На 85-му році життя помер відомий вчений, телеведучий та популяризатор науки Сергій Капіца. Навряд чи хто зробив більше для того, щоб зацікавити науковими досягненнями громадян радянського, а потім – і пострадянського простору.

Головний науковий співробітник Інституту фізичних проблем, професор, доктор фізико-математичних наук Сергій Петрович Капіца був одним із довгожителів радянського телебачення. У 1973 році він став засновником і постійним ведучим телепередачі “Очевидне-Неймовірне”.
Сергій Капіца народився 14 лютого 1928 року в Кембриджі (Великобританія) у родині видатних російських науковців. Його батько, академік Петро Капіца – лауреат Нобелівської премії, член понад 30 академій та наукових товариств світу, великий фізик-експериментатор, інженер та мислитель. Дідом Сергія Капіци був математик і кораблебудівник академік Олексій Крилов.
Свою наукову діяльність Сергій Капіца розпочав у 1949 році, працював у таких галузях фізики, як надзвукова аеродинаміка, земний магнетизм, прикладна електродинаміка, фізика елементарних частинок.
Основним предметом досліджень Сергія Капіци пізніше стали демографічна революція, динаміка зростання населення Землі, застосування у прогнозах майбутнього теорії динамічних систем і широко відомих методів теоретичної фізики і синергетики.
У 1983 році організував видання в СРСР журналу під назвою “У світі науки”, російської версії науково-популярного журналу Scientific American, і був його головним редактором.
Капіца – піонер підводного плавання в Радянському Союзі, зняв перший радянський підводний фільм про Японське море, який з успіхом демонструвався на міжнародних кінофестивалях, зокрема в Каннах, і поступився лише фільму Жака-Іва Кусто.
Член Європейської Академії, Всесвітньої академії мистецтв і науки, Римського клубу та інших наукових товариств. Лауреат премії Калінгі, що вручається ЮНЕСКО видатним популяризаторам науки, Державної премії СРСР, премії Російської академії наук за популяризацію науки.
Втім, найкраще про таких людей скажуть їхні власні слова. Тож пропонуємо вам уривки з інтерв’ю відомого інтелектуала.
Сергій Капіца: «Культуру треба насаджувати! Навіть силою. Інакше нас всіх чекає катастрофа»
Розмова за горням чаю з головним редактором «АіФ» Ніколаєм Зятьковим.
Сергію Петровичу, поясніть, будь ласка, таку невідповідність. Сьогодні Інтернет зв’язав світ в єдину мережу, розвиваються нано-технології, ведеться активне вивчення стовбурових клітин, клонування. Здавалося б, вчені все роблять для того, щоб життя людини стало легким і безхмарним. А в реальності люди, як і раніше, хворіють багато, живуть мало і важко.
Думаю, річ у тому, що суспільство не може правильно розпорядитися своїми знаннями.
А як можна звинувачувати суспільство? Кажуть, наприклад, мовляв, люди самі винні в тому, що спиваються, тому що неправильно використовують горілку, – Менделєєв її відкрив з науковою метою. Ну а як її ще використовувати? Тільки для примочок? Або взяти створення ядерної зброї…
Ядерна зброя – найстрашніший приклад. Мрія про найбільшу бомбу завела людство в безвихідь. Велике щастя, що під час всіх цих переворотів, які прокотилися світом, не трапилося ядерної катастрофи.
Зараз ядерні арсенали зменшуються, але поволі. І людству треба вчитися жити з цим злом. Але проблема ядерної зброї не тільки технічна. Це ще і проблема людської свідомості та виховання.
Дивіться, в Америці зброю носять всі – включаючи школярів і людей з хворою психікою. Зброя стала доступнішою, а мізки людські – менш стійкими. Ця нестійкість – реакція на технічний прогрес, коли наша свідомість не встигає освоїти створену нами ж техніку. На мій погляд, це одна з найглибших криз сучасного світу.
Тому нічого кращого за правильне виховання не вигадаєш! Це вимагає великої роботи, робити яку наразі ніхто не прагне. Але якщо ми не замислюватимемося над цією проблемою серйозно, людство прийде до катастрофи, перші симптоми якої вже спостерігаються в суспільній свідомості. Вважати, що суспільство може дрейфувати куди завгодно, – шлях до самогубства. Адже людина відрізняється від тварини тільки наявністю культури. Хоч і у тварин не все так примітивно – у них теж є заборони. Звірі не поїдають самих себе – вовки вовками не харчуються. На відміну від людей, які легко «пожирають» собі подібних. Тому пора вже добре і важливе не тільки творити, але і активно впроваджувати. Адже та ж заповідь «Не убий!» не вимагає пояснень – вона вимагає виконання.
А чому людство виявилося слабкою ланкою прогресу? Комп’ютери стали супердосконалими, а ми залишилися такими ж, як і мільйон років тому.
