rss
07/31/2021
EN   UA

Час i Події

#2021-30

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Життя визначних людей \ Іван Федорович: книга як мистецтво і бізнес

Від редакції:
Історики частенько вмудряються дивувати нас невідомими гранями відомих особистостей. Так, для прикладу, Вільям Шекспір, виявляється, був не лише поетом, а й бізнесменом і… здирником та олігархом. А от відомий першодрукар Іван Федорович, біля пам’ятника якому у Львові можна відшукати цікаві книги, навряд чи був першодрукарем – натомість був винахідником, дипломатом, а можливо – навіть і шпигуном…

430 років тому у Львові помер Іван Федорович – перший український неанонімний друкар, чиї видання дійшли до нас, художник-гравер, інженер-ливарник. А ще винахідник, перекладач, теолог, просвітитель. І, врешті, дипломат чи шпигун європейського масштабу. Один з найвизначніших культурних діячів другої половини XVI ст., якого приймали при дворах московський цар, польські королі, імператор Священної Римської імперії, курфюрст Саксонії, покровительствували найосвіченіші шляхтичі. Та все ж найщиріше він себе відчував серед української громади Львова, який став для нього і рідним домом і вічним прихистком.
Святий Лука з львівського Апостола – ймовірно портрет самого Федоровича
Коли відійти від шаблонної візії радянських дослідників його життєпису, то відкривається чимало загадок, котрі розвінчують міф про нього, як простого друкаря москвитина, якого російська культура щедро (майже як газ!) експортувала своїм «молодшим» братам в Україну і Білорусь.
З особою Федоровича пов’язано декілька питань, на які історичній науці ще треба знайти відповідь: звідки родом, де вчився, від кого перебрав ремесло, чому був вхожий у найвищі кола європейської еліти? І, зрештою, чому так надовго поселився у Львові.
Ким він був - геніальним майстром та інтелектуалом, слава про таланти якого йшла попереду нього і достукувалась у найвищі уми і прошарки чи талановитим розвідником, який справно використовував ремесло, чим привертав до себе і вміло прикривався?
Однозначним ж залишається те, що Федорович надрукував основні книги для життя і освіти східнослов’янського люду – перший повний переклад Біблії та перший Буквар.
У 1564 році Іван Федоров та Петро Мстиславець створили першу у Московії друковану датовану і підписану книгу. Молода Московська держава розширяла свою територію і для утвердження влади на новоприєднаних землях потребувала, окрім війська, зброї і закону, ще й церкву, котра об’єднає нових громадян навколо єдиного Бога і царя-батюшки. Такі умови постали перед Іваном IV, який почав реформувати державу та впроваджувати православ’я. Власне, для останнього йому потрібні були друковані книги. На хвилі запиту московського двору у професійних друкарях кириличного шрифту там з’явився майстер, названий Іван Федорів син.
Та поступального розвитку як московська еліта так і самопроголошений цар, виходець з неї, дотримуватись не схотіли – почались репресії та посилення самодержавства Івана Грозного. Верх взяла стара регресивна боярщина, котра, зокрема, відмовлялася від друкованої на європейський манер книги. Таким чином «Апостолом» та «Часословцем» закінчилась кар’єра Івана сина Федорова у столиці величезної держави, котра не потребувала друкарства. Їхню майстерню спалили, а самих звинуватили у єресі, що в цих умовах було рівнозначне смертній карі.

