Від редакції:
Тибет віддавна славиться своїми духовними традиціями в різних сферах. Особливо цікавим є погляд тибетців на виховання дітей.

Найважливіше – жодних принижень і тілесних покарань. Єдина причина, з якої б’ють дітей – малі не можуть дати здачі. Найбільше цим грішать «ніжні і дивовижні» дорослі.

Перший період. Дитині до 5 років.
З дитиною треба поводитися, як з королевою. ЗАБОРОНЯТИ нічого не можна. Тільки відволікати. Якщо вона робить щось небезпечне, то зробити перелякане обличчя і ще більш перелякано зойкнути. Дитина таку мову розуміє прекрасно. У цей час закладається активність, допитливість, інтерес до життя. Дитина ще не здатна вибудовувати довгі логічні ланцюжки. Наприклад, малюк розбив дорогу вазу. Він не розуміє, що для того, щоб купити таку вазу, потрібно багато працювати, заробити грошей. Покарання він сприйме як придушення з позиції сили. Ви навчите його не цінувати вази, а підкорятися тому, хто сильніший. Воно вам треба?

Другий період. Вік дитини з 5 до 10 років.
В цей час з дитиною поводяться «як з рабом». Ставити перед нею завдання і вимагати їх виконання. Можна карати за невиконання (але не фізично). У цей час активно розвивається інтелект. Дитина повинна навчитися прогнозувати реакцію людей на свої вчинки, викликати позитивне ставлення до себе і уникати проявів негативного. У цей час не бійтеся навантажувати дитину знаннями.

Третій період. Вік дитини з 10 до 15.
Як з рівним. Не на рівних, а саме «як з рівним», оскільки ви все одно маєте більше досвіду і знань. Радитеся з ним з усіх важливих питань, надаєте свободу і заохочуєте самостійність. Свою волю нав’язуєте в «оксамитових рукавичках» в процесі обговорення, підказками, порадами. Якщо вам щось не подобається, то акцентуєте його увагу на негативних наслідках, уникаючи прямих заборон. У цей час формується самостійність і незалежність мислення.

Останній період. Це вже не дитина – з 15 років.
Ставтеся до дитини з повагою. Виховувати вже пізно, і вам залишається тільки пожинати плоди своєї праці.
Які ж наслідки може викликати недотримання цих правил?
Якщо придушувати дитину до 5 років, то ви придушите її життєву активність, інтерес до життя, інтелект, імунітет. Натомість навчите її бездумно й звично підкорятися грубій силі. Зробите з неї легку жертву для різноманітних негідників.
Якщо ви будете продовжувати «сюсюкати» після 5, то малюк виросте інфантильним, не здатним до праці і взагалі до духовних зусиль.
Якщо ви будете опікувати дитину, як маленьку, після 10, то дитина виросте невпевненою, буде залежною від більш самостійних друзів, які не завжди можуть чинити потрібний вплив.
Якщо ви не будете поважати дитину після 15, то вона вам цього не пробачить і піде назавжди за першої можливості.

Автор: Міхаіл Матаєв

 Практична психосоматика: вплив сім’ї на виникнення захворювань у дітей

Від редакції:
Про психосоматичні захворювання в дорослих зараз говорять доволі часто. Однак аналогічні захворювання у дітей є набагато поширенішими, і проходять вони зовсім інакше, ніж у дорослих.

