rss
02/16/2019
EN   UA

Час i Події

#2019-07

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Літературна сторінка \ Перлини світової поезії

Рабіндранат Тагор

(1861-1941)

З книги "Садівник"

Переклад Василя Мисика

* * *

Я полюю на золотого оленя.

Смійтеся, друзі, але я в погоні за видінням, що тікає від мене.

Я біжу через гори й долини, мандрую крізь безіменні землі, бо полюю на золотого оленя.

Ви приходите на торг, купуєте й знову йдете додому, навантажені збіжжям, але чари бездомних вітрів торкнулись мене, я не знаю, коли і де.

Ані турботи у мене в серці: все своє я покинув далеко позаду.

Я біжу через гори й долини, мандрую крізь безіменні землі, бо полюю на золотого оленя.

* * *

Безмежне багатство - не твоє воно, моя терпляча й тьмяна матінко-персть!

Ти трудишся, щоб наповнити рот своїм дітям, але їжі так мало.

Втіха, що ти даруєш нам, ніколи не буває повна.

Іграшки, що ти робиш для своїх дітей, розбиваються.

Ти не спроможна здійснити всі наші голодні надії, але невже я покину тебе за це?

Твоя усмішка, затінена болем, люба моїм очам.

Твоє кохання, що не знає задоволення, дороге моєму серцю.

З персів твоїх ми напилися життя, але не безсмертя, тим-то й очі в тебе завжди безсонні.

Віками ти працювала барвою й піснею, але не збудувала собі неба - тільки тьмяний натяк на нього.

Твої прекрасні утвори оповиває серпанок сліз.

Я ввіллю пісні свої у твоє німе серце, а мою любов - у твою .

Я поклянусь тобі працею.

Я бачив твій лагідний вид - і люблю твою траурну персть, Земле-Мати.

* * *

Хто ти, читальнику, що за сто літ від сьогодні читаєш вірші мої?

Я не можу послати тобі жодної квітки з цього весняного багатства, жодної стрічки золота з отих он хмарин.

Відчини свої двері й подивись навколо.

Зі свого квітучого саду назбирай запахущих споминів про квіти, що зникли століття тому.

В радості серця твого хай тобі вчується радість, що жила й співала одного весняного ранку, посилаючи веселий свій голос на століття вперед.

Я полюю на золотого оленя.

* * *

Ти покинула мене й пішла собі.

Я думав, що засумую без тебе й поставлю в серці твій одинокий образ, оправлений в золото пісні.

Але ж, о моя нещаслива доле, часу так мало.

 

Молодість никне рік у рік; весняні дні мимолітні, гинуть марно тендітні квіти - і мудрий застерігає, що життя - тільки крапля роси на листі лотоса.

Чи занедбати це все й дивитися вслід коханій, що одвернулась од мене?

Це було б нерозумно й дико, бо часу так мало.

 

Приходьте ж, дощові мої ночі з дріботінням ніг; усміхайся, золота моя осінь; приходь, безтурботний квітню, розсипаючи всюди свої поцілунки.

I ти приходь, і ти, і ти теж!

Мої любі, ви ж знаєте - всі ми смертні. Чи слід розбивать собі серце заради тієї, що забирає геть своє серце? Адже часу так мало.

 

Так любо сидіти в затишку, мріяти й писати віршем, що ти - цілий світ для мене.

Героїчно - віддатися смутку й відмовитись від утіхи.

Але свіже личко зазирає до мене крізь двері - і зводить на мене свій погляд.

Я мимохіть витираю сльози і змінюю свій мотив.

Бо часу так мало.

Юрій Буряківець

(1922-1996)

Із збірки "Виноградник"

 

Правосуддя

 

Над нами воля Господа упала,

Як меч сталевий після довгих січ.

Бентежні наші сім'ї роз'єднала,

Не розбираючись серед облич.

Ми розійшлися в сторони у різні,

Осміяні перед погожим днем,

В серцях відчули ваготу заліза,

Пекло воно розпеченим вогнем.

За нами гналися голодні звіри,

Ми, як данину, кращих слали їм.

У розпачі жінок губили, віру,

Що під руїнами загине Рим.

До нас прийшли від тих, що залишились

Свій хліб у рабстві лютім оброблять.

Казали: вже нема ні в кого сили

Від голоду з трухлявих вийти хат.

А ми благали Господа про чудо,

Без трун ховаючи сиріт і вдів,

Щоб небо нам послало Правосуддя

З мечем вогненним, перелитим в гнів.

І нас карало за людські провини,

Будило громом приспані чуття.

