Отже, на 9-ій стадії розвитку людина навчилася ділитися всім тим, що їй не потрібно, і встановлювати міцний контакт з масами собі подібних. Наступний крок – це зрозуміти, що ж робити з цими масами… Одно слово, ми знову будемо говорити про актуальну для України стадію розвитку і розглядати, що б нам могли порекомендувати древні індуси зі своїм Колесом Карми…

10 сектор Колеса Сансари в Зодіаці можна пов’язати зі знаком Козерога. Сектор відповідає за стосунки з соціумом, соціальну ієрархію і вміння людини знаходити в тій ієрархії своє місце – щоб помилково не втрапити ні вище, ні нижче. Тут зовнішнє середовище пропонує людині робити вибір, і, зазвичай, вибір той є не дуже приємним.
Саме тут внутрішня духовність (чи бездуховність) людини мусить показати їй правильний курс між порогами соціуму – і теоретично саме духовність мала би порятувати людину в стрімкій течії.
Звісно, від вибору можна ухилитися і делегувати його комусь іншому – але, знову ж таки, якщо перед цим не було налагоджено контакту із власним серцем, то результати того делегування можуть бути дуже і дуже невеселими…
Саме жорсткі соціальні ситуації на цій стадії розвитку повинні змусити людину уздріти Бога в собі подібних. І чим далі людина від Бога опинилася, тим жорсткішими будуть стосунки з соціумом.

Тиск зовнішнього світу має змусити людину не затримуватися на місці, поставити собі мету і шукати засоби для її досягнення. Або ж – опуститися на саме дно жорсткої соціальної структури, але й там можуть не просто знизу постукати, а ще й копняка дати. За будь-який вибір на цій стадії відповідальність буде неминучою, однак це не так вже й зле. У людини буде можливість доволі швидко зрозуміти, де вона повернула «не туди», і навіть щось виправити.

Що цікаво – на цій стадії активізуються стосунки із одним із батьків – тим, котрий був «далі» від дитини (на четвертій стадії активізуються стосунки із тим з батьків, хто був психологічно ближчим, зазвичай це – мама). Глибинна релігійність, котру ми мали отримати на четвертій стадії, тепер перевіряється на міцність у зіткненні зі світом і соціумом. Тут всі духовні знання і загальні філософські міркування проходять перевірку практикою.

На 9-ій стадії людина могла вийти на сцену і змусити натовп розлютитися чи злагідніти. На десятій стадії потрібно навчитися організовувати всіх цих людей у буденному житті, коли лозунги, котрі було проголошено на сцені, потрібно втілювати в реальність.
Окрім того, на цій стадії загострюються стосунки людини із безпосереднім начальством, і саме за ними можна побачити, на якій стадії розвитку перебуває людина. Адже робити одну і ту ж роботу можна по-різному. Найнижча стадія – то раби, далі – слуги, потім підлеглі, а потім вже й колеги з різними сферами роботи.
Людина, котра претендує на те, щоб бути духовним вчителем, у цьому секторі повинна добряче поміркувати, як її теоретичні поради можуть пасувати (чи не пасувати) до реального життя її потенційних учнів.

На першому рівні розвитку до ситуацій соціального вибору людина ставиться відверто негативно, і намагається перекласти його на чужі плечі. Найімовірніше – на плечі батьків. Щоправда, результати такого делегування зазвичай бувають вкрай невтішними – як ми вже згадували, саме тут починають загострюватися і стосунки як мінімум з одним із батьків (зазвичай з тим, з ким ці стосунки і так були не найкращими). Результати того процесу неодноразово оспівувалися в народних піснях і описувалися в психології, а то й у психіатрії. «По садочку ходжу, кониченька вожу, через рідну неньку нежонатий ходжу», – десь такі рядочки тужливо виводили цілі покоління українців на тему 10-го сектора Колеса Сансари.
Людина всіляко намагається змусити когось іншого вирішувати її життєві завдання – спочатку батьків, потім дружину (чоловіка). Що цікаво, якщо це й вдається зробити, то потім десь в глибині душі людина буде щиро ненавидіти того, хто наважився прийняти на свої плечі цю нелегку місію. Що й зрозуміло – адже весь фокус був не в тому, щоб людина вибрала, а в тому, щоб вона навчилася вибирати. А той, хто робить вибір за неї, відбирає в людини можливість розвиватися. Відтак на ближнього дивитимуться як на потенційного ворога. Або, кажучи словами відомо кого, як на «козлів, котрі заважають нам жити».
Якщо перекласти вибір на чужі плечі не вдасться, людина тягнутиме до останнього – і, можливо, аж до того моменту, коли вибирати вже не буде чого. Але будь-які намагання дати їй пораду сприйматиме як відверту агресію – і реагуватиме відповідно. Такий собі Буриданів осел, але з доволі міцними рогами, якими без роздумів наверне будь-кого, хто наївно спробує йому помогти вибрати між двома однаковими копицями сіна. Якщо не вимре з голоду і таки вибере – зможе перейти на наступну стадію. До начальства така людина ставиться із запопадливістю, але якщо сама потрапить в крісло начальника – буде гребти до себе все, що зле лежить.

