Від редакції:
Молоді і зухвалі планують перетворити маєток Скаржинських у селі Трикрати на Миколаївщині на магічну «Силіконову долину». Щоправда, місцеві мешканці ентузіазмом наразі не палають, однак це – справа поправима.

Молодіжна громадська організація «Мiсто-2050» пильно придивилася до села Трикрати Вознесенського району під час проведення влітку гри «Студентська республіка». Колишній маєток графа Віктора Скаржинського з урочищем Лабіринт і каньйоном з гранітними берегами– енергетична зона Миколаївщини. Тут розташований заповідник «Гранітно-степове Побужжя», практично немає діяльності людини, що руйнує екосистему. Побачити споконвічну природу і здивуватися силі духу та візіонерському генієві лісовода південного степу, ветерана війни 1812 року, ватажка Херсонського дворянства– Віктора Петровича Скаржинського, тягнуться сьогодні жителі багатьох куточків України.
Ось що писав Скаржинський 200 років тому: «Мрію землю нашу розбудити... Посадити на посушливих чорноморських степах ліси, безводдя зросити, аби життя пройшло недаремно...»
Скаржинський мріяв створити водоймища в посушливому степу, тому було вирішено розробити план іригаційних робіт. Це була ділянка лісу біля родового маєтку Трикрати, в півтисячі десятин.
Оскільки заліснена площа (110 десятин) була пересіченою місцевістю з різними перекидними-підвісними містками з одного берега річки Арбузинки на другий, урочище назвали Лабіринт. Від початку його існування воно використовувалося як парк. У комплексі з лісопосадками В. П. Скаржинський створив систему ставків. Їх понад 40. За період з 1825 р. по 1876 р. для захисту полів від ерозії та посушливого клімату, отримання деревини, вченим, поміщиком В.П. Скаржинським було висаджено близько 1800 га лісових насаджень в урочищах Лабіринт, Рацинська дача, Василева Пасіка, які існують і сьогодні.
Але нині місцеві жителі не дуже раді «втручанню» міських у їх неспішний устрій життя. Це молоді активісти відчули на собі, коли проводили гру в липні.
І ось тоді народилася ідея запропонувати громаді села Трикрати стратегію розвитку, яка б змогла на роки вперед визначити шлях розвитку і перспективу цього чималого населеного пункту на берегах маленької річки Арбузинки, де в урочищі Лабіринт ростуть 82 дуби, посаджені ще графом Скаржинським.
Нещодавно в Миколаєві відбулося засідання громадського комітету з реалізації стратегії села Трикрати і перша презентація логотипу оновленого села. Зібралися краєзнавці, туристи і музеєфікатори, громадські активісти і дизайнери, екологи. Говорили багато і по темі, але більше давали поради лідерові молодіжної громадської організації «Мiсто-2050» Олександру Максименку: як треба перемогти лінь і пасивність населення. Але всі, не змовляючись, зійшлися в думці, що без включення самих мешканців села, нічого не вдасться змінити.
Але, напевно, і мешканцям Напа-Велли, нині відомої як Силіконова долина в Каліфорнії під Сан-Франциско, нічого не хотілося змінювати 50 років тому. Вирощували собі апельсини, величезні сливи і бавовну, нарікали на електроенергію, що зникає час від часу. А потім прийшли комп’ютерні люди і ураз все змінили, сьогодні тут земля коштує величезних грошей, аби на ній займатися аграрним виробництвом. Повністю змінився устрій життя населення. Чому не можна повторити такий фокус у Вознесенському районі на Миколаївщині?!
Треба відразу зауважити, що окрім історичної спадщини, яку несе колишній графський маєток, тут довгий час добували граніт для набережних і мостових північних столиць, а також за радянських часів були «закриті» мисливські угіддя, пасіки партробітників. Місця не просто дивовижні, а, кажуть, ще й магічні. Надто близько тут залягають гранітні породи, що відділяють ядро Землі від поверхні. В наявності радонове джерело, особливо багатий рослинний покрив. Лісгосп і заповідник, які упродовж довгих років експлуатують природний і рукотворний ландшафт, не квапляться вносити зміни у життя села. В колишньому графському будинку сьогодні розміщується школа мистецтв, але маргіналізацію населення не зупинено.
Роботи багато і її вистачить на всіх. Об’єднання зусиль– ось що вимагає ця земля! На черговому дні села краєзнавець і меценат М.Кондратьєв представив нову книгу дослідника життя Скаржинського О.Дорошенко. А селищна рада «спромоглася» поставити пам’ятний знак, як годиться, з граніту, на честь колишнього власника цих місць. Можливо, не лише стаття у «Вікіпедії» з’явиться про цього дивовижного поміщика, але й церква в його родовому селі, в якому хрестили і відспівували, і яку Івани, що не пам’ятають роду, зруйнували вже під кінець ХХ століття. Потрібен і хостел, і візит-центр з детальною інформацією в електронному вигляді про тутешні пам’ятки, прокат велосипедів, садиби зеленого туризму. За один день всіх куточків Лабіринту не обійти.

