Від редакції:
Буває так – воюєш-воюєш зі всім світом, а потім з’ясовується, що ображалися ви не на світ, а на когось із далекого дитинства. І ображалися, загалом, і не ви – а маленька-маленька дитина всередині вас. Чому так буває, і що з цим робити – розповідає книга Мерилін Мюррей.

Що потрібно зробити до того, щоб розпочинати стосунки? Дивне запитання, скажете ви. Достатньо знайти партнера. Нового. Той, попередній, був недостатньо хорошим. Успішним. Милим. Був ревнивим. Одруженим. Інфантильним. Тепер усе буде інакше. Тепер я буду уважним (ою). І це з моїм досвідом!
Але дивна річ – у нових стосунках теж чомусь «не клеїться». Хоча щосили намагаємося. Стосунки з’ясовуємо, очікування озвучуємо, і, головне, любимо. Адже любимо ж! Отруйною змією закрадається думка, що винен інший – недостатньо докладає зусиль. Або не так вже й любить. І взагалі, всі вони однакові...
У психології можна зустріти поняття «психологічний вік», який часто може не збігатися з фізичним. Таке неспівпадіння може бути як тимчасовим, так і постійним. У першому випадку йдеться про регресії, у другому – про інфантилізм. Тобто, інакше кажучи, або Дорослий у стосунках стає Дитиною (Е. Берн), або із самого початку в стосунки вступає не дорослий і не зріла людина.
Кожна людина колись була дитиною, і цей образ ми несемо із собою у доросле життя. У різних джерелах і теоріях найчастіше можна зустрітися з двома типами внутрішньої дитини – дитиною Щасливою і Травмованою (або Природною і Заплаканою).
Щаслива (цілісна) дитина – це бажане дитя люблячих, дорослих і психологічно здорових батьків. Такі батьки брали участь у вихованні дитини, піклувалися про неї і підтримували, поважали особистість дитини та її право на самостійність. Така дитина стає Дорослою природним шляхом. Подорослішавши, всі ці функції вона може здійснювати стосовно себе самої. Іншими словами, вона переповнена (любов’ю і прийняттям) і навчена екологічному і дбайливому поводженню із собою. Зберігаючи зв’язок з такою Внутрішньою Дитиною, людина підживлюється з цього стану енергією, тому що в ньому – джерело спонтанності, творчості, живучості, впевнено йде по життю, вирішує проблеми, приймає рішення, робить вибір – бо добре знає, що хоче. На жаль, таке дитинство було не у багатьох з нас. А, значить, і не у багатьох наших батьків...
Травмована дитина (заплакана) – це дитина, що зазнала різних видів травм або насильства: в гіршому випадку – фізичного, в «кращому» – психологічного. Це може бути самотня і знехтувана, покинута і забута, ображена, використана дитина. Батьки або були поглинуті своїми власними бідами та проблемами (гіпоопіка), або надмірно залучали дитину в своє життя (гіперопіка). У першому випадку батьки були незворушні, нехтували дитям, егоїстичні, у другому – тривожні, контролюючі, надтурботливі. У результаті, дитина переповнилась емоційним болем і невідреагованими  почуттями і станами – страхом, сумом, образою, гнівом, самотністю, безпорадністю.
У дитинстві для захисту Травмованої Дитини і Дитини Заплаканої (як захисний механізм) на сцену може вийти ще одна субособистість – Контролююча Дитина. Аби позбутись від емоційного болю і нестерпної внутрішньої напруги, вона вишукує різні засоби. Одні з них – відволікаючі (робота, спорт, нав’язлива турбота про інших, комп’ютерні ігри) – більш соціально-прийнятні. Інші – знеболюючі (їжа, алкоголь, медикаменти, секс, нікотин, азартні ігри) – засуджуються суспільством. Насправді і ті, й інші з великою ймовірністю можуть стати об’єктом патологічної пристрасті. Тут криються корені всіх залежностей.
Оскільки потреби все одно не задовольняються, і Контролююча Дитина зі своїм завданням вже не може впоратися, може з’явитися ще один персонаж – Розгнівана і Бунтівлива Дитина (поєднання Контролюючої Дитини з Дитиною, яка Плаче). Вона – надвимоглива, відкрито висловлює ворожість.
