Кажуть, є такі речі, котрі можна висловити лише матом. Кажуть навіть, що є такі люди, з котрими тільки матом і можливо спілкуватися. Та питання не у тому, доцільно чи ні користуватися цим пластом лексики. Про те, що кожне слово має свою специфічну енергетику і дуже своєрідно впливає на біополе людини, котра його вимовляє та на оточуючих, а також про усяко-різні ізотеричні штучки-дрючки вам за долар розповість будь-яка ворожка.

Цікаво усе-таки інше. Як же так історично складається, що слова опиняються за рамками пристойної лексики, і чому взагалі поняття, котрі вони означають, стали вигнанцями із території цензури.

Українські лексикологи довго довбалися лобами в стіни і билися у груди, доводячи, що в українській мові матів немає. Мовляв, усе запозичено від варварів, особливо від східних, а запозичено тому, що треба ж було якось із ними спілкуватися. Гаразд. Немає мату в українській. Немає жодного. А ота парочка молодиків, що проходять повз, просто дуже емоційно комунікують і вживають оті запозичені слівця виключно тільки для зв'язки думок.

Хоча древні русичі, мабуть, із лексикологами не погодилися б. Мовляв, як то слова такого немає? Предмет є, а слова немає?

Схоже, що справа таки дійсно у іншому. Просто поняття, котрі нині позначають сучасні мати, звульгаризувалися відносно недавно, просто світ спаплюжив і замусолив брудними думками речі цілком природні, звичні, фізично і фізіологічно притаманні кожному, всюди і завжди, а потім так по-ханжеськи усе це від себе відкинув, відхрестився, мовляв, не моє

Ще кілька років тому твори Леся Подерв'янського, приправлені міцним слівцем, студенти потай шукали в Інтернеті, роздруковували в аудиторіях і ксерили одне в одного. Сьогодні ці твори без анінайменшого сорому стоять на поличках книжкових магазинів, а матюки поволі з мови самоствердження підлітків в Україні переходять ледь не на державний рівень. Світ змінюється... чи повертається на круги своя?

Давним-давно, в прадавні часи всі „матюкальні" словоформи були звичайнісінькими словами, які стосувалися цілком нормальних видів діяльності людини, і сприймалися цілком спокійно. Всім відоме слово „на букву б", яким підлітки - та й не лише вони - щедро здобрюють ледь не кожне слово, прийшло до нас і взагалі з праіндійської мови, і означало дію - „дути". І до XVIII століття це слово - та й не лише воно - вільно вживалося в літературі. Пісні скоморохів, тексти яких в радянські часи були строго засекреченими, та й народні пісні тих часів будувалися ледь не через слово на теперішній нецензурній лексиці.

Філологи зараз відзначають, що „такі слова просто не мають адекватного перекладу, тож вживання їхнє є суто ситуативним. Так, наприклад, слово „п...ець" може означати як і „повний одобрямс", так і повне розчарування, відчай, страх...

І тому, зазначають ті ж філологи, будь-яка спроба перекладу з „матюкальної мови" просто приречена на поразку.

Тим не менш, як заявив якось мер Москви Юрій Лужков, „мат - єдина мова, вказівки на якою усі розуміють адекватно".

До речі, українські матюки від відомого „російського мату" таки відрізняються. За словами доктора філологічних наук Лесі Ставицької, українська лайка має не так сексуальний, як „екскрементальний характер". Всім охочим пропонується ознайомитися із „Листом запорожців турецькому султану". Особливості української лайки там постають у всій красі - саме з того так тішаться панове запорожці на всім відомій картині. До речі: цікавим в українських матюках є ще й те, що лаялися в нас найбільше... представники інтелігенції.