Автор: В’ячеслав Головченко
Джерело: День (http://www.day.kiev.ua )

Довідка «МП»
Скаржинський Віктор Петрович (1787– 1861)– герой Франко-російської війни 1812 року, діяч сільського господарства, один з піонерів і пропаґандистів степового і полезахисного лісорозведення. Походив з давнього українського козацького роду Скаржинських.
Народився в родовому помісті– селі Трикрати Херсонської губернії (нині– село Трикрати Вознесенського району Миколаївської області), навчався в Херсоні, Миколаєві, Санкт-Петербурзі, служив в петербургському департаменті народної освіти.
В 1811 році повернувся в родинний маєток.
Після початку Вітчизняної війни 1812 року на власні кошти першим на Херсонщині організував з своїх селян військовий ескадрон свого імені у складі 188 осіб.
«Ескадрону сєму називатись іменем Скаржинського»– писав герцог де Ришельє. Ескадрон відзначився в боях на території Білорусії (при Лагойську, Орлі, Борисові) та у закордонному поході російських військ, зокрема під час облоги Торна (Пруссія). За участь у війні з Наполеоном був нагороджений орденом Св. Анни ІІ ступеня.

Герб Скаржинських на їх садибі в с. Трикрати	Пам’ятник В. П. Скаржинському в Одесі

По завершенні війни організував у своєму маєтку Трикрати передове на той час господарство з поліпшеними сівозмінами. Заклав помологічний сад (221 ґатунок), дендрарій (281 вид.) з плантацією шовковиці при ньому (150 га) і плодовий сад з виноградником (100 га). Організував лісові розсадники і розробив аґротехніку вирощування садівного матеріалу у степових умовах. Акліматизував ряд деревних порід і кущів Південної Америки і Західної Європи.
На 1853 рік його лісопосадки перевищували 400 гектарів, для накопичення води в балках було облаштовано греблі і споруджено 40 ставків. Дендрологічний сад в його маєтку нараховував близько 300 видів дерев, плодовий сад– близько 200 видів. Сучасне державне заповідне урочище Трикратський ліс є колишнім маєтком Скаржинського.
Винайшов і впровадив для захисту сільгоспугіддь лісосмуги. Постачав садженці з власного питомника в Одеський ботанічний сад, для акацієвих алей в П’ятигорську, парків Алупки і Місхора.
Помер у 1861 році в своєму маєтку в Трикратах.
За участь у Франко-російській війні 1812 року нагороджений орденом Святого Володимира IV ступеня з бантом.
У 1816 році за мужність і відданість нагороджений орденом Святої Ганни II ступеня з діамантами.

16 червня 1872 р. у міському саду Одеси, в присутності віце-президента і членів Товариства сільського господарства Південної Росії, почесних і посадових осіб міста і численної публіки відбулося святкове відкриття пам’ятника В. П. Скаржинському (зруйнований в 1937 році радянською владою).