Формування внутрішньої картини психосоматичної хвороби у дітей і дорослих різне: чим менша дитина, тим більшою є ця різниця.
Психічний розвиток дитини, її особистість з раннього віку до періоду зрілості зазнають різноманітних наростаючих змін.
Психіка дітей характеризується низкою особливостей. Можна підкреслити найбільш важливі риси: велику вразливість при несприятливих ситуаціях, боязкість і сором’язливість, недостатньо критичне осмислення того, що відбувається навколо. Ставання на ноги і ходіння – так починається період раннього дитинства – 1-3 роки.
Соціальна сфера розвитку характеризується тим, що дитині стає доступним навколишній світ речей і предметів, які її притягують або відштовхують. Її дії і навіть мова визначаються цією наочною ситуацією.
Поведінка дитини характеризується єдністю моторних і сенсорних функцій – все, що вона бачить, їй необхідно помацати руками. Провідна діяльність дитини цього віку – предметно-маніпуляційна. Вона стосується, насамперед, гри. Для дитини немає уявних ситуацій, немає ролей, вона освоює функції предметів і речей: м’яч вона котить, штовхає автомобіль, лялька або ходить, або вкладається на ліжко і т.д. Важливим є те, що з’являється розуміння, що кожна річ має своє ім’я, своє призначення.
Якщо для немовляти навколишній світ – фон, то словесне сприйняття дитини дозволяє структурувати зовнішній світ. Відбувається виділення фігури з фону. Предметна діяльність приводить до зміни і в мотиваційній сфері: відбувається поступова зміна афективних вчинків на контрольовані.
Ставлення дитини до людей довкола та їх оцінювання залежать від того, як вони ставляться до дитини. Поступово, до 3 років формуються більш тонкі емоції. Важливим у цьому віці є усвідомлення власного “Я”, виділення себе з навколишнього світу, що супроводжується прагненням до самостійності: “Я сама”, “Я хочу”, і найбільш яскраво проявляється в кризі 3 років.
Основні прояви – негативізм, норовливість, свавілля – знецінення, приниження цінностей, деспотизм, ревнощі.
Рівень вираження кризи трьох років залежить від того, наскільки дорослі враховують ситуацію, зміни в розвитку дитини. Якщо вони продовжують обмежувати самостійність, обмежують свободу дитини, обмежують її ініціативу, то виникає своєрідний бунт – протест, який свідчить про необхідність корекції виховних заходів з боку дорослих.
З психопатологічних та психосоматичних розладів, характерних для періоду раннього дитинства виділяють такі синдроми, як: синдром нейропатії, синдром раннього дитячого аутизму, гіпердинамічний синдром, синдроми страху.
При нейропатії характерними стають різноманітні астенічні прояви: підвищена збудливість, дратівливість і примхливість, нестійкість настрою, швидке виснаження, виражена лякливість, порушення сну і соматовегетативні симптоми – зригування, блювання, запори, порушення апетиту, вибірковість харчування, субфебрилітет, вегетативні кризи і непритомність.
Синдром раннього дитячого аутизму характеризується вираженою недостатністю або повною відсутністю потреби в контакті з іншими, емоційною холодністю або байдужістю до близьких, страхом новизни, будь-яких змін в навколишньому середовищі, болючою прихильністю до рутинного порядку, одноманітної поведінки зі схильністю до стереотипного руху, розладу мовлення, іноді до повної “мовленнєвої блокади”.
Першою ознакою раннього дитячого аутизму часто виступає відсутність властивого здоровим дітям комплексу “пожвавлення”, а потім порушення здатності розрізняти людей і неживі предмети, небажання вступати в контакт, проявляти емоції. Реакції можуть бути неадекватними і афективними, поєднані зі страхом новизни.
У ранньому дитинстві до перерахованих клінічних проявів приєднуються одноманітні маніпуляції з предметами замість ігор, використання нетрадиційних для ігрової діяльності предметів.
Типовими є і порушення психомоторики у вигляді незграбності, невідповідності довільних рухів, відсутності співдружніх рухів, а також розладів мовлення (від відсутності до переважання “автономного мовлення” – розмови з самим собою).
Гіпердинамічний синдром виявляється, у першу чергу, руховим розгальмуванням, непосидючістю та іншими ознаками гіперактивності у поєднанні з порушеннями уваги (іноді він позначається синдромом дефіциту уваги). Характерними проявами даного синдрому є:
Часто спостерігаються неспокійні рухи руками і ногами (сидячи на стільці, дитина підстрибує, звивається).
Неможливість спокійно сидіти на місці, коли від неї вимагають.
Легке відволікання на сторонні стимули.
Нетерплячість (насилу чекає своєї черги під час ігор й в різних ситуаціях у колективі).
Метушливість (на питання часто відповідає, не замислюючись, не вислухавши до кінця).
При виконанні запропонованих завдань зазнає труднощів (не пов’язаних з недостатнім розумінням або негативною поведінкою).
Насилу зберігає увагу при виконанні завдань або під час ігор.
Часто переходить від одної незавершеної дії до іншої.
Не може бавитися тихо, спокійно.
Балакучість.
Настирливість (часто заважає іншим, пристає до інших (наприклад, втручається в ігри інших дітей)).
Часто складається враження, що дитина не слухає того, що їй кажуть.
Неуважність (часто втрачає речі, необхідні в школі і вдома, (наприклад, іграшки, олівці, книги і т.д.)).
Зменшення почуття небезпеки (часто робить небезпечні дії, не замислюючись про наслідки). При цьому не шукає пригод або гострих відчуттів (наприклад, перебігає вулицю, не озираючись).
Синдроми страху є типовими для дітей періоду раннього дитинства. Вони складаються у цілу гаму різноманітних з клінічної формі феноменів. Страхи можуть мати диференційований і недиференційований характер, бути нав’язливими, надцінними або маячними по структурі. Специфічними є нічні страхи і страх темряви.
Характерними для дітей в період раннього дитинства є такі психосоматичні розлади, як (Д.Н. Ісаєв): відсутність апетиту (анорексія), перекручення апетиту, жуйка (мерицизм), недостатнє збільшення маси тіла або ожиріння, запор (констипація), енкопрез (нетримання калу).
Анорексія входить в структуру невропатичних проявів і характеризується втратою потягу до їжі і негативізмом при годуванні. Вагомим є психогенний чинник у вигляді неправильного виховання (наприклад, відриву від матері).
Збочення апетиту (симптом Піку) зазвичай розвивається на 2-3 році життя і характеризується вживанням в їжу неїстівних речовин (вугілля, глини, паперу), що може бути пов’язано з відчуженням дітей при неправильному типові виховання.
Жуйка (мерицизм) розглядається як невропатичний симптом і проявляється у вигляді повторного пережовування їжі після того, як проковтнута та переварена їжа відригується.
Зміни маси тіла (недостатнє збільшення або ожиріння) характерні для невропатичних реакцій при депривації або інших психогенних факторах.
Запор (констипація) може бути пов’язаний з емоційними розладами, які проявляються депресією і порушеннями комунікації з формуванням нав’язливого страху перед дефекацією у зв’язку з болючістю акту або підвищеною сором’язливістю дитини. У другому випадку констипація проявляється в нових умовах або поза домом, а потім її прояви стають пов’язаними з фізіологічними закономірностями.
Енкопрез (нетримання калу) у вигляді мимовільного виділення калу до відповідної обстановки зумовлений часто ретардацією формування контролю за діяльністю анального сфінктера. Найчастіше цей симптом зумовлений невропатичними розладами.
Для дитини дошкільного віку необхідне розширення предметного світу, їй необхідно навчитися активно діяти у світі реальних речей – для правильного формування самосвідомості.
Для дитини цього віку не існує відстороненого пізнання, критичного споглядання, і тому спосіб освоєння навколишнього світу – це дії в світі реальних предметів і речей, але дитина наразі не володіє способами здійснення цих дій. Цю суперечність можна вирішити тільки за допомогою гри.
Гра – така діяльність, сенс якої полягає не в результаті, а в безпосередньо у процесі самої дії. Пам’ятайте про це!

Джерело: http://www.dytyna.info