Від редакції:
Пристрасні сварки із залученням всієї околиці чи спроби відслідковувати кожен крок коханої людини ще кілька десятків років тому вважалися майже нормальними. А зараз такі явища дедалі частіше наштовхують закоханих на думку, що у стосунках потрібно щось змінювати. Те, що ще донедавна вважали палким коханням, дедалі частіше називають залежністю. Звідки ж береться ця залежність і що з нею робити?

Любовна залежність завдячує своїм походженням ранній травмі втрати емоційного зв’язку з матір’ю, життєво необхідного дитині.
Чи то мама залишала дитину (наприклад, у зв’язку з виходом на роботу), чи то залишалася емоційно недоступною навіть будучи поруч, травма неминуче виникає, якщо дитина не одержує у відповідь необхідного для її життя тепла, уваги, поблажливості до своїх негативних емоцій (плачу, капризів), інтересу до її життя, милування малям, загалом, усього того, що ми називаємо любов’ю.
Не одержавши достатньої її кількості, дитина зневірюється у своїй потрібності, привабливості, цінності, зневірюється в тому, що її можуть любити.
Без цієї віри у свою значимість, без привласненої материнської любові до себе малюк не може сам відчути себе потрібним, відчувати, що його люблять.
Ця дитина, а згодом внутрішня дитина залишається дуже голодною – голодною до любові й тепла; і буде шукати можливість втамувати цей голод.
Найбільша трагедія полягає в тому, що, якби мама віддала частину своїх душевних сил у потрібний час, потреба неодмінно задовольнилася б, утворюючи в душі надійну впевненість у тому, що тебе люблять і сприймають, і сприйматимуть неодмінно – якщо не одна людина, то інша.
Нереалізована ж потреба породжує такий дефіцит, який ніколи неможливо втамувати за допомогою зовнішньої фігури, хоча на втримання поруч цієї фігури витрачаються величезні зусилля, приносяться неймовірні жертви.
Коли необхідний важливий час минув дарма, голодну дитину вже не зможе «нагодувати» жодна інша людина.
Голод може втамуватися тільки зсередини; однак той, хто перебуває в стані любовної залежності, все-таки мріє одержати брак тепла і любові саме від партнера.
...Ніжні слова, співчуття, тепло, інтерес партнера до його життя «відроджують» вже призабутий дефіцит, загострюють почуття потреби, а страх втратити джерело любові спонукує бажання прив’язати це джерело до себе міцніше.
Тому що голод, який «пробудився від сплячки», неможливо терпіти.
Той, у кого є голод за любов’ю, може любити себе тільки за допомогою любовного партнера, через його слова й дії, а також мрії про них; і коли партнера немає поруч, він втрачає відчуття любові до себе, наповненості, і тепла.
Зазвичай люди самі відзначають цей феномен: «Коли він був поруч, я почувала себе наповненою життям, коли він пішов, я вмерла, залишилася тільки моя оболонка».
У цьому випадку відчуття любові до себе дуже хитке, воно вислизає, і повністю залежить від присутності коханого поруч, від його ніжності, інтересу.
І, звичайно ж, голодна дитина не хоче втрачати матір знову, це занадто боляче.
Голодна дитина намагається контролювати «маму» (партнера), щоб вона залишалася поруч і не припиняла давати необхідне.
Вона не може ділити «маму» ні з ким, відмовляючись визнавати її право на окремість.
За великим рахунком, голодному малюкові однаково, чим живе «мама».
Його не хвилюють ні її проблеми, ні її бажання.
Йому важливо лише одержувати їжу – любов.
От ця нездатність обходитися « без матері» якийсь час, нездатність займати життя собою, своїми інтересами – робить любовну залежність непереборною.
Травма залишила малюка з відчуттям порожнечі, відсутності любові і її джерела; він намагалася одержати любов, як тільки міг.
Контролюючи матір – хворобами й страхами, підлаштовуючись під її очікування; рятуючи її від її проблем, стаючи зручним і непомітним...
Для деяких голодних дітей зі зникненням матері життя припинялося: спустошені, тільки-но живі, вони оживали, тільки коли вона поверталася.
Те ж відбувається з дорослими, залежними від любові: вони живуть від зустрічі до зустрічі, не маючи ніякого ресурсу заповнити час, що залишився, собою й своїм життям: вона майже не становить для них інтересу.
Поки джерело любові до себе залишається зовні, зберігається залежність від нього, і зберігається бажання підкорити його собі, контролювати його й керувати ним.
...Коли ми здатні відволіктися на своє життя, коли ми вважаємо його значимим, коли ми в стані цікавитися чимсь іншим, крім відносин, ми суттєво послаблюємо цю залежність.
І звільняємо партнера.
І, якщо ви впізнали себе в такому залежному малюкові, як навчитися обходитися «без матері», без любові до себе за посередництвом партнера, як навчитися любити себе прямо і безпосередньо?
...Усе так само: шукати взаємозв’язки – як теперішнє відтворює минуле, співчувати голодній дитині, якій так тяжко жилося...
З кожним новим випадком западання, залипання, знаходити свою глибинну страждаючу частинку, плакати разом з нею, не засуджуючи себе й не вимагаючи негайного лікування...
Злитися на тих, хто повнен був відповідально виконувати свою батьківську роль, але не виконав її так, як вам було потрібно.
Ці дії допомагають полегшити старі страждання; виражені, вони перестають «тиснути» на сьогодення.
А ще...
Розмовляти (якщо це можливо) з партнером, ділитися наболілим – нічого не вимагаючи й не очікуючи.
І, якщо він здатен залишатися з вами у вашій вразливості, ви одержите новий досвід прийняття, і «перенесете» його на інших людей, які можуть бути не настільки холодні й байдужі, якою іноді була ваша мама.
...Знаходити заняття, які по-справжньому подобаються, пропонувати «дитині» бавитися, поки «мами» немає поруч. Вчитися заповнювати свій життєвий простір собою.
І, чим більше вдасться це зробити, тим більше свободи у стосунках буде й у вас, і у вашого партнера.