  Title
  

Майстри-просвітителі змушені були втікати. Їх шлях пройшов через Лівонію (територія сучасних Латвії й Естонії), а потім у Велике князівство Литовське. Тут їх охоче приймає Великий гетьман Литовський Григорій Ходкевич, у своєму маєтку у Заблудові (поблизу Білостока, зараз територія Польщі). Та перед тим, відразу по приїзді у 1566 році, Федорович зустрічається з шляхтичем Фіолом Кмітою Чорнобильським, «резидентом» зі збору військово-політичної інформації про Московське князівство.
Такий хід подій, а також пізніші зв’язки з вцілілими московськими реформаторами і особливо першим російським дисидентом князем Андрієм Курбським, наштовхнули деяких дослідників (Олександр Орос, професори Микола Низовий та Ігор Мацько) на роздуми, які стали однією з версій походження та діяльності Івана Федоровича. Вони стверджують, що Іван син Федора народився у 1510 році поблизу Петківців на Пряшівщині (зараз Словаччина), що на етнографічній Лемківщині. Він навчався у Краківському Ягелонському університеті, про що знайдено відповідний запис. Відзначаючи здібності та хист хлопця, його залучають до дипломатично-розвідувальної служби князівства Литовського і відправляють на навчання в Європу. Тут він вивчає друкарську справу і ливарництво, знайомиться з представниками королівських дворів. І коли пішов клич про потребу Московської держави у спеціалістах, він вирушає туди з місією проникнути у князівський двір та збирати інформацію. Федоров швидко ввійшов у коло просвітителів, які проводили реформи та впроваджували новизну. Його покровителем став митрополит Макарій, з благословення якого почали друкуватись церковні книги.
Потрапивши у Москву Федоров мав справу зі зразками друкованих книг т. зв. Анонімної друкарні. Сучасні дослідники ж доводять, що ніякої друкарні у Москві до того не існувало, а стародруки, які застав Федоров були привезені. Інакше навіщо, маючи друкарню і майстрів, запрошувати ще когось. Є цікава версія, що ці книги походять з Грушівського монастиря (Тячівський район) на Закарпатті, у якому точно діяла друкарня, але вона не ставила вихідних даних. З цього ж монастиря виводять й історію книг, надрукованих кириличним першодрукарем Швайпольтом (Святополком) Фіолем у Кракові у 1491 році. Основним доказом вважають мовні особливості цих видань, характерні для Закарпатського ареалу, де і були знайдені рукописні попередники цих книжок. Лише підтверджує докази вчених той факт, що 98% видань Грушівського монастиря і книг Фіоля знаходяться у Москві, але російські вчені так і не змогли спростувати цю гіпотезу, ані обґрунтовано довести існування дофедоровської друкарні у Москві.

Title  

 Сигнет

 

В кінці 1563 року помирає митрополит Макарій, реформатор церкви і покровитель Івана Федорова. Гору беруть прихильники старих устроїв і, зокрема, переписування книг. Друковані видання оголошуються єрессю, друкарню спалюють, а друкарі змушені втікати. Щоби їх не оголосили шпигунами Великого князівства Литовського, на сторону якого вже перейшов один з реформаторів – князь Курбський, друкарі виїжджають через Лівонію.
Очевидно, місія Федоровича (так став підписуватись друкар відразу після того як залишив Московію) була вдалою, бо після зустрічі з Фіолом Кмітою, друкарів приймає сам гетьман Ходкевич, який, окрім «фільварку друкарського», наділяє їх численними привілеями.
У 1569-72 роках у заблудівській друкарні створено «Учительське Євангеліє» та «Псалтир з Часословцем». Вже після першої книги Петро Мстиславець отримує запрошення з Вільна, куди переїжджає аби розгорнути власну друкарню. Недовго пропрацював у Ходкевича і Федорович. Після другої книги наступних замовлень не поступало. Старий Гетьман сильно хворів. Його сили ослабли і після Люблінської унії, радикальним противником якої він був. В результаті Ходкевич відмовився від усіх державних посад і згорнув усі проекти, зокрема і видавничий. Федоровичу запропонував спокійно господарювати у своїх маєтках, але той відмовився, зібрав всі пожитки і попрямував до Львова. Невдовзі Ходкевич помирає.

