Далі в Колесі Сансари – сектор трудових буднів і перевірки теорії практикою. Саме тут ми протираємо штани, гриземо граніт науки і розриваємося між бажанням кинути то діло до біса, і робочою злістю на межі з допитливістю: мусить же бути хоч якийсь спосіб досягнути цілі!

Якщо в попередньому секторі на нас просто так, за гарні оченята, могло впасти геніальне прозріння, то в цьому секторі доведеться закотити рукави і перевірити теорію практичним експериментом. Сумлінні учні Долі ставлять експерименти на собі, не дуже сумлінні – на інших.

Загальна теорія, котра впала на голову у попередньому секторі, тут має бути розглянута у найменших деталях, кожен мотузочок у господарстві має потрапити на своє місце, кожна теорема – знайти не тільки своє доведення, а й практичне застосування.

Якщо шукати порівняння в знаках Зодіаку, то цей сектор асоціюється зі знаком Діви.
І якщо Діва не зуміє розібрати всю інформацію, отриману від Лева, по шухлядах і теках, то ризикує впасти у нестерпне занудство і пихату зверхність. Гірше того – весь час якісь дрібниці будуть цю людину підводити. Ну десь так, як дівчину, котра століття тому намагалася вдавати з себе пристойну лондонську леді, робила чудову зачіску і вдягала стриманий якісний одяг та ідеальний капелюшок, підводили стоптані туфлі.

Зате якщо людина пропрацює цей сектор, то не боятиметься жодної роботи, і стане майстром на всі руки! Більше того – отримуватиме задоволення від зробленого, навіть у тому випадку коли інші його праці не помічатимуть чи забудуть похвалити.
Саме на цій стадії розвитку ми можемо переконатися, наскільки організм людини пов’язаний з її внутрішнім світом. Психологічні проблеми дуже легко переходять у суто фізичні болячки, і дуже тяжко лікуються – якщо до психології руки не доходять.
Людину, в котрої з цим сектором не дуже добре, весь час буде підводити здоров’я, і завше щось заважатиме їй адекватно про це здоров’я піклуватися. Легко впасти в крайнощі – то ховатися від кожної квартирки і лякатися протягу, кутатися в десять шаликів, то роками обминати зубного лікаря, тамуючи біль анальгіном і сподіваючись, що «само розсмокчеться».

Гірше того – людина «тягнутиме» на себе ще й чужі болячки. Головний біль мами, ревматизм тата, запалення блукаючого нерва дружини троюрідного вуйка чіплятимуться, як реп’яхи на Сірка.
В попередньому матеріалі ми згадували, що на вищій стадії розвитку п’ятого сектора людина може свідомо відчувати біль іншого – аж до того, щоб перейняти хворобу іншої людини, подивитися, що змінилося в собі, звірити зі «здоровим варіантом себе» (за логікою «раніше я думав так, тепер думаю інакше, де є помилка?») вилікувати себе і вилікувати іншу людину.

А от на шостому секторі болячки інших людей будуть приходити самі, не чекаючи запрошення, незалежно від того, чи збирався «піддослідний крілик» звертати на них увагу.

Пропрацьовуються ці критичні моменти по-різному.

Для прикладу, визначні лікарі минулого самі наражали себе на небезпеку, пили отруйне зілля чи тісно спілкувалися із заразними хворими. Хтось після цього виживав, хтось заробляв славу у віках, але помирав – все залежало від того, наскільки добре був продуманий експеримент.

Так, для прикладу, хімік і фармацевт Карл Вільгельм Шеєле відкрив купу органічних і неорганічних речовин, однак 1786 року «проколовся» на синильній кислоті – спробував її на смак. Його можна зрозуміти – в цієї речовини приємний запах, і не одна селянська сім’я помирала після розпивання настоянки на вишнях з кісточками чи споживання добряче протермінованого вишневого варення з тими ж кісточками.

Скільки всього було таких добровольців, котрі ставили експерименти на собі – історія сказати не здатна.

Мало було везунчиків у цій справі, а ще менше – тих, хто здогадався, що на цій стадії розвитку потрібно враховувати не тільки стан організму, а й стан психіки. Бо, як казав Гален, добрий лікар просто зобов’язаний бути філософом.

Як приклад такого філософа можна назвати французького лікаря Алена Бомбара. Він серйозно задумався над тим, чому люди, котрі втрапили в корабельну аварію і змогли врятуватися в човні, витримували у відкритому морі щонайбільше три дні – і помирали. Адже голод чи спрага мали б вбивати людину набагато пізніше.
Він перелопатив купу матеріалу, зустрічався з масою людей, котрі вижили після корабельних аварій. Збирав інформацію уважно і прискіпливо, довго тренувався. І у 1952 році вирушив через Атлантичний океан на гумовому човні – без запасів води і їжі. Будь-яка людина при своєму розумі і тверезій пам’яті вам відразу сказала б, що бідака втратив останні крихти здорового глузду. Однак шостий сектор Колеса Сансари керується своїми законами.
Бомбара їв планктон і сиру рибу, з тієї ж риби витискав всі соки в прямому сенсі тих слів – їх він пив замість води. Плавання тривало 65 днів, за той час він схуд на 25 кг.
Однак по поверненню він з відчуттям виконаного обов’язку заявив: панове, ви помираєте не від голоду чи спраги, ви помираєте від переляку – знову ж таки, у прямому сенсі тих слів. Свій досвід він описав у книзі «За бортом з власної волі». І до кінця життя отримував листи вдячності від людей, котрі вижили завдяки його порадам.

