Від редакції:
Край Роксолани приховує багато цікавих таємниць. Чортова гора, язичницькі статуї та загадкові ями чекають на своїх дослідників.

Часто так буває – люди живуть і навіть не здогадуються, що в давнину їхні предки мали своє окреме князівство з великою, хоч і призабутою історією. І зараз лише давні легенди й археологія дозволяють заглянути туди, куди спроміжна лише фантастична машина часу. Але варто тільки походити високими валами колишньої князівської столиці й відчути всю велич і трагічну іронію історії, яка навіть найбільші держави стирає з лиця Землі. Можливо, аби колись відродити їх знову?
Що заховав Галицький край, що заховали околиці Рогатина?.. Тут колись було місто Стратин, де працювала третя на руських землях друкарня. Тут колись існувала липицька культура, носії якої чи не найдовше за інших зберігало дакійськість – аж до злиття із слов’янами, які прийшли в ці землі на початку I тисячоліття нової ери.
Археологічні пам’ятки, знаряддя праці, посуд доби палеоліту та бронзи, статуї Велеса, Перуна, назви сіл (Перенівка, Замчище) свідчать про те, що Рогатин заснували на місці первісних поселень слов’янських племен. Перша відома письмова згадка Рогатина належить до 1184 року, але Рогатин XII століття і нинішній Рогатин – це не одне і те ж [6], [9]. Де ж був Старий Рогатин і які ще міста чи городища приховані в околицях?
Рогатин– зараз місто та районний центр Івано-Франківської області. Розташований на річці Гнила Липа (притока Дністра), при впадінні в неї струмка Бабинка. До 1415 року назву Рогатин мав населений пункт («Старий Рогатин», околиці сучасного с. Підгороддя), розташований за 4 км на північ від сучасного («Нового») Рогатина.
Археологічні дані (наявність у районі сіл Підгороддя, Залип’я, Луковище (колишня Голодівка) кількох городищ/замчищ IX-XV століть) дають підстави говорити про існування слов’янського (ймовірно, хорватського, IX-X століття) і руського (XII-XIII століття) міських центрів. Їхнім наступником стало місто Рогатин, яке, напевно, існувало вже в першій половині XIV століття. Між 1377 і 1387 роками місто належало Галицькій католицькій архієпископії. У праці Антонія Прохазки «Materia?y archiwalne wyj?te g??wnie z Metryki litewskiej» опублікована копія документу, яка засвідчує, що Волочко Преслужиць з Рогатина перейменував своє село Филиповичі на місто та назвав його Рогатином, заселивши на магдебурзькому праві. Це відбулося 14 серпня 1415 року.

