"... ще в школі помітила, що не вмію зрозуміло і  чітко висловлювати свої думки. Зараз я навчаюся в коледжі і для своєї майбутньої роботи я мушу вміти говорити, переконувати і виступати перед зібраннями. Чи важко цьому навчитися?"

(Юлія Б.)

Афінський державний діяч і великий оратор стародавності Демосфен народився в Афінах у 384 р. до н.е. Батько його (якого звали також Демосфеном) був заможною людиною, мав майстерню по виготовленню зброї. Коли хлопчику виповнилося сім років, батько помер, залишивши в спадщину майбутньому оратору і його п'ятилітній сестрі великий стан.

Виховання дитини було доручено матері й опікунам; опікуни (його дядьки по матері), однак, виявилися людьми несумлінними. Вони не платили вчителям, не піклувалися про розвиток дітей і виховання. Хлопчик ріс слабким, фізично недорозвиненим.

Коли Демосфен досяг повноліття, опікуни віддали йому лише будинок з рабами, а велику частину грошей і майна привласнили собі. Молода людина намагалася спочатку умовити опікунів добровільно повернути спадщину, але ті відмовилися. Тоді він вирішив у суді домагатися повернення вкрадених грошей. Щоб успішно вести справу в суді, потрібно було ґрунтовне знайомство з афінськими законами, а саме головне - уміння гарно і переконливо говорити.

У той час при демократичному ладі в Афінах майже кожному громадянину доводилося виступати в суді або народних зборах. Видатні оратори користувалися загальною повагою: їх вибирали на почесні посади в державі і направляли послами в чужі країни. В Афінах з'явилося багато людей, які навчали красномовству: як перемагати в суперечках, як зробити слабкі докази більш сильними.

Найвидатнішими вчителями красномовства тоді були Ісократ і Ісей. Ісократ мав вдома школу красномовства, але Демосфен не міг відвідувати заняття, тому що плата за навчання була занадто високою. Тоді він звернувся до Ісея - кращого адвоката у справах спадщини на той час. Чотири роки молода людина ретельно навчалася в Ісея, заплативши за навчання велику суму грошей. За цей час він добре ознайомився з доробком усіх видатних письменників - особливо уважно він вивчав твори знаменитого історика Фукідіда і філософа Платона. "Історію" Фукідіда майбутній оратор знав майже напам'ять, тому що переписав її власноручно вісім разів.

Закінчивши навчання, Демосфен почав позиватися з опікунами. Суд тягнувся цілих п'ять років. Опікуни всіляко намагалися уникнути відповідальності; так, вони знищили навіть заповіт батька Демосфена й інші важливі документи. Зрештою, опікуни були засуджені, однак молодій людині не вдалося цілком повернути своєї спадщини. Але важка багаторічна боротьба з опікунами загартувала характер майбутнього оратора, розвила в ньому завзятість і наполегливість.

Виступати перед народом Демосфен мріяв ще хлопчиком. Якось, ще в ранній юності, Демосфен упросив свого вихователя взяти його на засідання суду -  послухати промову знаменитого оратора. Хлопчик бачив, як юрба народу проводжала оплесками оратора, і дивувався силі красномовства, що скорила усіх. З тих пір він закинув всі інші заняття й ігри зі своїми однолітками і став посилено вправлятися в красномовстві. Він твердо вирішив стати оратором.

Перший виступ молодого оратора перед народом скінчився сумно: шум, сміх і свист юрби не дали йому закінчити промови. Ця невдача була очевидною, тому що Демосфен мав дуже слабкий голос, говорив невиразно, злегка заїкався, гаркавив (не вимовляв звуку "р"), у нього була погана звичка затягати плечем, і, крім того, він зовсім не вмів триматися перед публікою.

Друга його спроба виступити з промовою перед народними зборами також виявилася невдалою. Упавши духом, закривши обличчя, поспішав він додому і спочатку навіть не помітив, що слідом за ним йшов один із друзів, відомий афінський актор. Вони пішли разом. Демосфен почав гірко скаржитися другу на свої невдачі і говорив, що народ не цінує і не розуміє глибокого змісту його промов. "Усе це так, - відповів актор, - але я спробую допомогти твоєму горю. Прочитай мені який-небудь уривок із Софокла чи Еврипіда". Демосфен прочитав. Коли він закінчив, актор повторив те ж саме, але з такою виразністю, що Демосфену здалося, наче він чує зовсім інші вірші. Він зрозумів тепер, як багато краси додає мови виразність, якої йому не вистачало, і з подвоєною ретельністю взявся за роботу.

