Від редакції:

Дуже часто батьки у вихованні дитини потрапляють в ситуацію «хотілося як краще, а вийшло – як завше». Одна з причин – те, що ми користуємося нечітко cформульованими неефективними вказівками, котрі непомітно скеровують дитину розвиватися хибним шляхом. Однак ці помилки завше можна виправити….

Юрій Оборін і Гелена Савицька – подружня пара психологів, батьки двох дорослих синів. У 80-х роках їх старший син отримав черепно-мозкову травму, через що у нього виникли проблеми з мовленням. Лікарі вважали, що дитина не зможе навчатись навіть у допоміжній школі. Батьки, які закінчували технічні вузи, стали вчити психологію, щоб допомогти синові. Спочатку Гелена багато працювала в товаристві батьків дітей-інвалідів «на громадських засадах», потім стала займатися консультуванням професійно.

Зараз основне заняття Юрія і Гелени – консультування та проведення тренінгів кар'єрного зростання. Вони працюють в парі, допомагаючи підбирати і навчати персонал. Юрій та Гелена розповіли, що можуть зробити батьки, щоб сформувати в дитини інтерес до навчання і спорту.

– Коли і як формується мотивація до роботи, до успіху? У дитинстві?

– Людину мотивують потреби. Частина потреб вроджені, частина – набуті. Крім того, є ще таке явище, як поведінкова стратегія задоволення тієї чи іншої потреби. Вони теж мають кілька способів формування: вроджені, скопійовані з батьківських фігур, і власні. Якщо маленькій людині пощастить, то вона повноцінно використає вроджену поведінку, яка природним чином зміниться набутою. Значна частина набутої поведінки, як і системи переконань, цінностей, сліпо копіюються з батьків у ранньому віці, до 5-7 років.

Власні поведінкові стратегії також формуються під впливом оточення, зокрема, і батьків. Виходить, що в більшості своїй саме батьківські фігури (тобто, не тільки власне батьки, але і багато інших важливих людей (бабусі-дідусі, вихователі, дорослі родичі та частково навіть випадкові люди, такі як ровесники батьків, сусіди) визначають поведінку дитини. Звідси, до речі, простий висновок: до того часу, поки дитина живе з батьками і не може вести самостійне життя (скажімо, років до 16-20), скаржитися на те, що вона "якась не така", "неправильна" – означає ухилятися від власної відповідальності. І змінити щось у поведінці дитини з цих позицій практично неможливо.

Два слова про те, яким чином батьки формують систему переконань і поведінку дитини. Крім явних "прикладів" для наслідування є більш тонкий і всюдисущий вплив, так звані умовно-позитивні сімейні послання (вказівки). Їх можна визначити як деякий спрямовуючий фон в системі переконань. Це нагадує картину, коли магніт підносять до металевої стружки. Справа в тому, що здається, що у дитини є свої переконання, але всі вони мають загальний вектор, заданий найближчими людьми. Над тим, щоб виявити такі послання, працювали послідовники Еріка Берна, Шальвен і Мюллер (Chalvin D., Muller J.-L., L'analyse transactionnelle. Guide pratique pour les agents de maitrise et les techniciens. Enterprise Moderne d'Edition).

Послань п'ять: "будь кращим", "квапся", "радуй інших", "прагни" і "будь стриманим". Прикметне те, що вони формуються саме в такій формі, без уточнення контексту.

Візьмемо приклад того, як формується фон послань. Типове збирання дитини в садок і потім в школу: квапся, чого тягнеш гуму, не спи на ходу і т.п. При тому, що за розпорядок дня маленької людини відповідають батьки, вони роздратування від власного невміння розпоряджатися часом переносять на дитину. У результаті у неї формується невиправдана звичка скрізь і завжди поспішати, незалежно від контексту. І рухає нею несвідомий страх запізнитися. Особливість цих послань у тому, що, попри зовні нешкідливу форму, вони провокують абсолютно неефективну поведінку.

"При зовні позитивній формі вони деструктивні за своєю суттю. До того ж, вони мають "звабливий" характер – обіцяють розв'язання всіх проблем і гарантують успіх. Вони побудовані на людських вадах, і це єдине, що вони розвивають у дитині.

Інша спільна особливість всіх умовно-позитивних послань – вони культивують синдром відкладеного життя. За своєю суттю вони з одного боку, обіцяють успіх або щастя за виконання деяких умов, з іншого боку, ці умови апріорі нездійсненні. Людина все життя не живе, а тільки готується до життя, вона прагне виконати нездійсненне, щоб, нарешті, скуштувати справжнього життя"(Горянин В.А., Масалков І.К. «Перетворення життєвих ситуацій»).