Автор: Вероніка Хлєбова
Джерело: http://veronikahlebova.
livejournal.com

 Валентина Паробій: «Панічні атаки — як хворий зуб. Чим довше затягувати з візитом до лікаря, тим болючішим буде втручання»

Наші страхи — родом із минулого. Кожного разу, коли у вас “скаче” тиск чи болить шлунок, мучить безсоння і пітніють долоні, коли нічні жахіття вибивають з колії, даються взнаки незаліковані душевні рани. Як побороти паніку та позбутися тривоги, розповідає відомий київський психолог Валентина Паробій.

– Доброго дня! Мене звати Ірина. Я - з Червонограда. Упродовж двох років раз чи два рази на місяць сниться один і той же сон, наче падає за кілька метрів від мене літак чи вертоліт. Іноді здається, це — не сон, це відбувається наяву! Що це може означати і чи є якісь підстави для хвилювання?
Раніше літала літаком і не боялася.
В.П. Це єдине, що вас хвилює?
– Боюся висоти, але не панічно. Могла підійти до краю прірви або подивитися униз з вікна висотного будинку. Проте віднедавна зі мною почали відбуватися дивні речі. Щоразу, коли дивлюсь униз, виникає бажання стрибнути...
В. П. Ви взагалі почуваєтеся щасливою? Задоволені своїм життям?
– Останнім часом дуже переживала. Навалилося все й відразу, зі всіх сторін.
В. П. Постійні стреси розбалансовують механізми захисту організму. У когось може розболітися шлунок, хтось може стати більш тривожним. Ваші сновидіння — це спроби свідомості донести якусь інформацію. Попрактикуйтеся у вільному писанні. Важко виливати на папір все, що крутиться в голові. Але за кілька занять навчитеся. Дайте відповідь на запитання “Чому мені це сниться?”. “Тому що боюсь висоти?”. Записуйте перше, що спаде на думку. Врешті-решт, докопаєтеся до глибинної причини, зрозумієте, що саме символізує ваш сон.
* * *
– Доброго дня! Мене звати Ольга. Мені — 23 роки. Іноді мене охоплює безпричинна паніка — коли йду вулицею, перед сном... З чим це може бути пов’язано?
В. П. Олю, ви ще вчитеся чи вже працюєте?
– Працюю.
В. П. У сім’ї все гаразд?
– Так. Здається (усміхається)...
В. П. Можете пригадати, коли вас вперше охопила паніка?
– Ні, але думаю, що це було кілька років тому.
В. П. Панічні атаки складаються з двох компонентів: психологічного і біологічного. Часто починаються вони влітку, коли спекотно і є перепади тиску. Людина їде у транспорті, аж раптом — мало не мліє... 90% людей сідають на лавку, п’ють водичку, встають і йдуть собі далі, а 10% - лякаються свого стану. Раджу звернутися до спеціаліста — психіатра, психолога, психотерапевта. Пройшовши психодіагностику, зосередьтеся на лікуванні. Але не погоджуйтеся відразу на медикаментозну терапію. Залежність від ліків - не рідкість.
* * *
– Доброго дня! Мене звати Андрій. Я — з Тернополя, інвалід третьої групи по зору. Рік тому закінчив університет, досі не можу знайти роботу. Іноді здається, що ніколи її не знайду. Як зібратися з духом, бо не хочу здаватися і припиняти пошуки.
В. П. Хто ви за фахом?
– Перекладач з німецької.
В. П. Ваш зір не заважає вам у роботі?
– Власне, що не допомагає. У мене він — неповноцінний, і це, мабуть, відлякує роботодавців.