Опублікований ще один документ від 27 травня 1419 року – про повторне підтвердження Преслужицеві привілею на перенесення міста Рогатина, надання магдебурзького права, а також створення війтівства. Після 1415 давнє місто перетворилося на Старий Рогатин (в дарчих документах зазначено «...то ми подарували на час його життя наше місто Рогатин з його передмістями, саме – Потік, Черче, Старий Рогатин, Руда, Дібринів, Підвиння,... Кореличі...»). У другій половині XV століття він змінив назву на Підгороддя (в документі 1462 року замість Старого Рогатина вже відзначено село Підгороддя), ймовірно, після остаточного занепаду міської частини. 1566 року Рогатин отримав магдебурзьке право і статус міста/містечка, який зберігав до 1939.
В державному реєстрі пам’яток записано, що коло с. Підгороддя є поселення і городище «Підгороддя I», яке належить до епох мезоліту, бронзи, раннього залізного віку та Київської Русі, тобто 9-7 тисячоліття до н. е., 2 тисячоліття – X століття до н. е., IX століття до н. е. – IV століття, IX-XIII ст.ст. Під державною охороною в північно-східній частині села перебуває пам’ятка археології під назвою «Підгороддя III». У цих краях виявлено кілька великих городищ часів прикарпатської Хорватії – неподалік сіл Підгороддя та Луковище. Найімовірніше, що одне з них і було Старим Рогатином. Ймовірні залишки літописного Рогатина, письмова згадка про який належить до 1184 року, розкопали та дослідили у 1983-1986 роках Б.Томенчук разом з рогатинськими краєзнавцями В. Сенюрою, М. Чолієм, О. Бойкевичем. На початку минулого століття в ріці Віслєнка коло Підгороддя була знайдена статуя, з вигляду – язичницького походження. На погляд о. Кінасевича, це був ідол Велеса. Згідно з дослідженням, проведеним О. Бойкевичем 1970 року, цю статую учні Рогатинської гімназії на початку 1930-х років перевезли до Рогатина. Тривалий час вона зберігалася біля головного входу до гімназії. За свідченням А. Лісового (вчителя із с. Підгороддя), при наступі російських військ і відступі німецьких в часі Другої світової війни статуя загадково зникла. Фотографій і малюнків цієї пам’ятки не виявлено.
Враховуючи, що терен досліджували різні науковці, які не дуже ділилися результатами досліджень, постала проблема з назовництвом та локалізацією описаних у працях городищ, мап яких не було подано – наприклад, є ймовірність, що одні й ті самі городища, які в різних статтях записані як «Підгороддя І», «Підгороддя ІІ» тощо і згадані назви можуть стосуватися одного і того самого об’єкту. Але статті дослідників та ентузіастів останніх років допомагають розібратися.
Якщо звернути увагу на карту Міга, то на західній околиці села Підгороддя можна побачити чотирикутний в плані об’єкт, огороджений ймовірним валом, який проглядається зі супутника. Ймовірно, це сліди давнього замку, які збереглися між селами Пігороддя та Залип’я. В його околицях у 1980-х роках знайшли човен-довбанку, розкішні оленячі роги та гарматне ядро. На жаль, перші два предмети через байдужість одного з тих, хто їх виявив, не збереглись. Майданчик поселення, трапецієвидний (70 х 80 м) в плані – ймовірно, виконував роль дитинця, а не міста. Ця територія, ймовірно, використовувалася в пізніший час (XIV-XVII століття) як укріплення (тут міг бути замок або фортеця).
Частина мапи Міга (zamki-kreposti.com.ua)

До вказаного місця підходить і мапа-замальовка, зроблена Б.Томенчуком в ході археологічних розкопок.
Тобто трапецієвидний замок-дитинець Старого Рогатина стояв на західному березі ріки Гнила Липа на підвищенні, яке огинається річкою. На захід, як то видно із мапи Міга, була розташована міська забудова. Зараз там – сільськогосподарські поля. Ймовірно, передмістя літописного Рогатина і стало селом Підгороддя, коли град занепав – городище дало назву селу, яке розташоване «Під градом» або «Під городищем» (так чи інакше, під чимось «обгородженим», тобто укріпленим). Ці факти дають вагомі підстави вважати, що саме Підгородиське городище є первісним Рогатином.
Взагалі, топоніміка Рогатинщини має майже всі відомі топонімічній науці категорії географічних назв: відрельєфні, відґрунтові, флористичні, від використання землі, відантропонімні, церковно-календарні, відпрофесійні тощо, наприклад: Верховина, Виспа, Рівня, Каміння, Залип’я, Підкамінь, Псари, Конюшки, Черче, Княгиничі, Бабинці... Архаїчність цих назв свідчить про заселення території ще до утворення Галицької держави.
Отже, Рогатин магдебурзької локації (сучасне місто) не є літописним Рогатином і межував зі стародавніми, якщо не стольними містами, то щонайменше з великими княжими і торговими центрами. Одним з таких можна вважати Старий Рогатин (та пізніше Підгороддя), і не лише тому, що в документах маємо згадку про князів Рогатинських. Існування великого княжого гнізда засвідчує топоніміка навколо Підгороддя – згадана Голодівка, Замчище, Замкова гора. Цікаво, що на сусідніх горах, коло витоків лівих приток Гнилої Липи, розташовувалося ще більше городище, оповите загадками, яке могло бути одним з великих центрів хорватського князівства 9-10 століть, а Старий Рогатин був лиш його містом-супутником...
На північний схід від села Підгороддя у горах розташовані городища, більші, ніж згадуваний Старий Рогатин. У реєстрі пам’яток сказано, що коло с. Луковище є два поселення, два городища та курганний могильник IX–XIII століть. Вони відомі під різними назвами як: Луковицьке городище II, Голодівське городище II, Городище в урочищі Кранофанта, Підгороддя III, Голодівка. Перший етап будівництва, орієнтовно, був в X століття. Останній етап будівництва – перша половина XIII століття. Обидва городища мають підстави бути містами княжої доби. Вони великі за розмірами – займають по кілька десятків гектарів, мають характерну для галицьких міст оборонну систему з багатьох рядів валів та ровів. Археологічними розкопками віднайдено матеріали, які явно мають міські ознаки.
Городище Луковище розташоване біля кар’єру, який і «з’їдає» городище. Схили гори круті, під’їзд– зі сходу, з хребта. Наявна складна система валів та ровів. Наразі усе заросло густим лісом. Інше городище – на сусідній горі, Кранофанта, що на південь. Між горами протікає струмок, долина якого має назву Підзамчисько.
Городище довжиною 600 м і шириною 500 м розташоване на високому довгому мисі, обмеженому з двох боків струмками лівої притоки Гнилої Липи, в урочищі Городище. З напільного боку його захищали шість рядів валів та ровів, творячи шість окремих великих ділянок. Тут, ймовірно, були князівський замок, вічева і торгова площі, святилище, некрополь тощо. Культурний шар X століття. Площа городища складає приблизно 42 гектари (для порівняння, Крилоське городище долітописного Галича має 50 гектарів).
Центральна ділянка городища (20x30 метрів) оточена земляним валом і ровом. Основою оборонного валу були дерев’яні зруби, шириною 2 метри. Ззовні вони мали кам’яне обмурування – крепіду шириною 140 см і глиняний укіс шириною 140 см, на кам’яній подушці.