Наведемо приклад "роботи" одного з послань. "Радуй інших!" Це одне з гендерно-зчеплених послань: "улюблена" стратегія жінок. Той факт, що сімейні послання виділили французи, свідчить про те, що це не наша національна "хвороба", це поведінка, тією чи іншою мірою властива всім жінкам. Звичайно, і чоловіча половина людства в якійсь мірі піддається цьому посланню.

Людина під впливом цього послання не може сказати "ні", відмовити майже будь-кому у будь-якому проханні. Вона прагне сподобатися всім, навіть ціною власних інтересів. Її прагнення догодити всім деколи завдає більше шкоди, ніж користі: намагаючись догодити і не засмучувати когось, вона применшує небезпеку, замовчує проблеми. І знову в підсумку отримує те, чого своєю поведінкою прагне уникнути: така нещирість, жертовність рано чи пізно руйнує не тільки ділові стосунки, але й особисті.

Ще один неминучий результат такої стратегії: людина догоджає всім не тому, що це приносить їй якесь задоволення, і не тому, що це для неї важливо як цінність, а тому, що так "треба", бо це, нібито, умова успіху і норма поведінки. Тобто в кінці будь-якого вчинку, продиктованого посланням "радуй інших", стоїть очікування визнання, похвали і навіть дії у відповідь. Адже людина заради іншого пожертвувала особистими інтересами! І, природно, у відповідь жодної подяки – адже мало хто здогадується про мотиви вчинків інших людей. І в результаті – гірке розчарування в житті, образа і на конкретних людей, і на весь світ. Це розчарування відбувається не в кінці життя, а відразу, як тільки людина активує стратегію "радуй інших". А з плином життя цей вантаж тільки накопичується.

Докладний розбір того, як "працюють" умовно-позитивні послання потребує окремої уваги, при цьому залишається питання, що з цим робити. В ідеалі – змінити парадигму мислення батьків. Але... це вимагає часу і сил. Для початку ж дуже корисно змінити послання на позитивні. Нижче ми наведемо альтернативні твердження.

"Керуй своїм часом" (противага для "квапся!")

Строго кажучи, часом керувати ще ніхто не навчився. Сенс у тому, щоб жити в своєму максимально комфортному ритмі, коли є місце і поспіху, і розслабленості. Ритм діяльності повинен визначатися власним ритмом людини і контекстом цієї самої діяльності. У житті є місце і для швидких рішень, вчинків, і для ритмічної, високопродуктивної роботи, і для розслабленого дозвілля.

"Будь відкритим" (противага для "Будь стриманим!")

В першу чергу, бути відкритим – не означає розперезатися. Це всього лише дозволяти собі відчувати і виражати почуття. Кожна людина від народження має право на всі почуття, і вже в питанні виховання криється вибір способу їх вираження. Природно, що висловлювати їх бажано коректно. Буває, досить просто говорити вголос про свої відчуття – тільки це вже дає значний позитивний результат у побудові відносин.

"Будь реалістом" (противага для "Будь кращим!")

Тут за гаслом бути реалістом стоїть заклик прийняти людську недосконалість, дозволити собі право на помилку. Адже неможливо досягти досконалості скрізь і у всьому, та й немає насправді такої потреби. Так, можна і потрібно ставити амбітні цілі, але закривати очі на можливі помилки, недосконалість – це означає позбавляти себе зворотного зв'язку про свій шлях до мети. І головне – це позбавляє тебе радості від досягнення поставлених цілей.

"Радуй інших і думай також про себе!" (Противага для "Радуй інших!")

Як було сказано раніше, не слід з однієї крайності – радувати інших, кидатися в іншу – ставати егоцентриком. Ідея в тому, щоб радувати інших людей рівно настільки, наскільки це відповідає вашим особистим інтересам, наскільки це не зачіпає власні межі особистості. Звичайно, грамотно окреслити ці межі – вже інше завдання.

Слід зазначити, що на базі цього послання – радуй інших – побудована значна частина радянської ідеології. І просто так прийняти той факт, що прагнути догодити всім, бути однаково "приємним у всіх стосунках" не тільки неефективно, але й руйнівно для особистості, досить важко для більшості людей. І робота з негативним посланням повинна вестися в першу чергу на рівні соціальних переконань, і лише потім на рівні персональної поведінкової стратегії.

