Від редакції:
Для того, щоб одружитися, потрібно готуватися не менше, ніж до вступу до університету. Однак вся заковика в тому, що ми геть не знаємо, на які питання доведеться шукати відповідь під час цього екзамену. Психологи можуть дещо підказати.
Будь-хто, з ким ми можемо одружитися, природно, буде для нас не зовсім відповідним. Тому мудро бути тут типово песимістичним. Досконалість – неможлива. Нещастя – постійна величина. Але, водночас, іноді ми бачимо пари з такою базовою, такою разючою невідповідністю, такою глибокою несумісністю, що можемо зробити висновок, що є щось більше за звичайними розчаруваннями і напруженими тривалими стосунками. Деякі люди просто не повинні бути разом.
Як трапляються такі помилки? Так легко і регулярно, що жах. Виходить, що вступити в шлюб з неправильною людиною – одна з найлегших і найдорожчих помилок, якої кожен із нас може припуститися (і вона кладе величезний тягар на державу, роботодавців і наступне покоління). Це виходить за будь-які рамки, це майже на межі криміналу, що проблема розумного шлюбу не є предметом уваги на національному та особистому рівнях, як безпека руху або куріння. І це ще сумніше, бо насправді причини, чому люди роблять неправильний вибір, легко можна виокремити, і вони абсолютно не є дивними. Їх можна поділити на наступні основні категорії.

Перше: ми не розуміємо себе

Коли ми спочатку шукаємо партнера, то вимоги, які висуваємо до нього, пофарбовані прекрасною неспецифічною сентиментальною невизначеністю. Ми скажемо, що дійсно хочемо знайти когось, хто «добрий» або «з ким весело», хто «привабливий» або «схильний до пригод»...
Не те, щоб це погані бажання, вони просто навіть близько не достатні для розуміння, що ми конкретно хочемо для того, щоб у нас був шанс бути щасливими або, точніше, не постійно нещасними.
Всі ми по-особливому божевільні. Ми виразно невротичні, неврівноважені і незрілі, але не знаємо деталей, тому що ніхто ніколи особливо не надихає нас на їх пошук. Таким чином термінове, основне завдання будь-якого закоханого – впоратися зі специфічними нюансами власного безумства. Він або вона повинні відповідати власним неврозам. Вони повинні зрозуміти, звідки це пішло, що їх такими зробило, і, що найважливіше, які люди їх провокують або заспокоюють. Хороше партнерство – не між двома здоровими людьми (таких на планеті особливо і нема). Воно між двома недоумкуватими, які вміють або яким пощастило віднайти консенсус між двома порівняними безумствами, що не загрожує свідомості.
Сама ідея, що ми, можливо, не дуже складні як люди, повинна бути тривожним сигналом для будь-якого перспективного партнера. Питання тільки, в якому аспекті будуть лежати проблеми: можливо, у нас прихована тенденція впадати в лють, коли хтось з нами не погоджується, або ми можемо розслабитися тільки якщо працюємо, або ми якісь непрості з приводу близькості після сексу, або у нас ніколи не виходило добре пояснювати, чому ми турбуємося. Це ті проблеми, які через десятиріччя створюють катастрофи. Саме про них нам треба знати заздалегідь, щоб шукати людей, які оптимальні за будовою для того, щоб їх витримати. Стандартне запитання на будь-якому ранньому побаченні повинно бути дуже простим: «І в чому ти божевільний?»
Проблема в тому, що до розуміння наших власних неврозів не так вже й просто добратися. Це може тривати роки і вимагати ситуацій, в яких ми ніколи не були. До шлюбу ми рідко втягуємося у таку динаміку, яка правильно тримає дзеркало для наших розладів. Коли менш серйозні стосунки загрожують розкрити складні сторони нашої природи, ми схильні звинувачувати партнера – і кажемо, що все завершено. Щодо наших друзів – вони передбачувано не надто про нас піклуються, щоб мати якийсь мотив досліджувати справжніх нас. Вони просто хочуть добре провести вечір. Таким чином ми приходимо до того, що ми сліпі до слабких сторін наших характерів. Самі по собі, коли ми люті, то не кричимо, якщо нікому слухати – і тому випускаємо з уваги нашу справжню, відчайдушну силу злості. Або ми працюємо весь час, не замислюючись (поки ніхто не кличе нас додому на вечерю) по те, як ми маніакально використовуємо роботу для отримання почуття контролю над життям – і яке пекло ми можемо влаштувати будь-кому, хто спробує нас зупинити. Вночі все, що ми відчуваємо, це бажання солодко обійняти когось, але ми не маємо можливості зустрітися зі своєю стороною, котра уникає близькості, яка може зробити нас холодними і чужими, навіть якщо ми відчуваємо, що глибоко закохані в когось. Один із найбільших привілеїв бути самотнім – приємна ілюзія вважати себе спокійною людиною, з якою можна вжитися.
З таким поганим рівнем розуміння нашого характеру немає нічого дивного в тому, що ми ніяк не можемо знати, кого ж нам треба шукати.