Львівський Апостол

  Title
 

 Острозька Біблія

Переїжджаючи до Львова, Федорович мріяв розпочати самостійну видавничу справу, без царського чи шляхетського покровительства. Львів у цьому аспекті видавався йому ідеальним місцем. Тут існувала велика і сильна православна громада, що віщувало можливість отримати потрібні для початків діяльності кредити. Також це означало, що буде і ринок збуту, адже у місті вже діяла низка братств і шкіл, до того ж, Львів був культурним і релігійним центром величезного краю. Допомогти на початку діяльності мали і зв’язки московських опозиціонерів з львівськими братчиками, які міг використати Федорович. Хоча і час приїзду був не найвдаліший – велика пожежа у місті та епідемія холери, проте вибирати моменту не доводилося. Друкар зі сім’єю, певним професійним реманентом і невеликою сумою грошей у 1572 році прибув до Львова.
Ще однією не менш важливою причиною, яка скерувала Федоровича до Львова, було те, що тут вже віддавна існувало книгодрукування. Він про це знав точно, адже у післямові до львівського «Апостола» пише, що «друкарство занедбане відновив». Ми ж можемо про це дізнатися лише з архівних матеріалів, оскільки не збереглось жодного львівського дофедорівського друку. Або збереглось, але за сімома замками тих, хто прагне утримувати ідеологему про отримання нами першодрукаря від Московії, а не з Європи.
Факти існування друкарні, яку в спадок від свого тестя Зоммерштайна отримав львівський міщанин русин Степан Дропан у далекому 1460 році, довів директор Львівського історичного архіву професор Орест Мацюк ще у 1968 році. Всі вони підтверджені документами, які, проте, спочатку засекречували, а тепер не хочуть бачити у Москві та й деякі «вірнопіддані науковці» у нас. Але зараз це вже назаперечний факт – у Львові діяла друкарня фактично у той же час, що і підприємство світового першодрукаря Гутенберга 1452 року.
Хоча справи у Львові пішли не настільки добре, зрештою як і в усіх першодрукарів Європи, проте наполегливість Федоровича взяла верх. Йому дозволили у цеховій адміністрації взяти на роботу столяра, який змайстрував йому друкарський верстат, також зміг знайти необхідну суму для початку роботи. Хоча ті гроші він не отримав від найвищих осіб православної громади, як церковних так і світських, але ремісничий люд з радістю підтримав майстра, який з вогником в очах хотів братися за справу і цікаву, і корисну.
Основним товаришем Федоровича став Сенько Сідляр (Семен Калинкович), простий львівський ремісник, однак не зовсім. Адже він вів тривале і ґрунтовне листування з тим же Андрієм Курбським, родичем Івана Грозного, але таким же вигнанцем з Московії, як і Федорович. Напевне, саме спільний знайомий в особі опального князя робив особу друкаря бажаною і поважною в очах православної громади міста. З іншого боку, зв’язок Федоровича з опонентом царя не дозволяв керівництву братства відкрито підтримувати його, оскільки воно користувалося матеріальною підтримкою московського двору. В таких умовах і проявився хист Федоровича як дипломата, який вилився у післямові до «Апостола», де він делікатно оминає участь царя у припиненні своєї діяльності у Москві.
Саме складні, але продуктивні і натхненні умови роботи у Львові сприяли тому, що видані тут у 1574 році «Апостол» і «Буквар» (у якій послідовності точно не відомо) стали черговим кроком майстра «вперед і вгору». Їхня якість, мистецьке оформлення, а особливо художні післямови стали подією у книжній, артистичній і літературній історії епохи Відродження не тільки у Львові, але і у Європі. Особливо в цьому контексті слід звернути увагу на видання «Букваря». З одного боку – це вияв глибоких просвітницьких та педагогічних знань автора, а з іншого – замовлення від тодішнього руського суспільства, що робило ставку на освіту, яка вже явно вийшла за межі церковно-приходської школи. «Буквар» Федоровича став першим підручником на українських землях.
Додатковим підтвердженням творчого подвигу майстра є те, що його шрифтами і гравюрами користувались в Україні ще близько 200 років. У львівських виданнях також вперше Федорович розміщує свій персональний друкарський знак (сигнет), у якому вплетені герб Львова та особистий герб майстра.