"Процвітай, реалізовуючи себе" (противага для "Прагни!")

Ідея позитивного послання полягає в тому, щоб концентруватися не на витрачених зусиллях, а на досягненні результату. Всі успішні люди відрізняються не стільки завзятістю, скільки готовністю до навчання, до пошуку нових шляхів до мети. Іншими словами, позитивне послання вимагає мислити творчо, виходити з системи, переходити до пошуку нового, більш ефективного шляху до результату, замість багаторазового повторювання одного і того ж.

Хороший приклад – навчання дітей письма. З одного боку, у вітчизняних школах немає іншого способу навчити дітей писемності, окрім як багаторазово змушувати їх повторювати елементи письма. Згадайте сторінки, помережані паличками і кружечками. Так, тисячократно повторені елементи приводять до автоматизму їх використання. З іншого боку, будь-яка дитина через п'ять хвилин такого листа стомлюється, в будь-якому випадку починає робити помилки, які теж стають автоматичними. Ось і виходить, що вузький погляд на шлях до мети якраз від неї і відводить. А проста зміна стратегії, в нашому прикладі – дати можливість дітям переключитися на інші заняття, відпочити – робить мету набагато ближчою.

– Які ще "мотиватори" ви можете порекомендувати батькам?

– Відповіддю на це питання є прямий висновок з попереднього: найкращі мотиватори розвитку ваших дітей – це ваш спосіб життя, ваш приклад. У здорових, активних батьків, які вміють працювати і відпочивати, діти на несвідомому рівні їх наслідують й досягають багато чого. Вже, на щастя, є молоді батьки, які піклуються про своє здоров'я ще до того, як народять дитину. Але чи багато ви зустрічали людей, які турбуються про свою систему цінностей, поведінку або звички у зв'язку з народженням дитини? Тому, якщо батьки хочуть виростити успішних і щасливих дітей, перше, що їм варто зробити – працювати над собою.

До прикладу, прибрати ті самі демотиватори – сімейні послання. Звичайно, в ідеалі добре було б звернутися до консультанта і всерйоз попрацювати з собою, але наразі сильнішими є традиції все робити самостійно. Тому зробіть зусилля і відстежте всі свої слова, сказані дитині, що містять ті самі послання.

Найбільш негативні наслідки в контексті навчання у послань "будь кращим", "прагни" і "квапся".

Хороше рішення – виправити їх у себе, навчитися транслювати інше послання, з наведених вище альтернатив. Ще один із прийомів – завести блокнот і робити позначки в ньому щоразу, коли вдалося замінити звичну фразу і коли не вдалося.

До речі, зовсім не психологічна порада: в старших класах разом з дитиною пройдіть курси швидкочитання. Вони їй (і вам) допоможуть не просто справлятися зі шкільним і, в перспективі, вузівським навантаженням, але і навчать працювати з інформацією взагалі, ранжувати за важливістю і змістом, авторам і так далі.

– Як розвинути "здорову" мотивацію, тобто щире бажання досягати поставлених цілей? Адже найчастіше заради результатів батьки підкуповують дітей: "Закінчиш чверть на п'ятірки – поїдемо до Таїланду".

– Найдивніше – це не прагнути впливати на цей процес, не "розвивати" директивно, як нам хочеться, а скоріше навпаки – дати можливість розвинутися тому, що і так є вродженою рисою людини. Це ж потреби з розряду базових: досліджувати світ, освоювати нові навички поведінки, прагнути до самостійності і займатися саме тим, що подобається. Традиційне виховання дітей виглядає наступним чином: спочатку, років до 5-7, у дитини відбивають будь-яку ініціативу в своєму розвитку, потім, у школі, вимагають цілеспрямованості та самостійності. Де логіка?

Тому перше – зупиняйтеся щоразу, коли хочеться сказати "Не чіпай, я сама!", "Не лізь – впадеш!", "Не смикайся – люди дивляться!" і тому подібні "керівні" вказівки. Друге, природно, приготуватися до битого посуду, поламаних і втрачених речей.

Вважайте, що це ваші, поки ще зовсім крихітні, інвестиції у вашу дитину. У її успішне майбутнє.