Друге: ми не розуміємо інших людей

Ця проблема ускладнюється тим, що інші люди перебувають на такому ж низькому рівні розуміння себе, як і ми. З якими б добрими намірами вони не були, але вони теж не можуть зрозуміти себе, не кажучи вже про те, щоб сказати нам, що з ними не так.
Природно, ми кидаємо пробні камінці в намаганні їх впізнати. Ми їдемо і відвідуємо їхні родини, іноді місця, де вони вчилися в дитинстві, ми дивимося на фотографії, ми зустрічаємося з їхніми друзями. Все це створює відчуття, що ми підготувалися. Але це приблизно так, як пілот-початківець припустив би, що може літати, після того, коли запустив в кімнаті паперовий літачок.
У більш мудрому суспільстві майбутні партнери проводитимуть одне для одного детальні психологічні тестування і вирушатимуть на довгі оцінювання командами психологів. До 2100 року це більше не звучатиме як жарт. Таємницею буде, чому людство так довго до цього йшло.
Нам треба знати внутрішнє функціонування психіки людини, з якою ми хочемо одружитися. Нам треба знати її ставлення і позицію з приводу влади, приниження, самоаналізу, сексуальної близькості, проекцій, грошей, дітей, старіння, вірності і, крім цього, сотень інших речей. Ці знання не можна отримати під час звичайної розмови.
За відсутності всього цього ми найкраще даємо собі раду з тим, як вона чи він мають виглядати. Здається, що так багато інформації може бути зібрано в тому, які у них очі, ніс, форма чола, зморшки, посмішка... Але це ніби думати про те, що фотографія атомної станції зовні може нам розповісти все, що ми повинні знати про розщеплення атома.
Ми «проектуємо» досконалість на коханих на підставі дуже скромних доказів. У своїх спробах створити образ цілої особистості з невеликих, але пам’ятних деталей, ми робимо з внутрішнім характером людини те ж, що наш зір робить з людським обличчям, коли ми дивимося на кепський малюнок.
Ми не бачимо на погано намальованій картинці когось без ніздрів, з вісьмома пасмами волосся і без вій. Ми заповнюємо пропущені частини, не помічаючи, як це робимо. Наш мозок навчений брати невеликі візуальні підказки й конструювати з них цілі фігури, і ми робимо теж саме, коли справа стосується характеру нашої майбутньої другої половинки. Ми дорого платимо за те, що набагато частіше, ніж припускаємо, є художниками, які дуже добре домальовують реальність.
Рівень знань, який нам необхідно опрацювати для шлюбу, вищий, ніж наше суспільство готове підтримувати, розпізнавати і погоджувати – тому наші соціальні практики навколо сім’ї глибоко неправильні.

Третє: ми не звикли бути щасливими

Ми віримо, що шукаємо в коханні щастя, але це не так просто. Насправді ми шукаємо те, що знайоме – що може ускладнити будь-які плани на щастя, які ми маємо.
Ми відтворюємо в дорослих стосунках щось із почуттів, які пізнали в дитинстві. Ми були дітьми, коли вперше дізналися і зрозуміли, що значить любов. Але, на лихо, уроки, які ми отримали, можуть бути не такими й простими. Любов, яку ми пізнали як діти, може бути сплетена з іншою, менш приємною динамікою: бути контрольованими, відчувати приниження, бути покинутими, не спілкуватися, словом, страждати.
Будучи дорослими, ми відмовляємо деяким здоровим кандидатам, на яких натрапляємо, не тому, що вони неправильні, а тому, що вони занадто врівноважені (занадто зрілі, занадто розуміючі, занадто надійні), і ця правильність виглядає незнайомою і чужою, навіть тяжкою. Замість цього ми прямуємо до тих кандидатів, до яких тягнеться наше несвідоме, не тому, що вони зроблять нам приємно, а тому що вони будуть фруструвати нас знайомим способом.
Ми вступаємо в шлюб з неправильними людьми, тому що правильні виглядають не такими – незаслужено; тому що ми не маємо досвіду здоров’я; тому що повністю бути коханими не асоціюється у нас з почуттям задоволеності.

Четверте: бути самотнім так жахливо

Якщо залишатися самотнім нестерпно, то ніхто не може бути в правильному стані свідомості для раціонального вибору партнера. Ми повинні абсолютно спокійно змиритися з перспективою багаторічної самотності, якщо хочемо мати шанс сформувати хороші стосунки. Або ми більше любимо не бути самотніми, ніж любимо партнера, який підійшов би нам таким, які ми є.
На лихо, суспільство після певного віку робить самотність небезпечно неприємною. Соціальне життя в’яне, пари відчувають загрозу в незалежності одинаків, щоб занадто часто їх запрошувати, людина почуває себе виродком, йдучи наодинці в кіно. Секс також складно отримати. При всіх нових ґаджетах і передбачуваних свободах сучасності може бути дуже складно опинитися з кимсь у ліжку, й очікування робити це регулярно після 30 пов’язано з розчаруванням.
Набагато краще було б перебудувати суспільство за принципом університету або гуртожитку – з громадським харчуванням, загальними зручностями, постійними вечірками... У цьому випадку будь-хто, хто вирішить одружитися, буде впевнений, що робить це з міркувань переваг парності, а не через намагання уникнути негативного боку самотності.
Коли секс взагалі був доступний тільки в шлюбі, люди зрозуміли, що це веде до одруження через неправильні причини: щоб отримати щось, що було штучно обмежено в суспільстві. Люди можуть робити найкращий вибір, з ким вступати в шлюб зараз, коли вони не просто зневірились в бажанні сексу.
Але в інших аспектах дефіцит залишається. Коли спілкування в компанії доступне тільки для пар, то люди будуть складати їх, щоб просто позбавити себе від самотності. Час звільнити «спілкування-компаньйонство» від кайданів парності, зробити його таким же доступним, яким хотіли зробити секс борці за його свободу.
(Далі буде).