гарно вчиться тільки тоді, коли їй це приносить задоволення. Коли людина пізнає світ – це ж неймовірне задоволення.