Третє – виключите з промови оціночне судження, навіть жартома чи з явним доброзичливим підтекстом. Тому що діти вам вірять на слово. Вірять, що вони – тупенькі, безрукі, нікчемні, невдахи і нікому не потрібні. Звичайно, можна заперечити, що дитина намагатиметься довести, що це не так, що вона успішна і здібна. Так, і чому таке виховання її навчить? Того, що вона тупенька, і повинна всім і завжди доводити, що це не так. Можете назвати таку поведінку успішною?

Тому використовуйте тільки позитивне підкріплення. Це означає, що виокремлюйте, помічайте, хваліть і заохочуйте найменший успіх, найменші кроки до розвитку. Звичайно, відповідно до результату і віку. Це означає, що не можна брехати і захвалювати, використовувати оціночні судження: "Який ти розумний, яка ти старанна!". Говоріть прості речі: "У тебе вийшло рівніше (швидше, чистіше, цікавіше) ніж минулого разу". Привчайте дитину до рефлексії: щоразу, коли щось вийшло не так, як хотілося, допоможіть їй зрозуміти, що їй потрібно зробити інакше наступного разу. Запізнилась – з'ясуйте разом з нею, що можна зробити в її розпорядку дня, що б приходила вчасно. Звертайте увагу на те, що у неї виходить швидше, легше і якісніше.

Так, і при цьому обов'язково враховуйте вікові особливості дитини. Скажімо, до 12 років ставити довготермінові цілі безглуздо.

– Як правильно направляти дитину, є ж природні схильності, таланти, які варто розвивати. Як їх виявити?

– Все просто: надати час і місце займатися улюбленою справою, дати можливості пробувати і помилятися. При цьому зберегти розвиток загальнокультурних і загальнофізичних навичок. Навіть дуже талановитому художнику потрібні навички соціалізації та хороше фізичне здоров'я.

– Похвала у багатьох статтях про мотивації стоїть на першому місці. А. Фішер і Е. Мазліш у своїй книзі "Як говорити, щоб діти слухали, і як слухати, щоб діти говорили" пишуть, що і хвалити треба правильно. Автори дають практичні рекомендації. Яка Ваша думка?

– Між собою ми називаємо цю книгу "настільною книгою керівника", тому що ми її рекомендуємо керівникам-початківцям, навіть якщо у них немає дітей.

– Багато сучасних батьків скаржаться, що їхня дитина нічого не хоче, тільки сидіти біля комп'ютера, як бути?

– Перше – поставити собі питання, а чого хочеться? Що б дитина робила своє або робила те, що потрібно батькам? Що б дитина хотіла щось ще окрім комп'ютера чи хотіла виконати програму батьків, які, як звичайно, "знають, що краще"?

Якщо ваша відповідь – розвивати власні інтереси дитини, тоді наступні кроки для вас. Перше: поставте себе у жорсткі рамки. Не обіцяйте того, що не зробите, якщо щось пообіцяли – зробіть, дотримуйтесь домовленості. Наприклад, покликали на вечерю один раз – і все, більше не нагадуєте. Прийшов вчасно – дуже добре, не прийшов – сам себе обслуговує. Загрався – готує сам. Перестаньте нагадувати про уроки і будьте готовими до двійок. Перестаньте укладати спати і будити. Не піддавайтеся миттєвим бажанням, навіть коли немає сил на спілкування і хочеться "відкупитися" незапланованим часом дитини за комп'ютером. Обговорюйте з дитиною час за комп'ютером і телевізором і не порушуйте його зі свого боку, навіть якщо вам здається, що обставини змушують вас порушити домовленості.

Звичайно, все – в межах доступного самоконтролю. Наприклад, першокласника в школу доведеться будити у будь-якому випадку, а 10-класника вже не потрібно. Є достатньо літератури, де розписані всі періоди дорослішання дитини та їх специфіка. І пам'ятайте, батьки перебільшують можливості дітей у будь-якому віці, матері – применшують. Причому – дуже сильно. Наприклад, типова реакція батька на сльози трирічного хлопчиська: перестань ревіти, будь чоловіком! Або фраза мами про своє 25-річного сина: він ще такий безпомічний!

Друга частина: створюйте альтернативу особистим прикладом. Дітям корисно бачити батьків, які приходили після спортзалу або роботи в хорошому стані, у яких є власні розваги, поза телевізором і комп'ютером. Створюйте сімейні традиції, спільне дозвілля і розваги. Заповнюйте свята і вихідні не банальними застіллями, а активним дозвіллям. Будьте відкритими у власних емоціях і почуттях, діліться враженнями.