При поєднанні в одній особі рис Природної, Контролюючої та Дитини, яка Плаче – на світ народжується Уперта й Егоїстична Дитина, вона проявляє свою агресію не відкрито, приховано. Вона – маніпулятор, інтриган, часто мстива і винахідлива. Живе під гаслами: «Я маю на це право», «Я буду робити тільки те, що мені подобається». Спільними рисами цих субособистостей є: виправдання своєї поведінки, звинувачення інших, нерозсудливість, відмова від відповідальності.
Що ж відбувається з цими дітьми? Вони живуть у нас – дорослих. Такі дорослі завжди психологічно перебувають у позиції дитини – недогодовані, вічно спраглі любові та уваги, залежні, вимогливі до інших. Почуття ці, як і раніше, актуальні, вони енергетично заряджені, і ця енергія вимагає виходу. Образи, невдоволення, докори, претензії такої дорослої дитини, які із самого початку призначені батькам, тим не менше, висуваються найчастіше  партнерам. Як тільки у справжньому реальному дорослому житті відбуваються ситуації, схожі на ситуації з дитинства, або тільки-но ми зустрічаємо когось, хто стає нам не байдужий, ми починаємо поводити себе так, ніби інші люди щось нам винні. Знову і знову наша Внутрішня поранена дитина проектує на дану ситуацію травми, змушуючи нас реагувати так, як реагувала б маленька дитина. А саме – скаржиться, вимагає, пхикає, маніпулює і контролює.
Ці субособистості легко впізнати у ролях, які грають вже дорослі люди. Наприклад, Дитина, яка Плаче – явна Жертва. Для неї характерні: застосування знеболюючих засобів, хімічні залежності (наркотики, алкоголь і т. д.), схильність до депресій, втеча від відповідальності. Найчастіше це творчі люди – художники, музиканти, актори, поети.
Контролююча Дитина – це, як правило, емоційно-холодна і недоступна людина. Характерні: відволікаючі засоби, перфекціонізм, трудоголізм, супердосягнення. Живуть за правилами, орієнтуються на зразок. Ригідні, вперті, педантичні. Беруть на себе чужу відповідальність – «життя для інших» (Рятівник).
Ці полюси не мають чітких кордонів – людина протягом життя може переходити з одного хворобливого полюсу в інший, а може поєднувати в собі риси обох. Людина у результаті непроробленості Дитини, яка Плаче, потрапляє в емоційну пастку – так званий трикутник Карпмана, де постійно змінює ролі – Рятувальника, Жертви й Агресора.
Всі ці стани/субособистості не такі вже й погані, якщо з’являються на сцені нашого життя епізодично. Коли ж одна з них стає домінуючою частиною дорослої людини – це призводить, безумовно, до руйнування стосунків. Ніхто не в змозі постійно бути люблячим і без кінця розуміючим батьком, який виліковує дитячі травми партнера. Насамперед, якщо у стосунках зустрічаються дві такі травмовані дитини (а, як правило, так і відбувається). У результаті – самотність і нескінченне очікування чуда – зустрічі з людиною, яка додасть те, що колись не додали нам батьки: любов, турботу, почуття безпеки і захищеності, визнання того, що ти – найкращий.
Вихід – у зціленні, насамперед, Дитини, яка Плаче, бо саме ця частина породжує всі інші. Потрібно їй допомогти відреагувати на море її болю, оплакати отримані рани. Важливо і необхідно прийняти всі свої частини, бо серед них немає поганих і хороших, усі вони свого часу допомогли нам вижити і не зруйнуватися. Прийняти для відновлення своєї цілісності, а, значить, і психологічного здоров’я.
І тільки після роботи з Внутрішньою Дитиною починати обережно і дбайливо виховувати з неї мудрого Дорослого – упевненого, який підтримає, який вміє не лише брати, а й давати, приймати рішення і – відповідального. Який зможе вибудувати повноцінні і сповнені любові стосунки з іншим Дорослим. Чого вам від усієї душі бажаю.
(За матеріалами книги Мерилін Мюррей «Метод Мюррей»)
Джерело: b17.ru