	Вид на гору та урочище Кронофанта

На території виявлено рештки житлово-господарських будівель. На північний схід від неї археолог Б. Томенчук відкрив рештки язичницького святилища. На курганоподібному пісковому насипі розташована ділянка розміром 9x14 м, вимощена кам’яними плитами, до якої вела спеціально підсипана й укріплена каменем дорога. Основа викладена з великих кам’яних плит, які мають чіткі сліди підтісування для кращого стикування. Знайдений тут керамічний матеріал датується IX-XI століттями, тобто часом, коли язичницький світогляд ще утримував міцні позиції у слов’янському суспільстві.
В XII столітті на руїнах старого міста (ймовірно, після занепаду хорватської державності та входження цієї території в політичну орбіту Русі) виник невеликий замок – очевидно, одного з володарів Галицького князівства. Тоді поновили оборонні стіни навколо центральної ділянки городища, насипали новий вал, на якому звели дерев’яні оборонні стіни, шириною 2 м.
На південь від городища Голодівка в урочищі Кронофанта є городище, суттєво менше від попереднього, яке, ймовірно, було одним із його супутників. Розташоване на схилі гори та мало менше оборонних споруд.
За поданими у джерелах мапами важко знайти вказане городище на схилі, але, ймовірно, воно було на горі, де є вирівняне плато, на окраїні якого – високе підняття з валоподібною спорудою. Можливо, тут були оборонно-сигнальні будівлі (наприклад, вежа). Цілком може бути, що разом із Рогатином як окольним замком городища Луковище це укріплення входило в оборонну систему великого міста на сусідній горі в урочищі Городище.

Чортова гора. Вид із західного боку

Цілком ймовірно, що стародавнє городище Луковище було одним із значних центрів регіону. Про це свідчить розгалужена система валів та структура самого городища. Навколо були менші за розмірами, але також добре укріплені міста-супутники. На зламі I та II тисячоліть у краї відбувся деякий занепад, який можна пов’язати з війнами з Руссю. Після встановлення влади Ростиславичів в XI столітті гради на означених теренах були частково відновлені, відбудовані. В пізніші часи (ймовірно, із зміною клімату та основних торгових шляхів) земельний центр перенесли на місце сучасного Рогатина.
Описані городища потребують детальніших досліджень і ширшого висвітлення у науковій і науково-популярній літературі.

Чортова Гора та її легенд
З вільної енциклопедії «Вікіпедія» можна дізнатися про цікаву гору, яка лежить біля Рогатина. Зараз це ботанічна пам’ятка природи, яка охоплює територію схилів і вершини пагорба за назвою Чортова Гора (350 м над рівнем моря). Він розташований у межах Опілля, при автошляху М12, між містом Рогатин і селом Пуків. Охороняється унікальний для Прикарпаття природний осередок лучно-степової рослинності на площі 13 гектарів. Але чим цікава ця гора в плані культурно-історичному?
Про Чортову гору є дві відомі легенди. В одній із них мовиться, що дуже давно чорти розізлилися на жителів Рогатина і вирішили засипати місто землею. Взяли вони землю і пішли на Рогатин. От тільки дійти їм не вдалося. Щойно за обрієм з’явилося місто, заспівав когут. Не втримали чорти землю, яку несли на своїх мізинцях, та й опустили на себе. Відтоді на тому місці біля дороги стоїть горб, так і названий – Чортова гора.
Інша легенда начебто записана колись з уст монахів. Згідно з нею, на Чортовій горі є великий-превеликий камінь, під яким (якщо його підняти) знаходяться ворота до пекла.