 Title 

 Онуфріївський монастир

 

Саме Львівський період діяльності Федоровича, а також рекомендації його фахового рівня в культурних колах православного світу об’єднало його з іншим великим руським просвітителем князем Острозьким. І геніальним продуктом їхньої співпраці стало укладення та видання Острозької Біблії – першого повного видання Святого письма у слов’янському середовищі та й взагалі перший канонічний переклад Біблії на іншу мову, окрім сакральних єврейської, грецької і латини.
Для цієї праці Василь-Костянтин Острозький зібрав кращі слов’янські вчені голови, а з Риму спеціально замовив найкращу Септуагінту (грецький переклад Біблії). Серед них опинився і Федорович, який, окрім самого друку, на рівних займався підбором найдостовірніших фрагментів і їх перекладом. Очевидно саме цьому був присвячений період, який в життєписі майстра записаний як управитель Дерманського монастиря (1575 рік).
Наступного року Федорович переїздить до Острога і аж до 1581 року напружено працює над Біблією. Залишивши в Острозі свій основний друкований духовний спадок, а також друкарню і навчених майстрів, він повертається до Львова.
Та тут він не шукає нових замовлень, а береться реалізовувати свої винаходи у ливарній справі. Зі зразками багатоствольної розбірної мортири (гармати) Федорович вирушає у 1583 році до короля Стефана Баторія у Краків та у Відень, де його приймає імператор Рудольф ІІ. Останній проявляв цікавість до Федоровича не стільки як до зброяра, а більше як до дипломата і носія інформації про Московське князівство. Також він пише листа з проханням аудієнції до саксонського курфюрста Августа – знаного гуманіста і державника, але планам перешкоджає хвороба. Федорович повертається до Львова, де помирає у 1583 році. Напевне смерть вирішила так і залишити його друкарем «книг пред тим невиданих», а не винахідником смертоносної зброї.
Похований Федоровича у Онуфріївському монастирі, який став своєрідним символом давнього друкування у Львові. Спочатку йому подарував свою друкарні Степан Дропан, пізніше тут залишив своє друкарське приладдя і тіло сам Федорович.
До речі, при розкопці його могили були виявлені ще й чужі кістки. Докладні дослідження, які проводив уже покійний Борис Возницький виявили, що це кістки молодого чоловіка і жінки. Чоловіком може виявитись його син, який при загадкових обставинах помер через три роки після батька, а от хто жінка – невідомо.
Друкарська справа у Львові по смерті її Фундатора не занепала – його обладнання, шрифти та гравюри перебрало Ставропігійське Успенське братство і використовувало ще понад двісті років. Таким чином при братстві на теперішній вулиці, названій на честь Федорова, з його часів безперервно існує друкарсько-просвітній заклад. До речі, у кам’яниці поруч міг би розміститись унікальний музей Історії книги, який зараз тулиться у непристосованому бараку, побудованому для радянських метробудівців на території палацу Потоцьких. Та хто би віддав під якийсь музей будинок в туристичному центрі міста!
Таким чином зараз слід говорити, що Іван Федорович не є першодрукарем на українських землях, а митцем і підприємцем, який друкарство занедбане відродив, і не тільки у Львові, але і в Острозі. Він взяв усе найкраще від попередніх починань і підніс кириличну книжку на найвищий європейський рівень. Також можна сміливо визнавати, що діяльність Федоровича стала початком епохи Відродження на українських землях та на прилеглих слов’янських територіях, яким він дав перший переклад Біблії, Буквар і доступне друковане слово.
Автор висловлює подяку працівникам Музею мистецтва давньої української книги.

Автор: Богдан Білан
Джерело: ІА ZIK

Софія Левицька. Париж, кохання і трагедія

Валерій Корнійчук: «Українці могли б повчитися патріотизму у жителів Гвінеї»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com