Отже, Демосфен вирішив будь-що виправити всі недоліки своєї мови. Щоб ніхто йому не заважав, він усамітнився; потім оббрив собі півголови, щоб не виходити з будинку, поки волосся не відросте. У день по декілька годин підряд він займався вправами, щоб виправити вади вимови. Він набирав у рот камінчики і намагався говорити голосно і ясно; щоб навчитися вимовляти звук "р", він брав щеня, слухав його гарчання і повторював звуки. Він привчив себе голосно вимовляти вірші, коли піднімався на гору чи гуляв по березі моря, причому намагався заглушити своїм голосом шум хвиль. Іноді молода людина не виходила по два, по три місяці, поки, нарешті, він повністю не оволодів  своїм голосом і жестами.

Після довгих і наполегливих зусиль Демосфен досяг своєї мети і став видатним оратором. Однак, він ніколи не виступав без підготовки і завжди вивчав напам'ять заздалегідь написану промову; по ночах, при світлі лампи він старанно готувався до виступу, ретельно обмірковуючи кожне слово. Усе це дало згодом підставу супротивникам великого оратора дорікати йому у відсутності натхнення і природних здібностей. Якось один з недругів навіть кинув йому докір: "Твої промови пахнуть олією", тобто "Ти сидиш над ними цілими ночами при світлі масляного світильника".

Але навіть вороги, нарешті, змушені були визнати силу і майстерність його красномовства. У його промовах незвичайна простота вираження поєднувалася з найбільшою силою почуття і думки, ясністю і переконливістю. Демосфен завжди строго тримався предмета свого виступу, не любив порожньої балаканини; він то говорив спокійно, впливаючи на розум слухачів, то скоряв їх силою почуття, передаючи їм свою гарячу віру в правоту справи, що захищається.

Коли Демосфену виповнилося 30 років, він почав брати участь у державних справах і усю силу свого ораторського дарування звернув проти самого небезпечного ворога всіх греків - македонського царя Пилипа. Беззавітна любов до батьківщини надихала великого оратора на боротьбу проти македонян і їхніх пособників в Афінах і у всій Греції.

Уміння говорити  як умова успіху

      Про що б не йшла мова, де б ти не виголошувала промови: перед викладачем, радою директорів, підлеглими чи друзями - треба вміти говорити переконливо. Ніщо так не вказує на походження, освіту, вихованість і самодисципліну, вважали наші предки, як слова, що ми їх уживаємо, і те, як ми це робимо. Треба вміти гарно й розумно говорити, роблячи все належне, щоб інші тебе зрозуміли.

Щоб твоє повідомлення було сприйняте правильно, необхідно:

• добре знати тематику зустрічі, говорити по суті справи;
• спланувати свій виступ, викладати його ясно і чітко;
• не зневажати факти, вміти образно висловлюватись;
• прагнути привернути до себе увагу, стежити за ходом розмови;
• говорити правильно, без слів-паразитів, які засмічують мову;
• говорити задля досягнення поставленої мети.

Чотирирічна дитина за день може вимовити до 12 тисяч слів, знаючи їх біля дев'ятисот. Це потрібно дитині для розвитку мовлення і мислення. Дорослому ж треба пам'ятати, що балакучість не належить до комунікативне привабливих особистих якостей. Навіть найзмістовніша й риторично досконала промова втрачає свої переваги, якщо своєю тривалістю втомила партнерів.

Існує чимало прийомів початку ділової розмови. Жарт або тактовний комплімент допомагає зняти початкову напругу і налаштувати сторони на дружню бесіду.

Метод зачіпки - ти розповідаєш жарт, курйоз і зразу переходиш до короткого викладу суті проблеми: надворі холодно, йде зима, одна надія на російський газ.

Метод стимулювання гри уяви -  одна із сторін одразу ставить багато запитань з багатьох проблем, які вважає за необхідне обговорити.

Метод прямого підходу -  коротко викласти мету зустрічі і перейти до суті справи. Застосовується у короткій і не дуже важливій зустрічі.