Автор: Олена Найданова

Джерело:

http://letidor.livejournal.com/330839.html

 

---

 

Повелитель дощу: як змінювати обставини силою думки

Від редакції:
Про те, що не треба змінювати інших, треба змінюватися самому, знає кожен, хто хоч трохи цікавився популярною психологією. Однак коли справа доходить до того, як саме треба змінюватися, справа заходить у глухий кут. Вихід з цього кута може підказати історія про маленького хлопчика і старого китайця…
Історія про те, що робити, коли неможливо вплинути на ситуацію: треба змінитися самому, і тоді обставини підлаштуються самі.
- Отже, так, - хлопчик засовався в кріслі, вмощуючись зручніше. - У мого батька є інша родина. Там моя сестричка, їй років чотири, як я розумію. Мама робить вигляд, що про це ніби не знає. Але та жінка весь час чекає, що батько піде до неї, тому що він, схоже, обіцяв. І вона іноді ставить питання руба. Тоді він зривається з дому і їде її вмовляти. Іноді навіть вночі. У нас в сім'ї це називається "НП на об'єкті". Але взагалі він не піде, я так думаю, просто буде їй і далі голову морочити. У мого молодшого брата ДЦП, вони якось з мамою до вас приходили, але ви, напевно, не пам'ятаєте. З головою у брата все в добре, він у другому класі вчиться і в комп'ютерах вже здорово шарить. А от з ногами-руками - не дуже. А мама все думає, що десь є такі ліки чи ще що, щоб його зовсім вилікувати. Вона його на конях возить, тому що це серед децепешників вважається «останній писк», і збирає гроші, щоб поїхати в Крим до дельфінів. А Льонька коней боїться і падає з них. А про дельфінів він мені відразу сказав: ось там мені й кінець прийде - одразу потону. І ще вони до чаклунки їздили у Псковську область, вона з Льоньки пристріт знімала. А у бабусі рак, і вона весь час від нього лікується - іноді в лікарні, а іноді народними засобами ...
- А ти? - Запитала я.
- А я чухаюся весь час, і в школі двійки, - з готовністю повідомив хлопчисько. (Нейродерміт між пальцями і на шиї я розгледіла ще раніше). - Що ви мені порадите? Як мені все виправити? І взагалі, це можливо?
- Не знаю, - чесно зізналася я. - Напевно, не можливо. Як не можливо до кінця вилікувати ДЦП у твого брата.
- І що, я тоді пішов? - він підвівся в кріслі.
- Ага, добре, тільки я тобі спочатку розповім історію про викликувачів дощу.
- Добре. Я люблю історії, - він пошкрябав шию нігтями і приготувався слухати.
- Сталася вона давно, ще коли був СРСР. Один мій знайомий китаїст був з колегами в Китаї у відрядженні; вивчали місцеві звичаї. І ось одного разу їм телефонує китайський колега: "В одній провінції вже чотири місяці не було дощу. Гине врожай, людям загрожує голод. Три села зібрали останні гроші і вирішили привезти з іншої провінції заклинателя дощу. Вам, напевно, буде цікаво подивитися на нього. Тільки врахуйте: я вам нічого не казав, бо комуністична партія Китаю чаклунство рішуче не схвалює".
Вчені, звичайно, надихнулися, терміново вигадали якийсь етнографічний привід і відправилися за вказаною адресою.
Приїхали в село, і в той же день туди привезли заклинателя дощу - маленького сухенького дідка-китайця. Він попросив собі хатину на околиці села і чашку рису в день. А з нашими вченими розмовляти навідріз відмовився. Старшина села сказав: зараз заклинателю потрібно зосередитися, почекайте, поки він виконає свою роботу. Можете наразі пожити у мене вдома.
На третій день пішов дощ. Дідок узяв свої (величезні за місцевими мірками) гроші і почав збиратися у зворотний (вельми неблизький) шлях. Старшина знову передав йому прохання вчених. На цей раз заклинатель погодився приділити їм трохи часу.
- Розкажіть, як ви викликали дощ, - відразу, щоб не втрачати часу дарма, запитав старенького мій знайомий. - Напевно, існує якийсь спеціальний обряд? Він передається у спадок?
- Ви з глузду з'їхали?! - здивувався дідок. - Я викликав дощ? Я що, маг? Невже ви могли подумати, що я, у своєму нікчемстві, можу керувати могутніми стихіями?!
- Але що ж тоді ви зробили? - збентежено запитали китаїсти. - Адже дощ йде ...
