Від редакції:
Хто з батьків не мріяв про те, щоб їхня дитина була вундеркіндом? Однак не все так просто: талановита дитина – це не лише дар від Бога, а й купа обов’язків, і насамперед – для батьків.

Вундеркінди (вони ж продіджі або діти-індиго) захоплюють віртуозною грою на музичних інструментах, блискучими шаховими комбінаціями та дивовижними малюнками. Інколи, не маючи й десяти років, вони показують такий рівень майстерності, якому позаздрив би навіть 40-річний професіонал. Як правило, здібності вундеркіндів розкривається у невербальних сферах, що ґрунтуються на наборі правил, як-от шахи, мистецтво чи музика. Американські психологи за допомогою тестів спробували зазирнути у свідомість вундеркіндів.
Між вундеркіндом та дорослим професіоналом, який ставить перед собою усвідомлені цілі та займається систематичним самовдосконалення, є велика різниця. Таланту більшості дітей-продіджі допомагають розвиватися батьки, вчителі та тренери. Однак підтримка ззовні лише спрямовує бурхливий, ірраціональний поклик дитини до певного виду діяльності, закладений у неї природою. Чому виникає цей поклик? Яка його природа? Це й було найцікавішим для психологів. Спершу, однак, розглянемо результати тестів.
За останні роки психологи проведи чимало досліджень здібностей дітей-продіджі. В одному з них психолог Джоан Рутзатц та її колеги запропонували пройти тест на IQ дев’ятьом вундеркіндам віком до десяти років, серед яких були математики, художники та музиканти.
Результати тестів лежали в діапазоні від 108 до 147, тобто від «вище середнього» до «геніальності». Загалом, це свідчить, що усі вундеркінди – чи то математики, чи то митці – мають високорозвинений інтелект. Найцікавішим, однак, був не загальний результат, а результати окремих субтестів, які показують рівень розвитку окремих видів здібностей. Майже усі учасники тесту продемонстрували захмарний результат в одних здібностях та виявилося напрочуд слабкими в інших. Наприклад, один вундеркінд, який показав загальний рівень IQ 108, у тесті на просторове мислення набрав лише 71 бал, що менше, ніж у 97% населення. Це, однак, йому не завадило виграти першу премію у престижному конкурсі гри на скрипці та стати наймолодшим виконавцем, який дав сольний концерт у нью-йоркському Лінкольн-Центрі!
За результатами субтестів вчені дійшли висновку, що збалансований когнітивний профіль, коли усі види мислення розвинені рівномірно, серед продіджі є радше винятком, ніж правилом. Проте одна риса таки виявилася спільною для всіх юних геніїв. Це – їхня унікальна оперативна пам’ять, яка у всіх виявилася кращою, ніж у 99% населення, а у 6 з 9 навіть кращою, ніж у 99,9% населення.
Оперативна пам’ять – це не просто здатність швидко запам’ятовувати великі об’єми інформації (наприклад, ланцюги чисел). Це – вміння утримувати в голові інформацію, яка необхідна для виконання завдання у той час, коли мозок працює над іншим завданням. В тесті, який проходили діти, їм потрібно було запам’ятовувати останнє слово набору речень, згадуючи при цьому порядок розташування блоків та цифр. Цікаво, що збереглися свідчення унікальної пам’яті багатьох відомих вундеркіндів. Наприклад, юний Моцарт запам’ятовував цілі музичні партитури та маніпулював ними в голові, компонуючи музику.
Прикметною є й інша характерна риса дітей-індиго. Фактично усі вони мають певні труднощі у соціалізації та взаємодії з однолітками (за розвитком соціально-комунікативних навичок діти-індиго опинилися ледь вище дітей з аутизмом чи синдромом Аспергера). Хоча більшість дітей з аутизмом не показують екстраординарних здібностей, серед продіджі аутизм набагато поширеніший, ніж серед їхніх однолітків. Вундеркіндів та хворих на аутизм характеризує також підвищена чутливість та увага до деталей, яка серед художників прямо пов’язана з їхнім талантом (про це мова піде далі).
Джейкоб Барнет (р. н. 1999) – американський математик, один з найвідоміших сучасних вундеркіндів. У три роки, відвідуючи з батьками планетарій, відповів на запитання про супутники Марса. У 10 р. поступив на кафедру математики Університету Індіани. З раннього дитинства одержимий мрією спростувати теорію відносності А. Ейнштейна. Нині пише дисертацію з квантової фізики.
В іншому дослідженні Рутзатц з’ясовувала, як відрізняється когнітивний профіль вундеркіндів у різних сферах діяльності. Цього разу тест на інтелект вже проходили 19 дітей-продіджі (в т. ч. учасники попереднього тесту), серед яких було 8 музикантів, 6 математиків та 5 художників. Результати були такими:
Математики: Середній IQ = 140, діапазон = 134-147
Музиканти: Середній IQ = 129, діапазон = 108-142
Художники: Середній IQ = 108, діапазон = 100-116
Найвищий інтелект виявився у математиків. Математики та музиканти обігнали художників у загальних академічних знаннях, словниковому запасі, оперуванні кількісними даними та візуальних і просторових здібностях. Цікаво, що в останній категорії – здатності уявляти простір – художники показали досить посередній результат (середній просторовий IQ = 88, діапазон = 82-94).