	Мапа-схема основних споруд на Чортовій горі

Цілком можливо, що легенди навіть доповнюють одна одну. Кожна з них містить глибоку символіку: під чортами в казках і переказах часто виступають жерці давніх культів; образа на місто– спроба накласти прокляття чи помститися за відступництво у вірі; вхід у пекло– ворота до світу, де на погляд монахів панують біси-жерці. Цілком ймовірно, що легенди про гору зародилися у час, коли в краї вже утвердилося християнство, але ще існували громади язичників, і між представниками різних релігій була конкуренція (форми якої, ймовірно, були як мирними, так і насильницькими).
Назва гори не дає спокою деяким місцевим «активістам»: 1994 року громада села Пуків встановила скраю вершини гори дерев’яний хрест, назвавши гору «Божою». Але це викликало хвилю обурень з боку мешканців навколишніх сіл (того року протягом місяця не було дощу, а тому всю вину спихали на хрест, поставлений на горі, – мовляв, через нього не падає дощ), тому її й досі називають Чортовою. Також місцеві мешканці вважають, що гора має магічну силу – вона може розігнати грозові хмари, або ж навпаки – гора наче магнітом притягує хмари. Ще цікаво, що за давнім звичаєм, сюди люблять приїжджати наречені в день весілля, а це вже є залишком давніх язичницьких ритуалів (наприклад, в деяких краях збереглося ходіння до священного дерева чи каменя).
Біля підніжжя Чортової гори є штучна тераса (чи рів), яка оперізує останець навколо. Схили доволі круті. Рослинність степово-лучного типу, як вказано у енциклопедії. Умовно верхівку можна поділити на три частини. Найнижчою і найвужчою є північно-західна. Центральна частина розташована на підвищенні і трохи ширша від попередньої. Найвищою є південно-східна частина гори, яка утворює своєрідне плато. Останець тягнеться із заходу на схід із схиленням на південь. Зверху нагадує праву стопу людини (цілком ймовірно, що ця обставина могла додавати певної культовості місцю).

Західний мис городища, південно-західний бік. Напільний вал і внутрішній рів. На обрії– сучасний Рогатин

