Від редакції:
Хоча нам і здається, що ми знаємо нашу планету, як свої 5 пальців, однак час від часу навіть на доволі вивченій місцевості, можна сказати, на рівному місці, з’являються незрозумілі речі…

На території Мексики є сумна пустельна рівнина. На перший погляд це звичайна пустеля, яких на нашій планеті чимало. Пісок, кактуси, отруйні змії, та жменька місцевих жителів, які здавна селилися навколо маленьких джерел - ось і все її багатство. Насправді тут знаходиться одне з найбільш таємничих місць на землі. Це так звана «Зона Мовчання».
 
Зруйнована ракета

Серйозний інтерес до зони з’явився у вчених у 70-х роках, коли американська експериментальна балістична ракета «Афіна», запущена з полігону Уайт Сендс, раптово відхилилася від курсу і полетіла в Мексику, де, досягнувши пустельної зони, впала на землю. Через кілька років над зоною вибухнув один зі щаблів ракети «Сатурн» - носія космічних кораблів «Аполлон».
Після цього випадку військове відомство США скерувало для вивчення дивних особливостей нещасливої території спеціально підготовану групу. Перше, що виявила група, прибувши на місце - відсутність радіозв'язку. Так народилася назва цієї території - «Зона Мовчання» (Mapimi Silent Zone, La Zona del Silencio).
Перша експедиція ніякими серйозними відкриттями похвалитися не могла. Але слідом за нею в «Зону Мовчання» кинулися фахівці з усього світу. Мексиканський уряд побудував у центрі зони містечко для вчених і дослідницьку лабораторію. З чиєїсь легкої руки лабораторію назвали «біосферою», а пустелю довкола «Зони Мовчання» - «Море Тетіс» (за назвою стародавнього океану, який покривав ці місця мільйони років тому). Отже, що ж незвичайного в цій зоні, крім відсутності радіохвиль?
 
Вогняні кулі
Подорожні, які регулярно перетинають зону, повідомляють про дивні вогні або вогняні кулі, що літають ночами над землею. Якийсь час вони висять у повітрі нерухомо, міняючи свій колір, а потім раптом зриваються з місця і зникають зі швидкістю блискавки. Буває, що після таких нічних явищ залишаються й цілком матеріальні сліди. Один місцевий житель, що спостерігав таємничі вогні, сходив вранці туди, де вони блукали вночі, і побачив випалені і обпалені кущі.
Деяким з цих явищ вчені приписують земне походження. Наприклад, доктор Сантьяго Гарсіа, що присвятив значну частину свого життя вивченню аномальних районів, висловив припущення, що джерелом блукаючих вогнів міг бути експериментальний робот-розвідник, якого випробовували тут збройні сили США. Вдень його сонячні батареї автоматично заряджалися, а вночі він потай виконував свої дослідження. Гарсіа згадував, що коли команда ВПС прибула на місце аварії «Афіни», щоб зібрати її уламки, військові відвезли з собою і кілька вантажівок ґрунту, взятого ними в пустелі для аналізу. Існує думка, що в цьому районі є багаті поклади магнетиту, і що саме ця залізна руда є перепоною для поширення електромагнітних хвиль.