- Ніхто не може змінити нікого, - повчально піднявши палець, сказав дідок. - Але кожен може керувати собою. Я, скажу без зайвої скромності, досягнув деяких вершин в цьому мистецтві.
І ось я приїхав сюди, в правильному, гармонійному стані, і побачив, що тут все неправильно. Порушено порядок речей, гине врожай, люди у відчаї. Я не можу цього змінити. Єдине, що я можу, - це змінити себе, тобто стати неправильним, приєднатися до того, що тут відбувається. Саме це я і зробив.
- Ну, а потім? Звідки дощ?
- Потім я, природно, працював з собою, повертаючи себе назад в правильний стан. Але оскільки я був уже єдиним цілим з усім, що є тут, то і воно разом зі мною, поступово, з деякою інерцією, але повернулося на правильний шлях. А правильним для цієї землі зараз є її зрошення. Ось тому і пішов дощ. А зовсім не тому, що я його "викликав"...
- Але якщо все так просто, чому ж ви взяли за це такі великі гроші? - запитав один із науковців. - Селянам довелося буквально продати останню сорочку, щоб заплатити вам...
- Тому що я вже старий і немічний чоловік, а коли я приєднуюся до дисгармонії, мені стає так само погано, як і всьому навколо. Добровільно перейти з правильного стану у неправильний – це коштує дуже дорого, - заклинатель дощу знаком показав, що аудієнцію закінчено.
У той же день він поїхав назад у своє село, а вчені вирушили в Пекін.
Хлопчисько довго мовчав. Потім запитав:
- Але ви ж не просто так мені це розповіли? Ви думаєте, що я...
- Саме так. Причому тобі навіть не треба, як старому китайцеві, приєднуватися і заганяти себе до загальної дисгармонії. Ти зі своїми двійками і чесанням вже там. При цьому це все не твоє особисто, оскільки ти розумний - так розповісти про сім'ю в твоєму віці може далеко не кожен - і, судячи з медичної картки, яку ти мені приніс, загалом повністю здоровий.
- І як же мені самому повернутися до "правильного стану"?
- Наполегливо і навіть фанатично робити все те, що ти сам всередині себе вважаєш правильним, але досі не робив.
Хлопчик подумав ще.
- Тобто вчити до посиніння уроки, - нерішуче почав він. - Вранці - гімнастику собі і Льоньці, потім обливатися холодною водою і Льоньку обливати, не їсти чіпсів, тримати ту дієту, яку дерматолог радив, після школи з Льонькою в парку на велосипеді (він на ровері їздить краще, ніж ходить), не вважати всіх в класі придурками і знайти у них позитивні риси, як мама радить... І ви думаєте, це допоможе?
- Є така проста річ, як експеримент, - знизала плечима я. - Спробуй на практиці, і все стане ясно. Не наздоженеш, то зігрієшся...
- А скільки треба пробувати?
- Ну, якщо вважати, що китаєць тренувався років 50-60, і у нього пішло три дні, а ти тільки починаєш... Думаю, для початку треба взяти три місяці, а потім оцінити проміжні результати і або вже забити на все це, або продовжити... Так чи інакше, виходить, що ти прийдеш до мене зі звітом відразу після літа, на початку вересня. Добре?
- Ага, - сказав він і пішов.
Я про нього пам'ятала і щиро переживала за його успіх. У такому віці щось послідовно робити щось декілька місяців поспіль без жодного контролю з боку дуже важко. Чи зможе він?
Він записався на друге вересня.
- Льонька! - Сказав він мені з порога. - Мама думає, що це коні допомогли і ліки з Німеччини. Але ми з ним знаємо... Я йому про китайця розповів. Він зрозумів, він у нас розумний.
- Відмінно! - Вигукнула я, подумавши, що гарт, тренування на велосипеді і увага старшого брата просто зобов'язані були помітно поліпшити стан маленького брата. - А ще?
- А ще бабуся: лікар сказав, що у неї хороша ремісія, і він її як мінімум на рік відпускає.
- А ти?
- Я рік всього з двома трійками закінчив, а тато недавно сказав, що він і не помітив, як я виріс, і, може бути, йому є чому у мене повчитися. Наприклад, на дієті сидіти (руки були чистими, це я помітила прямо з порогу, але влітку адже завжди поліпшення)... Так що ж, виходить, ця китайська штука і справді працює?!
- Звичайно, працює, - твердо сказала я. - Хіба ти сам не довів це?

Джерело: www.snob.ru