Пожаром випікало вщент долини,

Щоб там нове посіяти життя.

1948

МОЛИТВА

 

Не покидай небесний отче нас,

Як то кидає неня те дитятко,

Яке в розпуки народилось час,

Коли немає для дитини батька.

Ти бачиш: сонце промені в пучки

Ген пов'язало в клопотах буденних,

Людиною усівшись край ріки,

Забути суєту оту щоденну.

І в цю врочистую, притихлу мить,

Порадь мені, знеможеному сину,

Чим лікувати серце, що болить,

І немовлям отим кричить невпинно.

Я вдосвіта встаю зробити більш

Роботи, за своє життя коротке,

І на папір кладу нехитрий вірш,

Душі своєї частку і дріботку.

Благаю небеса, як щільно ніч

Вкриває думи у бездольнім світі,

Таким не бути, як у гаю сич,

У пору, як зірветься гнівно вітер.

В шпиталь привозять: хворих і калік,

І зірваним колоссям не наситиш,

Душі, що слізно плаче оддалік,

Її дочиста обікрали в світі.

То ж славно грали сурми вдалині,

А ми чекали до Різдва і Паски,

І завжди так хотілося мені,

У Тебе випросити трохи ласки.

Нехай воскреснуть й на кутю прийдуть,

Ті, що згубилися у пору люту,

Ми ноги їм обмиємо і бруд

Зітрем з чола у днину незабутню.

Насиплемо узвару, а в кутку

Із немовлям радітиме Мадонна;

І закрасується земля в вінку,

І Великодні не затихнуть дзвони.

Так із небес Ти янгола пошли,

Пролятою сльозиною покаже,

Де безневинні сплять в сирій землі,

Хай мирт сузір'я на горбочки ляже.

І на узбоччях стоптаних доріг,

Ще папороть засвітиться, як згадка,

І вічну пам'ять для убитих тих,

Ти сотвори у пам'яті нащадків.

1968

 

 

Анна Ахматова

(1889 - 1966)

А чоловік, котрий тепер мені...

Переклад Т.Крижанівської

 

...А чоловік, котрий тепер мені

Ніхто, а був турботою моєю,

Рятунком найгіркіших літ моїх, -

Уже бреде як привид на задвірках,

По закутках, околицях життя,

У мороці безумства, обважнілий.

І вишкір вовчий...

Боже, Боже, Боже!

Як тяжко я перед тобою грішна!

Залиш хоч жаль мені...

 

 

Був ти нещирим у ніжності...

Переклад П.Перебийноса

 

Був ти нещирим у ніжності.

Скільки журби, далебі!

Як же багатством у бідності

Душу зігріти тобі?

Піснею слави лестивою

Нам доля співа сліпа.

Господи! Та ж недбайлива я,

Твоя рабиня скупа.

Ні прутиком, ні трояндою

Не буду в садах Отця.

Я від кожної тріски падаю,

Здригаюся від слівця.

 

Йосип Бродський

(1940-1996)

Повернешся у рідний край...

Переклад К.Шахової

 

Повернешся у рідний край. То що ж.

Дивись навкруг, кому ти ще потрібний,

кому тепер ти в друзі попадеш?

Поврнешся, купи собі до хліба

якого-небудь доброго вина,

дивися у вікно та міркуй потроху:

у всім твоя, лише твоя вина,

і добре так. Спасибі. Слава Богу.

Як добре, всіх провин не вести лік,

як добре, що ні з ким ти не пов'язаний,

як добре, що кохати цілий вік

тебе ніде ніхто не зобов'язаний.

Як добре, що в пітьму із свого дому

чиясь рука тебе не проводжала,

як добре в світі цім тобі самому

крізь галас пішки рушити з вокзалу.

Як добре, до вітчизни поспішати

й себе спіймати у нещирім слові

і раптом зрозуміти, що душа

турбується про переміни нові.

 

Микола Гумільов

(1886-1921)

Любов

Переклад Є.Маланюка

 

Вона вже не раз випливала

Із бруду міського каналу,

Де гостро і тонко тремтів

Відбиток ліхтарів.

 

І в тихім гаю безсило

В петлі на вербі висіла,

В петлі - вона, Дездемона,

Пробачена й смертно-сонна.

 

І десь, в спорожнілім домі,

На кров'ю залитій соломі,

Цікаві знаходили люди

Її прострелені груди.

 

Та невже ж через сі ось помилки,

Через руки, на котрих кров,

Бідних серцем, слабких і тільки, -

Ми зрадим її, любов.

Ескорт у смерть

Перлини світової поезії

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com