А ви погляньте на ті ж комп’ютери. У них є, грубо кажучи, «залізо» і програмне забезпечення. Програмне забезпечення коштує в 10-20 разів дорожче, ніж «залізо», тому що продукт інтелектуальної праці створити набагато важче. Так і з людством. «Заліза» – енергії, зброї – у нас скільки завгодно. А програмне забезпечення – назвіть це культурним потенціалом – відстає.
У комп’ютерів, принаймні, проблема «заліза» вирішена, але медична наука ще не може вирішити проблеми людського тіла.
Тут вже багато залежить від вас: чи пропиваєте ви своє життя, чи перенавантажуєте стресами. Та й мозок, на жаль, зношується набагато швидше, ніж тіло. У Америці є люди похилого віку, яким майже під 100 років, вони доживають свій вік наодинці, в готелях, страждаючи від хвороб Альцгеймера або Паркінсона. Жалюгідне видовище! Виходить, що душа вмирає раніше, ніж тіло. А це неправильно: потрібно вмирати разом! (Сміється.)
Але все одно ми навіть грип і нежить не можемо перемогти! Про рак вже не кажу!
В цьому випадку насамперед потрібна рання діагностика. Якщо вчасно помітити хворобу, шанси на зцілення зростають в багато разів. Але подібні процедури вимагають і більших коштів, і кваліфікованих лікарів, і техніки. Якби прилади для ранньої діагностики були доступні не тільки багатіям, то смертність від раку знизилася б.
Свого часу – «в тому житті», як я кажу, – я займався розробкою прискорювачів. У них є дві сфери застосування. Перша – безпека корпусів ядерних реакторів. Але з їхньою допомогою можна було виліковувати людей від раку. Прилад впливав на уражений орган, не зачіпаючи нічого навколо. Перш, ніж в країні все завалилося, у нас було зроблено 6 машин: одна досі працює в Інституті імені Герцена, через неї пройшли 20 тисяч осіб. Щоб забезпечити увесь СРСР, потрібно було 1000 машин, і ми були готові їх виробляти. Але тут, в епоху жахливого хаосу, до російських чиновників прийшли німці і сказали: «Ми дамо вам мільярдну позику, щоб ви змогли купити наші машини». В результаті ми опинилися «на голці» німецької технології. Ми писали листи, що у нас є і клінічний досвід, і що наші машини дешевші в експлуатації, а мені відповідали: мовляв, щоб змінити ситуацію, потрібно дати такому-то чиновникові 20% «відкату». І так – в будь-яких сферах.
Скільки взагалі тепер потрібно років, щоб наука знов відвоювала втрачені позиції?
Мого батька в 1935 році Сталін залишив в Радянському Союзі, за два роки побудувавши йому інститут. У нас (в Росії – МП) за ті 15 років, що минули, жодного наукового інституту не побудовано, а розкрадене майже все, що було.
У масовій свідомості (особливо в Росії – МП) склався стійкий стереотип: розвал країни – це диверсія Заходу. А як ви вважаєте, що стало причиною: дурість чи боротьба за переділ світу, щоб сильну і могутню країну опустити до якоїсь межі і потім її доїти: нафта – газ, нафта – газ?
Такі спроби були, але вони не вдалися. Ми самі себе зруйнували.
На раді міністрів кілька років тому вирішили виділити 12 мільйонів рублів на квартири для молодих учених. А в цей час розгорівся скандал з прокурором, який відремонтував свою квартиру за 20 мільйонів. Я за це зачепився і сказав, що, якби ви виділили 12 мільярдів на квартири для молодих учених, ви могли б врятувати становище. А всі напівзаходи безглузді. І закінчив словами: «Якщо ви і далі продовжуватимете таку політику, то отримаєте країну дурнів. Вам буде простіше цією країною керувати, але майбутнього у такої країни немає». Вийшов скандал, і голова сказав, що згоден з думками професора Капіци, але не з його формулюваннями.
Як вам серед цих стресів, боротьби, образ вдалося зберегти таку енергію, гостроту розуму?
Потрібно вміти знаходити собі справу. Коли мене проганяли з телебачення, я зайнявся демографічною наукою. Коли не міг займатися прискорювачем, знайшов собі інше заняття. І так було кілька разів в моєму житті.
І потім, у мене є приклад мого батька. Адже батько, після того, як Берія зняв його з керівництва Інститутом фізичних проблем і кисневої промисловості, 8 років прожив хоч і усередині країни, але, по суті, у вигнанні – на дачі. Мене тоді теж звільнили з ЦАГІ, кар’єра в авіації не відбулася. Я став допомагати батьку, і разом почали займатися експериментальною роботою з вивчення тонких плівок рідини. Чим це скінчилося? Минулого року я був введений до ради премії «Глобальна енергія». І один з її лауреатів – англієць – отримав її саме за вивчення тих самих плівок, якими займався мій батько, і зворушливо заявив про це при отриманні премії!
Виходить, що найголовніший секрет довголіття – захопленість своєю справою?
Звичайно! І тоді все буде гаразд.

Переклад українською – “Аратта”
Джерело: АиФ