Таємничі люди
Археологи-любителі Ернесто і Жозефіна Діас одного разу зустрілися в пустелі із загадковими людьми. 3 жовтня 1975 року вони в'їхали в межі зони на своєму пікапі, маючи намір збирати незвичайні камінці і скам'янілі залишки стародавніх тварин. Захопившись пошуками, археологи не відразу помітили, що насувається гроза, а через кілька хвилин змушені були спішно зібрати і скласти в машину свої знахідки та поїхати геть від потопу. Але злива все ж їх наздогнала, і ґрунтова дорога під колесами автомобіля миттєво перетворилася на хитке болото. Пікап забуксував, потім заглох і став повільно занурюватися в розмоклий ґрунт.
Поки археологи робили безуспішні спроби витягнути свою машину з багнюки, неподалік з’явилися людські фігури. Двоє дуже високих хлопців у жовтих дощових плащах і капелюхах, зі сніжно-білим довгим волоссям, запропонували зневіреним мандрівникам свою допомогу. Зовнішній вигляд і поведінка незнайомців побоювань не вселяли, і промокле до нитки подружжя з вдячністю прийняло їхню пропозицію. Хлопці попросили подружжя сісти назад в кабіну пікапа, а самі відійшли до задньої частини кузова. І перш ніж Ернесто і Жозефіна зрозуміли, що відбувається, їхній навантажений камінням, важкий пікап, який до того часу сидів у багнюці мало не по саме скло, буквально вилетів на твердий ґрунт! Коли Ернесто вийшов з кабіни, щоб подякувати несподіваним рятівникам, їх ніде не було видно. Залишалося тільки здогадуватися, як вони змогли так швидко щезнути з очей на цій рівній, майже голій місцевості.
Ще одну загадкову зустріч на території «Зони Мовчання» описує мексиканський журналіст Луїс Рамірес Райес, який в листопаді 1978 року вперше вирушив з друзями в мексиканську пустелю для збору матеріалів про цей загадковий куточок світу.
Вирішивши випередити іншу частину групи, Рамірес і його фотограф вирушили на джипі навпростець, углиб пустелі, щоб першими досягти «біосфери». Незабаром мандрівники досягли розвилки прокладеної серед пісків дороги з ледь накатаною колією і, як це часто буває, вибрали неправильний шлях. Через деякий час Рамірес помітив попереду три фігури, які брели назустріч. Сподіваючись, що це місцеві жителі, у яких можна буде дізнатися дорогу до «біосфери», він попросив фотографа, що сидів за кермом, зупинити машину. Але, на подив Раміреса, джип проїхав повз них, не зменшуючи швидкості! На питання, чому фотограф не зупинився біля людей, той відповів, що ніяких людей на дорозі не бачив!

Рамірес вирішив, що йому просто приверзлося. Джип проїхав ще пару миль, і Рамірес, на своє здивування, знову побачив попереду тих же самих трьох місцевих жителів. Коли машина порівнялася з ними, Рамірес попросив фотографа (який, як і раніше, нікого не бачив на дорозі) зупинитися, і став розпитувати «аборигенів» про шляхи до лабораторії. Ті пояснили, що потрібно звернути вбік і їхати вздовж гір по дорозі, яка і приведе їх до «біосфери». Також місцеві жителі повідомили, що вони шукають тут своїх заблудлих овець і кіз.
Дотримуючись їхніх рекомендацій, мандрівники через деякий час побачили вдалині найвищу будівлю «біосфери». Коли вони доїхали до неї і зустрілися з іншою частиною своєї групи, Рамірес розповів про дивну зустріч у пустелі. Уважно вислухавши його, Гаррі де ла Пена, керівник лабораторії, зауважив, що в зоні, крім вчених, ніяких місцевих жителів немає, а в самій пустелі ніхто не тримає ніяких овець і кіз, за якими треба було б наглядати. Проведене в наступні дні обстеження навколишньої місцевості дозволило переконатися в повній безлюдності пустелі на десятки миль навколо.

Древня обсерваторія
Є в «Морі Тетіс» і ще одна загадка - розвалини дуже древнього комплексу велетенських кам'яних споруд. Вчені досі не можуть точно назвати вік руїн, але впевнені, що це залишки обсерваторії, побудованої кілька тисячоліть тому.
І, зрозуміло, ці споруди не могли створити примітивні первісні племена. Значить, в глибоку давнину якісь інші люди або інші розумні істоти з'являлися тут і вели вельми бурхливу діяльність.
Можливо, їх, так само, як і сучасних астрономів і геологів, цікавили метеорити, які у великій кількості падають на землю в «Морі Тетіс». А метеорит, що впав наприкінці 50-х років неподалік від Чиуауа, головного міста однойменного мексиканського штату, містив дивні кристалічні структури. На думку професора Луїса Маеда Віллалобосу, матеріал, з якого складається метеорит, на сім мільярдів років старший за нашу Сонячну систему!
Що ж є головною причиною загадкових подій, що відбуваються в «Зоні Мовчання»? НЛО, прибульці, яким легше діяти в цьому регіоні, що має магнітну аномалію, або просто погано вивчені природні особливості цієї місцевості? Відповіді на це питання поки що немає.

Автор: Костянтин Федоров
Джерело: Хронотон
(http://www.chronoton.ru/past/enigma/more-tetis )