Пояснюючи цю особливість, Рутзацт вважає, що ключову роль у мистецькому таланті відіграє підвищена чутливість до кольорів, форм, відтінків та деталей простору, аніж абстрактне, цілісне його сприйняття, що характеризує передусім математиків. Прекрасно розвинена пам’ять дозволяє художникам-індиго запам’ятовувати ці деталі й переносити на полотно під час роботи. Одна юна художниця, наприклад, зізналась, що в буденному житті запам’товує, як тіні падають на об’єкти, а згодом переносить побачене на полотно.
Як і в попередньому тесті, усі його учасники продемонстрували феноменальну оперативну пам’ять, проте в музикантів вона виявилася дещо нижчою, ніж в інших вундеркіндів. Як часто повідомляють батьки обдарованих юних музикантів, вже в ранньому дитинстві вони починають репродукувати музику по пам’яті, тоді як вміння читати її по нотах розвивається пізніше. Очевидно, як і юних художників, дітей-музикантів захоплюють деталі, тільки от не деталі кольорів, форм та відтінків, а деталі тональності, тембру та висоти звуків і їх комбінацій.
Підсумовуючи дані, Рутзатц стверджує, що для всіх дітей-індиго характерний високий інтелект, блискуча оперативна пам’ять та підвищена чутливість до деталей довколишнього світу. Інша їх невід’ємна риса – це поклик до певної діяльності, постійна й потреба у ній, яку неможливо раціоналізувати і виміряти за допомогою тестів.
Рушій такого поклику, за словами вчених, закладений у генетиці. Однак перебільшувати генетичний чинник також не варто, адже вроджена схильність може ніколи й не розкритися, якщо зовнішні фактори будуть несприятливі. Усі таланти постають в результаті складного та динамічного процесу, що поєднує вроджену схильність з мотивацією, постійною практикою та підтримкою оточення.
Психологи Девід Генрі Фельдман та Лін Голдсміт, які вивчають психологію геніально обдарованих дітей, пишуть про цілу низку необхідних чинників, як-от доступність діяльності, до якої лежать екстраординарні здібності та інтереси дитини, здорове соціальне та емоційне оточення, біологічні фактори (сприятлива генетика, стать, здоров’я та вік батьків), освіта, доступ до тренувальних ресурсів, підтримка оточення, визнання досягнень, що стимулюють подальше самовдосконалення, соціокультурне середовище тощо. Щоб талант розкрився, принаймні більшість з них повинна збігтися.
Досліджуючи генетичні чинники, психологи пишуть, що їх слід розглядати як закладений природою механізм, що робить дитину більш схильною сприймати і засвоювати з оточуючого середовища інформацію про певні аспекти дійсності, на відміну від інших аспектів. У ранньому віці генетика, отже, є засобом адаптації до середовища, який з усієї сукупності зовнішньої інформації виокремлює ту, яка найбільше відповідає геному.
З часом дитина-вундеркінд нагромаджує досвід, який вже аналізує та систематизує вже раціонально. Досвід тут слід розуміти ширше, ніж просто сукупність інформації та розвиток навичок у сфері своєї діяльності. Це також мотивація, цінності та усвідомлення своєї життєвої місії. Як наслідок, на зміну ірраціональному поклику дитини поступово приходить відповідальна та послідовна праця дорослого.
Психологи стверджують, що розвивати здібності і навички, до яких лежить покликання, варто якнайраніше, коли мозок найбільш еластичний. Проте якщо хтось і не був в дитинстві вундеркіндом, то це зовсім не означає, що шлях до високих досягнень йому закритий. У багатьох сферах, особливо в громадському житті, політиці, економіці та бізнесі – там, де особливий попит на лідерство, – колишні діти-індиго серед професіоналів найвищого рівня становлять лише невеликий відсоток. Пізнє цвітіння, кажуть психологи, також можливе.
Для кожного суспільства життєво важливо мати правильні уявлення про те, як розвивається талант та які чинники дозволяють розквітнути кожній дитині. Педагоги та психологи сходяться на одному: необхідно, щоб система ранньої освіти давала дитині змогу ознайомитися з якнайбільшою кількістю сфер, серед яких вона, можливо, знайде свою. А коли вона вже продемонструвала до неї нахили, то батькам та вчителям слід забезпечити для неї доступ до якнайбільшої кількості ресурсів та можливостей.
Діти-продіджі нас захоплюють, проте не слід забувати, що вони потребують такої ж підтримки та плекання свого таланту з боку оточуючих, як і будь-хто інший.

Автор: Євген Ланюк
Джерело: Збруч (http://www.zbruc.eu/node/18699 )