На другому рівні розвитку людина, хоч і не дуже тішиться з потреби щось вибирати, але до самого процесу ставиться з креативом. Тобто, на майдан така людина ще може й не піде, а от фотожабу на Януковича намалювати і в Фейсбуці виставити – то вже запросто. На першому рівні людина у будь-яких гострих ситуаціях шукатиме якщо не світову закулісу з масонською ложею, то принаймні самого Люцифера, котрий особисто явився в цей світ, аби їй нашкодити. На другому вже людина починає помічати, що світ не ідеальний, однак у цьому є свої переваги – і, зокрема, те, що правильний вихід зі складної ситуації приносить задоволення. Власне, на цій стадії можуть довгенько затримуватися люди, котрі за покликанням є антикризовими менеджерами. Одна у випадках, коли є шанс уникнути вибору, така людина цим шансом скористається.
Тут вже наш герой може припустити, що є люди, у яких добре начало переважає над злим, однак вважає, що на таке здатні тільки святі й пророки, а їх за замовчуванням багато в світі не буває. З вибором до останнього не затягує, але дається то йому тяжкими моральними зусиллями. Чужих порад не любить, хоча інколи може і знайти в них щось корисне. Свої поради роздає направо й наліво, де треба і де не треба. Бога в соціумі людині побачити тяжко, зазвичай його шукатимуть деінде.

На третьому рівні людина починає усвідомлювати, що тиск соціуму – то є тільки відображення власних духовних проблем, над якими треба працювати. Тепер перед тим, як вирішувати глобальну проблему в зовнішньому світі, людина спробує вирішити аналогічну проблему у світі внутрішньому. Відтак рухи соціуму людина вже починає сприймати як підказки помічника, котрий помагає зрозуміти себе і світ, і знайти найоптимальнішій шлях в житті до розкриття своїх талантів.
Відтак з’являється певна вдячність до зовнішнього тиску соціуму і відчуття важливості свого вибору. Людина починає розуміти, що свобода вибору – то є необхідна і невіддільна умова еволюції. Вона бачить в інших людях світле начало, однак без особливих труднощів вживе заходів для того, щоб темне начало тієї ж людини її ненароком не зачепило ліктем під ребро. Її поради здебільшого бувають корисними, однак дослухаються до них далеко не завжди. Людина сприймає життєві виклики як запрошення до творчості, і нудно їй в житті не буває фактично ніколи, зрештою, з нею теж не занудьгуєш. У деяких випадках життєвий вибір може змусити її піти проти колективного підсвідомого, а то й свідомого, однак результат таких походів буде залежати тільки від того, як добре людина до них підготується. Звісно, це вимагатиме неабияких зусиль, однак їх буде винагороджено.

На четвертому рівні людина фактично свідомо йде на ситуації, в котрих її зовнішню свободу буде обмежено певним тиском соціуму. Проходження через такі ситуації дозволить вирішити проблеми не тільки самої цієї людини, а й суспільства, в якому вона живе. Так, за індуськими віруваннями, брахмани перед народженням бачать свій життєвий шлях, і можуть свідомо народитися в умовах, які для звичайної людини видадуться абсолютно жахливими. Ті ж таки брахмани інтуїтивно вже знатимуть, як вчинити в тій чи іншій ситуації. Узгодження поведінки цілих суспільних груп такій людині видаватимуться цікавою творчою задачею, яку до неї ще ніхто не вирішував. Однак найбільшим і найважчим завданням для такої людини буде узгодження найдрібніших фрагментів своєї внутрішньої реальності – тільки тоді вона зможе найоптимальнішим способом вирішити суспільну проблему. Така людина бачитиме в кожному (і в своєму начальстві теж) духовного вчителя, однак робочі завдання матимуть для неї зовсім небуденний сенс. Брахмани – вони, взагалі-то, мають талант до того, щоб бачити незвичайне у звичайних речах. Поради такої людини будуть виглядати звичайнісінькими словами без жодної тіні імперативного тону. Однак зрозуміти їх зможе тільки людина третього рівня – всім решта слова підуть повз вуха.
На четвертому рівні працюють вже серйозні лідери, котрі вміють не тільки добре говорити, а й добре організовувати роботу більшої чи меншої ланки суспільства. На найвищому рівні – це люди, котрі вирішують долю світу, хто більш, хто менш успішно. Так-так, свої проблеми бувають і в брахманів – інакще щоб вони робили в цьому світі? Однак організувати виконання лозунгів, затверджених на мітингу – це ще далеко не все…

(Далі буде)