Про те, що перші особи держави матом не лише розмовляють, а й керують тією ж таки державою, і навіть думають, стало відомо завдяки старанням майора Мельниченка. Раніше про те, що Президент Кучма вправляється на чиновниках у філологічно-матюкальному мистецтві, громадяни здогадувалися, але не знали напевне. Однак пан Мельниченко не лише записав президентські вправи, а й продемонстрував їх на широкий загал. Зрозуміло, найбільше обурила спільноту причетність президента до вбивства Гонгадзе. Але на другому місці відразу за вбивством стоїть саме те, що Президент керує державою за допомогою нецензурних слів. Зараз це питання „спустили на гальмах" - глава українського уряду керує державою вже навіть не матом, а „на фєні". Для тих, хто не знає: „фєня" - мова зони, тобто, тюрми. Ліпше би вже він матюкався...

Заступниця мера Києва Ірена Кільчицька відверто зізнається, що є люди, з якими „можна розмовляти тільки матом", що вона і робить. На цьому фоні стаття Юлії Тимошенко в найінтелектуальнішій українській газеті - Дзеркалі тижня" із заголовком „Мать вашу!" виглядає просто дитячими забавками.

Окремим феноменом в українській сучасній культурі можна вважати творчість журналістки Тетяни Коробової. Поважна пані „за 50", інтелігентна, витончена, мама і бабуся, пише два рази на тиждень огляди подій в країні на одному з українських сайтів. Блискуча аналітика, доступний будь-якому громадянину аналіз подій в країні приправлено такою мовою, від якої виховані панянки червоніють з голови до ніг.

Але як їх читають!

Ці статті окремі „мінібізнесмени" скачують з Інтернету, роздруковують і продають в підземних переходах та в метро столиці. І купують. Інтелігентні панянки в державних конторах двічі на тиждень збираються коло комп'ютерів - читати. А один із журналів і взагалі визнав Коробову 13-ю найвпливовішою жінкою країни.

А таки є за що. От, наприклад, коментар „від Коробової" до візиту Путіна в Україну:

„Здійснилася мрія патріота: Путін до нас, нарешті, «завітал». Як скалозубить розумний народ, цар країни, де два лиха - дурні та дороги, ощасливив країну без царя, де також два лиха. І обидва - дурні."

Ну а от приклад ставлення до мату із матеріалів самої Коробової:

Здрастуй, жопа, Новий Рік! Прикинь, народ, сидиш із понтом навколо тазу олів'є, а тут у телевізорі Президент. На фоні погоди і природи, виключно по-європейськи, промовляє звернення батька нації. І ти піднімаєш посудину, і з ентузіазмом подумки входиш в контакт: „Дякую, і вас також. Дякую, і Вам того ж. Дякую, і Вас туди ж". Тримай себе в руках, народе, не демонструй - куди. Поряд же ж діти!"

Найактивнішим поборником розцензурування нецензурщини в мистецтві і суспільстві в Україні є вже згаданий Подерв'янський.

Днями в „Дзеркалі тижня" патріарх української матюкальної прози було замахнувся на те, щоб змусити відверто матюкатися цілу націю:

„Можливо, колись українці розбестяться до нестями - і це спричинить виплеск надзвичайної творчої енергії. Але на це потрібен час. І певна робота. Я взагалі впевнений, що цнотливість заважає українській нації. Це не йде їй на користь. Ні в чому! Хоча комусь і здається, що це добре, але я так не думаю. З простої причини... Всі цивілізовані країни ці перестороги вже давно проїхали. І я не раз наводив приклад з американського кінематографу, коли з екрана у них: «Fuck you!» - і це значить те, що значить. А у нас - український переклад: «Я тебе зневажаю!» І це нібито один наркоман говорить другому наркоману. І там, за океаном, чомусь ніякого скандалу з цього приводу не виникає. Бо все це лише проблеми країн третього світу."

Бідака Лесь не знав кількох речей.