Щоб допомогти тобі навчитися добре і по-суті висловлюватися, нагадаємо хороші поради найкращих промовців:

• акцентуй важливі слова і підпорядковуй їм менш важливі;
• маніпулюй голосом - його тон повинен то знижуватися, то підвищуватися. Раптове підвищення чи зниження тону голосу одразу ж виділяє слово чи речення на загальному фоні;
• змінюй темп мови - це надає їй більшої виразності;
• роби паузи до і після важливих слів, дбай про конструкцію речень;
• говори спокійно, виважено, із стриманими розумно дозованими почуттями. Коли людина роздратована, їй хочеться критикувати, осуджувати, навіть ображати партнера, а не намагатися зрозуміти його думки, твердження, погляди.
• Не говорити нічого відразу, якщо ти роздратований! - застерігали древні шумери ще понад 4,5 тис. років тому. Біблійне ім'я Хам, яке стало прозивним, у перекладі з давньоєврейської означає "гарячий". Не треба піддаватись хвилі емоцій, не гарячкувати й виходити з себе, не підвищувати сили голосу, не можна відповідати грубощами на грубощі;
• Позбався твердження, що останнє слово завжди має бути за тобою.

Перепони у спілкуванні

На шляху взаєморозуміння людей у процесі спілкування можуть виникнути певні бар'єри: інтелектуальні, мотиваційні, моральні, емоційні.

Інтелектуальний бар'єр. Перша перепона - інтелект (від лат. intelectus - розум, розуміння). Він не є вродженою якістю, а дається наполегливою працею (навчанням, життєвим досвідом) протягом усього життя. Саме тому інтелект не є якоюсь сталою величиною і, напевне, люди, які чимало бідкаються, що їм не вистачає того чи іншого у житті, ніколи не бідкаються про нестачу розуму.   Інтелектуальні труднощі в спілкуванні пов'язані з некомпетентністю однієї зі сторін, нерозумінням смислу або підтексту висловлювань, обмеженістю пам'яті, недосконалим словниковим запасом тощо.

Мотиваційний бар'єр. Цей бар'єр знаменитий тим, що висловлювана людиною мотивація має бути прийнятною і переконливою для оточуючих. При негативному її розумінні вона втрачає своє мобілізуюче значення. Саме таким мотиваційним безглуздям були свого часу заклики: Віддамо всі сили... - Виконаємо і перевиконаємо... - Усі як один на прибирання території... і т.п.

Мотиваційні труднощі пов'язані з надміром або відсутністю мотивів розуміння, їх нескоординованістю, професійними відмінностями.

Моральний (етичний) бар'єр. Зазначений бар'єр зумовлюється тим, що при спілкуванні в дію вступають чимало життєво-побутових факторів. Тут може проявлятися відмінність статі, віку, соціального становища, належність до службової та державне-посадової ієрархії тощо. Спрацьовують також суто психологічні якості людини: сором'язливість, психічний склад, недовіра; брак тактовності, толерантності, заздрість, необ'єктивність, настирливість, амбіційність, поспішність і т.п.

Емоційний бар'єр. Найчастіше в практиці спілкування виникає бар'єр, пов'язаний з концепціями поведінки тих чи інших "малих" або "великих" соціальних груп, до яких належить людина, її зовнішність, вираз очей і обличчя.

Не випадково ми говоримо: мудрий погляд, сумні очі, яскраве сяйво очей. Видатний кінорежисер М. Ромм якось зауважив, що за допомогою гриму в кіно можна зробити все: негарного - красенем, некрасиву жінку - казковою красунею, крім одного: тупі очі, якщо вони показані на екрані великим планом, не можна зробити розумними.

Більшість людей створює чуттєві фантазії, розглядаючи обличчя, хоча лише фахівці можуть визначити психофізіологічні особливості конкретної людини. Наші обличчя - це наші підписи, і невипадково в другій половині життя людина сама є відповідальною за красу та виразність свого обличчя. І якщо це так, то краса не є панацеєю, що визначає все або нічого. Так, в однієї з найбільш цікавих жінок світу Клеопатри ніс був з горбинкою, Мадонна стала знаменитою співачкою, не зважаючи на великий ніс, а збільшені вилиці А. Шварценегера не завадили йому мати великий успіх у кіно й політиці.

Зрозуміло, що людина змінюється протягом життя в своїх знаннях, поглядах, життєвих установках, а, отже, і в діях, вчинках, поведінці. Хоча великий китайський мислитель Конфуцій зауважив: "Не змінюються лише наймудріші і найдурніші". Справу ж потрібно мати щоденно з тими, кого життя, навчання та виховання змінюють.