В. П. Пораджу вам і як психолог, і як людина, яка досить працювала рекрутером. Кожне підприємство має квоту на інвалідів, і це — ваша перевага. Законодавство на вашому боці. Подібні побоювання відчувають усі молоді здорові люди, які не можуть знайти роботу. Це не тільки ваша проблема. Була криза, але ситуація ця — минуча. До речі, як саме ви шукаєте роботу?
– Через Інтернет, газети з оголошеннями переглядаю. Знайомих розпитую. Але, на жаль, ніхто не може допомогти.
В. П. Подумайте, чи конче вам треба писати у резюме, що маєте проблеми зі зором. Обманювати потенційних роботодавців теж не варто. Коли спілкуєтеся зі живою людиною, у вас є більше шансів справити на неї позитивне враження. Наприкінці співбесіди можете відкрити карти, але запевнити, що ви — зацікавлені у цій роботі.
І пам’ятайте: робота — це ще не все. Є не менш значимі “активи”: сім’я, друзі, хобі...
* * *
– Доброго дня! Мене звати Наталія, я — з Пустомитівського району. У моєї 19-річної доньки з’явився нав’язливий страх. Рік тому вона стояла у церкві (а це якраз у їхній школі випускний був), і стало їй погано. Тепер вона навіть вдома сама не хоче залишатися. У гуртожитку — те саме: хоче, щоб з нею постійно хтось був.
В. П. Зверніться до психолога. Головне, щоб цей страх не задавнювався.
– А може, їй треба якісь таблеточки попити?
В. П. Не зациклюйтеся на ліках, вони дають лише тимчасове полегшення, а потім може виникнути рецидив. Ваша дочка мусить розібратися зі своїми страхами, з’ясувати, що породило це відчуття безпомічності. Людна церква стала спусковою ситуацією, але вона була готовою до формування цього симптому. Якщо вона разом з психологом виведе причину на поверхню, позбудеться страху. У житті жінки є багато випробувань. Ті ж пологи, які можуть потягнути за собою чергове загострення. 
* * *
– Доброго дня! Вас турбує Марія. Моєму сину — 30 років. Він боїться бруду, крові і гострих предметів. До чогось доторкнеться - відразу миє руки. Боїться помилитися при виконанні навіть найпростіших завдань. Боїться, що інформація, якою він володіє, вилізе там, де не треба. Вийде на вулицю — обшукує себе, боїться щось забути. Коли хтось зателефонує чи постукає у двері, він збивається з думки і починає виконувати завдання спочатку. Чи є якась традиційна форма лікування страхів, фобій, емоційного напруження? Звідки лікарі отримують інформацію про нові ліки? Кажуть, що фобії – це не хвороба, а наслідок якогось захворювання. Чи так це?
В. П. Вашому сину потрібна кваліфікована допомога. Зважаючи на ті симптоми, що ви перелічили, якість його життя — під загрозою.
Зі свого досвіду скажу: 20% пацієнтів потребують медикаментозного лікування. Але ліки не знижують ризику появи рецидиву. З’їсти таблетку — легко. Коли людина мучиться десятками років, вона мучиться від внутрішнього конфлікту, рани, про яку давно вже всі забули. Поки її не знайти, не відкрити, не почистити, вона буде отруювати організм зсередини. Лікую фобії методами символ-драми і танцювально-рухової терапії. Шукаю причину страху через символи, танець, рух, емоції. Але допомогти може також когнітивно-поведінкова психотерапія.
Чи є фобії проявом інших захворювань? Фобії завуальовують душевні травми. В одного на цьому тлі може виникнути виразка шлунка, а в іншого - гіпер- чи гіпотиреоз дасть поштовх розвитку депресії. Взаємозв’язок існує.

Джерело: http://parobiy.blogspot.com