Перша - це те, що в Америці можна почути з екрану «Fuck you!», але вкрай важко зустріти в газетах фото людини з цигаркою чи повною чаркою - а це якраз та поза, в якій пан Лесь найбільше любить фотографуватися. Кожна країна сама визначає, що для її громадян небезпечно. До речі, на думку філолога, до категорії образливих „матів" у кожного народу зараховують слова, які вказують на те, що найменше цінується в суспільстві, від чого прийнято відхрещуватися. Тож якщо в Україні відхрещуються від „факу", то у США - від цигарки й горілки... Ще є такий цікавий момент: якщо росіяни відхрещуються від, скажімо так, питань сексуального характеру, то для українців „матом" вважаються слова, які вказують на нечистоплотність людини, на її причетність, до, назвемо це так, нечистот.

А звідсіля і висновок про ще одну помилку пана Леся: з „розбещеністю" в українців все нормально. Та й з творчою енергією теж проблем немає. А от із нечистоплотністю у „окремого прошарку населення" - таки так, проблема є. Але навряд чи мати допоможуть з нею дати раду.

У „мату" в суспільстві є ще одна цікава функція - саме з його допомогою зазвичай висловлюють соціальний протест. Саме цим і пояснюється любов до „міцного слівця" у інтелігентів та підлітків. І, до речі, цим же пояснюють і той факт, що як тільки „авторитети" з вулиці потрапляють у великий бізнес і приязні стосунки з владою, їхня приязнь до матюків різко щезає: протестувати стає невигідно.

Тим часом в колах сучасної молоді на просторах Інтернету поволі виростає новий різновид мови - „падонківська говірка", своєрідний сплав мату та протесту проти граматики. І породила цю говірку саме боротьба з матюками у просторах Інтернету.

Починалося все з гри в слова, що захопила групку російськомовних ентузіастів. Були це добродії досить кмітливі, освічені й успішні: рекламісти, програмісти, журналісти, літератори... Передумов для виникнення їхньої гротескної «албанської» мови було кілька. По-перше, тексти, розміщені в Інтернеті, рясніють орфографічними помилками, часом досить кумедними.

По-друге, на багатьох сайтах, у чатах і на форумах жорстко обмежувалося вживання ненормативної лексики. А вживати все одно хотілося. Бо, самі розумієте, смайлики та „елфемізми" не можуть цілком задовольнити потребу народу в емоційному висловленні своїх почуттів.

Піонером і стовпом «антилітературної» творчості став російський сайт Udaff.com. Започаткував його пітерець Дмитро Соколовський на прізвисько Удав, електрик за професією і письменник за покликанням.

На сайті за формою майже все звичне: картинки, тексти («креатифф») і коментарі до них, за змістом - «чорнуха», матюки, «туалетний» гумор, шовіністичні випади, і все це викладено перекрученою до невпізнанності російською мовою.

Спектр тем «падонських» текстів необмежений: що в кого болить, той про те й гомонить. Та загалом «аффтари» своєрідно реагують на все, що відбувається у суспільстві: політичні, спортивні події, новинки техніки, нові фільми і серіали, книги й музику, розваги і багато іншого. Якість текстів дуже різна: трапляються серед них і відверто графоманські, і страшенно кумедні, і філософські.

«Аффтари» не просто безграмотні - вони безграмотні демонстративно і підкреслено. Помилки робляться там, де можна і навіть де не можна. Умисне перекручування слова - теж елемент творчості, спроба переробити слово, довести до абсурду, надати йому нового звучання, нового емоційного відтінку й нового значення - або анти-значення. Навіть нецензурні вислови у «падонків» спотворюються настільки, що постають у комічному вигляді. Та й «сотона» - це вже зовсім не «сатана», а радше «молодець»... «Падонські» слова сильно оживили як інет-сленг, так і російську мову загалом. Дедалі частіше трапляються спроби зінтегрувати цю „філологічну течію" в українську мову - так російське „ржунімагу" видозмінилося до «гиржубониможу»...

Багато таких інтернетівських слівець, - «аффтар, випий йаду», «пеши ісчо», «аффтар жжот», «ржубониможу» - поширилися за межі інтернету - їх можна побачити у звичайній, „оффлайновій" рекламі.

В ЗМІ прихильників нової мови називають „правнуками поручика Ржевського". Світ змінюється, і форми мовного протесту змінюються разом з ним...