Минулого разу ми почали розмову про карму. Популярність буддизму в світі зробила це слово часто вживаним, тож нам не завадить знати, що ж воно таке – та карма, і що з нею робити.

Отже, ми вже з’ясували, що фактично всі наші проблеми стародавні мудреці могли б запросто пов’язати з рухом світил у Всесвіті – і загалом можна припустити, що певний зв’язок між цими речами таки є.
Наші слабкі місця в характері, котрі з часом стають слабкими місцями в нашій долі, буквально за кілька годин розмови може з однаковою точністю з’ясувати як добрий астролог, так і добрий психолог. І що цікаво – навіть методи виправлення «глюків» та їхні поради теоретично мали би бути майже однаковими! Бо, як то не дивно, найпопулярніші методи виходу з найпоширеніших проблем (а ми, як то не дивно, насправді вмудряємося потрапляти в доволі типові проблеми) дуже і дуже схожі.
Різниця між психологом і астрологом полягає швидше в глобальності погляду – і в поясненні причин тих проблем. Так, для прикладу, фрейдист вам скаже, що у вас котрийсь з основних рефлексів «застопорився», гештальтисти будуть казати про «незавершений гештальт» чи застарілу психотравму.
Ну а прихильники буддизму скажуть, що причина – у ваших попередніх переродженнях, в яких ви не отримали певного досвіду, тож тепер мусите його набувати.
Спробуймо спочатку відволіктися від містики – і зробити вигляд, що її й взагалі нема й не було. І саме під цим кутом зору погляньмо на нашу психіку. Якісь певні риси нам від народження даються легко – хтось ледь не з пелюшок береться за математику, комусь дається музика, комусь легко заводити друзів, ще комусь – щастить в коханні. Тобто, якісь певні навички нам даються від народження, і звідки вони беруться – незрозуміло. Тому що іноді такі ж навички були у батьків чи дідів-прадідів, а інколи буває таке, що дитина має таланти, котрих взагалі ні в кого з родичів не було.
Логічно було припустити, що й навички відсутності навичок – теж нам даються з народження – і теж з одного й того ж самого джерела.