Як зберегти кургани?

Через кілька років Україна може втратити унікальну культурну та історичну спадщину, кажуть експерти. Студентів закликають захистити пам’ятки від вандалів.

«Розграбування курганів та історичних пам’яток відбувається по-варварськи і масштабно. Буквально через кілька років Україна може втратити унікальну культурну та історичну спадщину– вона піде назавжди». Про це заявила на прес-конференції в Дніпропетровську археолог з Москви, кандидат історичних наук Ольга Гей, яка багато років бере участь у розкопках і керує експедиціями на території південної України. Нещодавно вона зіткнулася з «кричущими фактами»– розоренням археологічних пам’яток у Херсонській області. «Це змусило мене приїхати. Картина гнітюча– було пограбовано близько 200 могил»,– сказала вона.
«Наразі ми стикаємося з проблемою, коли професійна наука зазнає критики. На адресу білих археологів звучать звинувачення у невиправдано уповільнених темпах розкопок і приховуванні знахідок від широкої громадськості у фондах музеїв. Але про абсолютну злиденність археологічної науки зазвичай скромно замовчують»,– розповідає Ольга Гей. Професійні археологи під час розкопок увесь матеріал фіксують: робляться креслення, здійснюється фотозйомка. Найголовніше– у повному обсязі зберігається інформація про пам’ятку. У цьому полягає основна відмінність білих археологів від чорних. Такі результати розкопок дають матеріал для нинішніх і майбутніх дослідників. Водночас чорні археологи, по суті, є звичайними грабіжниками.
«У нас є багато історичних місць, які не охороняються, вони занедбані і перетворюються на звичайні звалища»,– сказав доктор геологічних наук, старший науковий співробітник Інституту геотехнічної механіки ім. М.С. Полякова НАН України Володимир Баранов. На його думку, дії «чорних» археологів сьогодні набули масового характеру. До розв’язання проблеми треба залучати не лише правоохоронні органи, а й широку громадськість– школярів, студентів, різні організації, які могли б спостерігати за збереженням археологічних пам’яток.
«Нещодавно я був у Криму, де мені пропонували за гроші купити амфори, інші артефакти. там працюють чорні археологи, боротися з якими дуже важко. Таких прикладів достатньо і в Дніпропетровській області»,– розповідає Володимир Баранов
На цікавий аспект питання звертає увагу і відомий еколог, доцент геолого-географічного факультету Дніпропетровського національного університету Вадим Манюк. «Ми, екологи, розглядаємо насипи, кургани, могили не лише як історичні пам’ятки, а і як елемент ландшафту. Український пейзаж, особливо у степовій зоні, тепер уже неможливо уявити без курганів. Але ми їх втрачаємо». Лише за останній рік екологи обстежили понад 50 курганів у басейні річки Мокра Сура. «Нам було цікаво знати, яку роль виконують курганні насипи для збереження природного біорозмаїття. На курганах ми виявили понад 300 видів квіткових рослин. Для порівняння, у заповіднику Асканія Нова налічується близько 400 видів. Нерозорані кургани– фактично єдине місце в степу, де можуть перебувати лисиці, борсуки, земляні жаби, різні види гризунів. Це місця їхньої зимівлі. Тому кургани дуже важливі для збереження флори і фауни України»,– вважає дніпропетровський еколог.
Директор Дніпропетровського обласного центру охорони історико-культурної спадщини Лідія Голубчик запевняє, що для збереження пам’яток археології останнім часом робиться чимало. Степові кургани передають на баланс сільських рад, проте їх керівництво неохоче укладає договори, часто-густо посилаючись на брак коштів. Так чи інакше, питання про збереження археологічних пам’яток залишається поки що відкритим.

Автор: Вадим Рижков
Джерело: День (http://www.day.kiev.ua )