Білою лінією на мапі позначено видимі межі валу, який відносно добре проглядається на місцевості. Він оперізує городище з напільної сторони від західного мису і тягнеться вздовж схилу на південний схід. Його видно на знімках із космосу. Стежка пролягає городищем із північного заходу на південній схід, спочатку проходить підвищенням, яке нагадує хребет, а після центральної частини– перетинає умовне плато.
Нижче споруди 2 залишки валу губляться у травах і стають помітними біля споруди 3. Потім вал оперізує весь схил довкола і переривається з північно-східної сторони навпроти згаданої споруди 3. Видима висота валу коливається у межах півметра від материка і в деяких місцях здається більшою через наявність внутрішнього рову. Така будова валу вказує на його ритуальне значення, він не мав захисних функцій.
На південний захід від споруди 1 на схилі є подовгасте заглиблення, яке від поля відділене невисоким валом. Його ледве видно на знімку місцевості.
Споруда 1 є квадратною в основі, її сторони мають близько 7 метрів довжини, вони орієнтовані за сторонами світу. Орієнтовний вхід у неї проглядається з південної сторони. З інших сторін споруду оперізує доволі глибокий рів. Навколо рову – вал. На північній стороні валу є невеличкий майданчик, під яким стрімкий спуск у яму, стінки якої становить камінь-материк. На схід від споруди 1 за валом є ями. Чітко виділяються дві, можливо їх більше (частину рельєфу ховає висока трава).
За кілька метрів до умовної межі споруди 2 з двох боків від стежки помітно сліди рову. Можливо, був вал, який відділяв споруду 2 від іншого терену, але на місцевості він не проглядається.
Сама споруда 2 за формою є колоподібною, вищою від загального рівня місцевості орієнтовно на метр. Стежка проходить біля її центру, яким є квадратна з вигляду яма із обваленими стінками. Сторона ями має приблизно 50 см. Навколо ями – майдан радіусом 2-3 метри. Обмежують його глибокі і великі ями, розташовані по периметру. Проглядається шість ям, можливо, їх більше (частину рельєфу ховає трава). Північна сторона стрімка, ями з того боку різко втесані у материк, відразу переходять у схил. Загальний діаметр споруди 2– близько 20 метрів. За аналогіями (наприклад, городище Богит) можна припустити, що тут було капище, в центрі якого– яма, що в ній кріпився ідол. Навколо– жертовні ями.
Після споруди 2 стежка опускається. З правого (південно-західного) боку– западина і схил, на якому вал не простежується. Після западини на краю схилу перед валом видніється заглибина від майже квадратної споруди 3. Довжина сторони– 6-7 метрів, сторони приблизно орієнтовані за сторонами світу.
Розташування споруди на південному боці сприяло тому, що вона протягом дня мала гарне освітлення, що важливо з практичного погляду.
Стежка доходить до південно-східної частини городища, яка є найвищою і досить рівною– плато. В найвищій точці видніють залишки сучасної споруди з залізобетону (вишка). Від неї стежка повертає на схід– в бік села.
Метрів через 25 від вершини на стежці є западина споруди 4. Прямокутна в плані, сторони орієнтовані за напрямом гори– із північного заходу на південний схід. Приблизні розміри– 6х9 метрів. Враховуючи величину споруди, можна припустити, що тут міг бути будинок для зборів громади на час нарад чи святкувань– такі будинки трапляються на городищах Богит, Звенигород (Збручанський) тощо, були поширені на святилищах західних слов’ян.

	Вид на гору з півночі, з боку траси

Південніше споруди 4 зі схиленням на схід коло стежки, яка проходить цю частину городища з півночі на південь, видніє западина споруди 6.
З північного боку від стежки, яка йде на схід, видніється западина споруди 5. Прямокутна за формою, невелика. На південь від споруди 5 біля південного валу є яма. Між нею та валом рів значно глибший, ніж в інших місцях.
Усі згадані пронумеровані споруди проглядаються на супутникових знімках. Також на знімках помітно якісь западини чи залишки споруд, які не проглядалися на місцевості через високі трави.
Загальне планування нагадує городища-святилища Богит і Звенигород, в яких північно-західна частина є сакральною (містилися капища, требища, храми та відбувалися релігійні обряди), а південно-східна є суспільною (існувала житлова чи господарська забудова, приміщення для збору громади тощо).
Споруди 1 і 2 відділені від місцевості ровами та валами (навколо споруди 2 залишки майже відсутні), наявні ями (жертовні). Ймовірно, споруда 1 може бути залишком храму або іншої культової будівлі, яка була досить шанованою, адже її відділили глибоким ровом і відносно високим валом. Як вже зазначалося, споруда 2 має ознаки капища– стовпова яма по центрі, жертовні ями навколо, розташована на підвищенні.
Інші виявлені споруди могли мати господарське значення (наприклад, в них могли зберігатися жертовні чи інші речі, власність служителів культу тощо), значна за розміром споруда 4 могла бути домом-континою (для зібрань). Час існування городища та більш точне призначення будівель варто встановити археологічно.
За характерними ознаками можна припустити, що тут було городище-святилище давніх слов’ян:
усі головні споруди розташовані на підвищенні– горі;
невеликий вал навколо городища, який виконував символічну функцію;
наявні спеціально облаштовані майданчики для обрядів, оточені ритуальними валами– сакральною межею святилища;
залишки капища із довколишніми жертовними ямами, стовпова яма для ймовірного ідола;
поділ городища на сакральну та суспільну частини.
Ймовірно, святилище входило у комплекс городищ і святилищ навколо гіпотетичного князівського/боярського центру (поселення Луковище).
Розташування святилища на помітному місці може вказувати на значну роль у релігійному житті давніх слов’ян, збережені повір’я – на відносно недовгий проміжок часу від згасання святині, а обряд відвідування молодятами після весілля – на призначення, пов’язане з ритуалами родючості, достатку. Городище потребує детальніших досліджень.

Автор: Борис Явір Іскра
Джерело: Збруч (http://zbruc.eu )