Що це за джерело – того вам зараз жоден психолог і жоден науковець не скаже. А якщо й скаже, то достеменно перевірити це ми не зможемо.
Відтак невідомо і те, чи може бути це джерело «досвідом минулого життя».
Але! У деяких випадках малі діти можуть згадати з вражаючою точністю те, що вони робили чи бачили у минулому житті. І то діти наводять факти, про які вони знати не могли ну взагалі ніяк.
Щоправда, випадків таких відомо дуже і дуже небагато. Цілком можливо, що таких дітей є чимало, однак не всі вони зізнаються, що мають таку добру пам’ять. А можливо й те, що з такими дітьми відбувається те ж саме, що й з психічно здоровими людьми чи з людьми з добрим рівнем самоусвідомлення. В цих двох груп є спільна риса: в більшості випадків вони не звертаються ні до психологів, ні до астрологів (принаймні, до психологів і астрологів середнього рівня). І саме тому значна більшість психологів і астрологів впевнені, що психічно здорових людей просто немає! Звісно, частково це жарт, однак в ньому є чимала частка правди…
Втім, ми відхилилися від теми.
Якщо ми не можемо достеменно перевірити, чи є наші навички (або ж відсутність навичок) результатом досвіду з минулого життя, значить, самою цією обставиною з чистою совістю можна знехтувати. А відтак ми спокійно можемо дивитися на суть того, що пропонує нам буддизм – не беручи до уваги фактори, котрі ми не можемо ні підтвердити, ні спростувати.
Буддистські ченці з неабиякою повагою ставляться до «Бардо Тхедол» – так званої «Тибетської книги мертвих». Вона містить докладний опис станів-етапів (бардо), через які, згідно з тибетською буддійською традицією, проходить свідомість людини, починаючи з процесу фізичного вмирання і до моменту наступного втілення (реінкарнації) у новій формі.
Якщо ви поглянете на суть рекомендацій цієї книги, то будете здивовані.
«Тибетська книга мертвих» стверджує, що певні стереотипи заважають нам усвідомити суть речей. І допоки ми не змінимо ці стереотипи, до того часу частина нашої карми від нас не відстане – ми робитимемо одні й ті ж самі помилки. І так буде до того часу, поки ми не почнемо усвідомлювати себе і свої дії – тут і зараз.
Дивовижно, але, за великим рахунком, більшість трактатів сучасної офіційної психології стверджують те ж саме!
Відтак уважні дослідники буддизму застерігають від спрощеного і узвичаєного розуміння карми. Адже, на їхню думку, це зовсім не розплата за ваші попередні гріхи, і не нагорода за ваші попередні подвиги. Це – баланс вашого вміння спостерігати за собою, за своїми помилками – і вміння їх аналізувати і виправляти. І головне тут – не переплутати ілюзію з реальністю.
Іншими словами, позитивна карма – це ті вміння розпізнавати і долати стереотипи, котрі ви вже набули в попередньому житті. А от негативна карма – це ті стереотипи, котрі ви не навчилися розпізнавати. Тож вона і приводить вас у одні й ті ж ситуації – і так буде до того часу, поки ви не навчитеся змінювати свою поведінку в цих ситуаціях і робити «ревізію цінностей».
Відтак, якщо ви тільки те й робите, що переводите бабусь через дорогу з метою «очистити карму» і «набрати кармічних балів», то мусите знати, що ця стратегія не допоможе.
Допомагати бабусям – це добре, але від урочистого обов’язку використовувати сірі звивини за прямим призначенням нас це не звільнятиме.
Загалом стереотипи – то справа корисна. Як визначили психологи, мозок їх використовує для спрощення діяльності. Ну от, наприклад, для того, щоб ми не сиділи по дві-три години в глибоких роздумах перед своїм обідом і не сушили голову питанням, якою рукою взяти ложку. Стереотипний рух – хапання ложки правою рукою і носіння її від тарілки до рота – вбудовується в нашу діяльність ще в часи дуже ранньої молодості, за буквально перший рік-два нашого життя, тож всі решта років ми вже будемо звільнені від тяжких роздумів про схему поведінки з ложкою.
Біда в тому, що стереотипи в нас назбируються найрізноманітніші, і далеко не всі вони так і залишаються корисними впродовж життя. І ми їх так гарно відполіровуємо до автоматизму, що починаємо вважати їх природнім станом речей.
Що з ними робити?
Для кращого розуміння, де ж нас «заносить» в стереотипне сприйняття світу, буддисти і пропонують подивитися на колесо Сансари. В ньому розміщено 12 «звірів» – тобто, описання 12 різних найпоширеніших груп стереотипів. І якщо, для прикладу, вас вхопить якась група, то ви, за даними буддистів, так і будете з одного життя в інше переходити, використовуючи саме цю групу стереотипів де треба й де не треба. А відтак – і робитимете одні й ті ж самі помилки. Аж допоки не зрозумієте, що щось тут не те…
Як тільки зрозумієте – так і… перейдете до наступної групи стереотипів. І так буде до того часу, поки не пройдете всі 12. А от що далі – про то історія не розповідає. Але ходять чутки, що саме тоді на душу впаде осяяння, і вона досягне просвітлення.
Офіційна психологія загалом про ідеально здорового індивіда, котрий зможе переглядати свої стереотипи в будь-який довільний момент та усвідомлювати себе повністю «тут і зараз», взагалі фактично нічого не каже, тож мусимо тут просто повірити буддистам на слово.
Дослідники релігій знаходять символ, схожий на колесо Сансари, у фактично кожному вченні світу. Колеса стародавнього Єгипту, древніх греків, ранніх християн і навіть шумерів схожі одне на одного, як дві краплі води… Залишається тільки навчитися цими колесами користуватися. Але про це – вже в наступній розмові.

(Далі буде.)