У 2009 році цей досвід повторив українець Володимир Вукста, більш відомий як Голтіс. Щоправда, його команда пливла через Атлантику не на гумовому човні, а на добре облаштованій яхті. Однак сам Вукста не пив жодної рідини 14 днів, і 52 дні – нічого не їв. Це вам навіть не планктон і не сира риба. Щоправда, до такого експерименту над собою Вукста готувався майже все своє свідоме життя (на момент подорожі йому було 49 років).

Отже, розгляньмо стадії пропрацювання 6 сектора.

На першій стадії робота сприйматиметься як тяжкий хрест, а думки про тих, хто ніц не робить, а ковбасу без хліба їсть і чорної ікрою посипає, завдаватимуть тяжких мук. У випадку доброго пропрацювання попереднього сектора до голови приходитимуть гарні ідеї. Однак як тільки людина братиметься до їх втілення – відразу світ ставатиме нудним і сірим, а ідеї – кислими. Що ще гірше – людині здаватиметься, що то вся справа в ідеях, і що потрібно кидати старі ідеї та шукати нові… Які, зрозуміло, теж стануть кислими, як тільки справа дійде до їх втілення. Людина починає захоплюватися самообманом, мовляв, та це дурниця, я зможу запросто, тому мені то не цікаво – і при цьому сама від себе приховує той факт, що саме з якісним втіленням ідеї вона і має найбільші проблеми.
З коханням – та ж сама історія, що й з ідеями.
Певною мірою на це натякають українські казки, в яких історії кохання закінчуються весіллям, а про те, що було далі – ніхто не розказує, мовляв, що там може бути цікавого?
Людина не вміє відчувати задоволення від буденної роботи – навіть якщо ця робота полягає в носінні ложки до рота. В результаті назбирується агресія, яку можуть запросто викинути на слабших, перед сильнішими згинаються в три погибелі – чолом б’ють. Тіло ігнорують – поки працює, то най працює, а якщо зібралося помирати – то вже ніц не зробиш, така його доля. Не гурмани, розуміють два стани: голоду і ситого шлунку.

На другій стадії приходить розуміння, що праця і наполегливі тренування роблять з мавпи людину. Але бажання якось тої праці уникнути явно присутнє: хочеться її на когось звалити і дуже не хочеться дякувати. Протилежний бік тієї ж халепи – бажання поринути в роботу з головою, навіть якщо робота полягає в замішуванні цементу.
Є ймовірність підчепити вірус ІБД – імітації бурхливої діяльності, відтак в репертуарі людини надовго поселяється пісня «я один тут працюю, як віслюк, а всі решта тільки в стелю плюють!».
Про здоров’я починають турбуватися після серйозних болячок – і можуть навіть почати бігати зранку чи займатися йогою. З’являється вміння готувати найпростіші страви, однак до репутації доброго кухаря ще працювати та й працювати, втім, до гурмана – теж.
Якщо людина вперто ігнорує натяки Долі, і не шукає романтики у праці, то Доля її починає тягнути за вухо. З’являється купа одноманітної роботи, якої неможливо уникнути (на кшталт написання начальнику щоденних звітів про пророблену роботу з посекундною тарифікацією). Або ж здоров’я починає капризувати, і жодні ліки не беруть – у кращому випадку хвороби стають в’ялими і хронічними.

На третій стадії робота починає сприйматися як посильний вклад у світову гармонію. Роздуми про сенс життя вже теж сприймаються як певна робота – і дають результат. Це вже не лінивий працівник, а добрий майстер своєї справи, котрому не ліньки зробити щось «за так» – він добре знає, що Всесвіт йому віддячить як не в тій, то в іншій формі. І, що найдивніше, Всесвіт так і робить! На цій стадії людина вже добре знаходить спільну мову зі своїм тілом: може зусиллям волі відрегулювати тиск, вилікувати себе самонавіюванням чи мантрами. Поліпшується пам’ять, з’являється смак до корисної їжі – раціон впорядковується, а то й взагалі сам по собі сходить на ніц без зайвого примусу.

На четвертій стадії не те щоб відкривається «третє око» – людина починає бачити чужу «карму», і особливо це стосується тих, в кого саме з цим сектором тяжкувато.
Проблема в тому, що людина, котра знає більше, ніж інші, отримує разом з цим знанням і вантаж відповідальності на свої плечі: не завжди достеменно помітно, як саме розв’язати ті «вузли долі», а ціна помилки, як і бездіяльності та невтручання, може бути дуже високою. Знову ж таки, людина розуміє, що основне в житті – то робота думки, а вже зовнішні ситуації тільки демонструють, чи йде та думка в правильному руслі, чи ж вона десь не туди закермувала.
Людина отримує владу над своєю енергетикою, емоціями і думками.
Тим не менш, їй цікаво перевірити на собі найбільші проблеми свого часу – адже саме там можна виявити щось нове й цікаве. І після пропрацювання шостого сектора шанси на справді щось цікаве зростають в геометричній прогресії – хоча спершу можуть виглядати як звичайна буденна болячка людини, в якої хвороб і не мало би бути…