Від редакції:
Талант, наполегливість і трошки везіння – і ви можете потрапити в «кузню» найпопулярніших мультиків планети. Про те, як це виглядає на практиці, розповідає Марія Мартиненко.

Аби надіслати своє резюме й роботи в компанію Pixar, що є анімаційним лідером у світі, потрібна неабияка сміливість. Українка Марія Мартиненко, котра тепер зветься Маша Еллсворт, це зробила вже давно. 21 червня у вітчизняний і світовий прокат вийшов новий повнометражний мультфільм студії «Відважна», до творчого колективу якого потрапила й наша співвітчизниця.
Єдина відома в інтернеті Маша Еллсворт – це фотограф, яка знімає весілля. Про вас – півслова на imdb.com. Розкажіть, будь-ласка, про себе. Яким дивом ви опинилися в художньому раю під назвою Pixar?
Я виросла в Чернігові. Навчалася в тамтешньому технічному університеті, а на другому курсі вирішила перевестися до іншого – у штаті Юта. Закінчила його з освітою програміста й спеціаліста з образотворчого мистецтва, отримавши подвійний диплом. А Pixar виник просто: я лишень надіслала їм кілька своїх робіт, як і всі решта, і з тисяч заявок вибрали мене як практикантку. Спочатку це чотири місяці стажувань, і якщо ви добре себе показали, термін навчання продовжують, а потому, коли гарно працюєте й надалі, вас беруть на роботу. Так зі мною і сталося.
У вашій біографії сказано, що ви були технічним інтерном на «Рататуї», одному з мультиків, який обожнюють усі українські дітлахи. Як потрапили в цей проект?
Усе просто: надіслала свій ролик зі студентськими роботами. А в часи навчання я працювала над багатьма короткометражними анімаційними стрічками, зокрема над «Гладіатором у піжамі» (2008 рік, режисер ¥ленн Гармон, кілька призів на фестивалях. – Ред.) – це історія маленького хлопчика, котрий бореться з монстрами зі свого сну…
…А через два роки ви на мультику «Вперед і вгору» розфарбовували персонажів, потім були супервайзером із костюмів у короткометражці «Грай граючись». Яким чином у вас поєдналися такі різні роботи?
На Pixar є університет студії: там усі працівники компанії (звісно, у свій вільний час) можуть брати участь у різних проектах. Одним із них виявилася стрічка «Грай граючись». Це не анімація, а справжній короткометражний фільм. Але я мала можливість бути на ньому костюмером. І скористалася з цього. Так, він не мав стосунку до моєї постійної роботи. Але насправді тут нічого дивного, бо ж на Pixar я і є костюмером, тільки комп’ютерним: розфарбовую персонажів та їхній одяг, надаю йому потрібної фактури. Тому логічно, що захотіла попрацювати зі справжніми костюмами. І хоча займаюся вбранням постійно, насправді кожен день складається по-різному. Все залежить від того, над чим працюю. Під час роботи над «Відважною» я займалася тим, що «зачісувала» волосся принцесі Меріді: будь-яке використання волосин в анімації є доволі складним у технічному плані.
Мультфільм є колективною творчістю. Що ви додаєте до проекту від себе? І взагалі чи це реально?
Аякже! Коли художники вручають нам на папері ескізи героїв чи основний дизайн антуражу, щоб ми це втілили на комп’ютері у 2 чи 3D, то, звісно ж, мусимо відповідати за дотримання основного єдиного стилю мультфільму. Але на папері немає такої кількості деталей, які потрібні для стрічки, і тут уже можна займатися творчістю. Кожна ж людина хоче, щоб її ідеї були втілені в життя. В мене їх дуже багато. Але я хотіла б займатися технічним прогресом компанії в тому сенсі, що мене більше цікавлять швидкість 3D-графіки й відповідь на запитання, яким чином можна пришвидшити нашу роботу, аби не виконувати того, з чим за нас можуть упоратися комп’ютери. Все це посприяє куди легшому втіленню дизайну художників. Тобто технічне для мене – це одночасно й креативне, творче.
Творчих людей українського походження в голлівудських компаніях не бракує. Цікаво, чи спілкуєтеся ви між собою?
Так, на Pixar є один чоловік з України, подеколи ми розмовляємо. Та слід сказати, що всі, хто працює на студії, небагато мають часу на бесіди. І в Сан-Франциско, і навіть тут, у Сакраменто, є велика українська громада, тож можливостей підтримувати національно-мовно-культурні стосунки чимало – аби знайшовся час. У мене в Америці є купа друзів-співвітчизників, і ми часто спілкуємося через Skype. А оскільки свою роботу на «Відважній» уже закінчила (всі костюми зроблені й шевелюри зачесані), то можу присвячувати їм більше часу. Хоча недовго, бо вже взялася за новий піксарівський мультик, який з’явиться 2014 року, – це «Хороший динозавр» режисера Боба Петерсона.

 Борис Ґудзяк: «Мета університетського містечка УКУ – сприяти автентичним людським взаєминам»

«Метою університетського містечка УКУ є сприяння автентичним людським взаєминам. Після десятиріч, коли людські стосунки система використовувала як інструмент для досягнення своїх цілей, винищувала мільйони людей, сьогодні дуже складно розвивати довіру. А без довіри немає гармонійного політичного життя, немає економічної динаміки, суспільні процеси стають надто проблематичними».

Таку думку висловив ректор УКУ о. д-р Борис Ґудзяк у виданні «Львівська пошта», прокоментувавши важливість формування нового університетського містечка УКУ, першу фазу будівництва якого закінчать уже в серпні цього року. Із вересня студенти Українського Католицького Університету житимуть у новозбудованому Колегіумі, який є унікальним не тільки для Львова, а й для всієї України.
Адміністрація Університету має намір відійти від «гуртожитських» підходів, будуючи колегіум на зразок європейських та американських коледжів із особливою колегіальною культурою та атмосферою. Тут проживатиме близько 200 студентів, а також – викладачі-куратори, монахині-редемптористки. Будуть окремі помешкання і для осіб з особливими потребами та гостьових професорів Центру вищих студій та розвитку особистості.
«Нині ми живемо у містах анонімно, можемо не знати, хто за стіною, які прізвища мають люди, що мешкають у нашому під’їзді. У Колегіумі творитимемо нагоди для зустрічей.
Є багато молодих людей, які виростають без спільної трапези – сніданку, вечері, святкового обіду в родинному колі. Символіка Євхаристії втрачається, якщо відчуття спільного столу і ламання хліба не є зрозумілим явищем для людини. У цьому Колегіумі, у цій спільноті дуже важливим буде пережиття спільної трапези», – розповів виданню ректор УКУ.

У Колегіуму кожна група з 25 студентів матиме куратора-наставника. На кожному поверсі буде велика спільна кімната, де всі бажаючі зможуть збиратися у вільний час. Значну частину приміщень займатимуть різні майстерні та гуртки, буде і кімната для хору, кінозал, кімнати для студентського самоврядування. Передбачено також і спортзал, однак, імовірно, цього року він ще не функціонуватиме. У цих приміщеннях тимчасово облаштують їдальню, зведення якої заплановане у наступній черзі здачі будівлі.
Додамо, що у вересні 2010 року Блаженніший Любомир Гузар – разом із іншими владиками УГКЦ – освятив наріжний камінь першої будівлі університетського містечка Українського Католицького Університету на вул. Стрийській на тому ж місці, яке під час свого візиту до Львова благословив блаженний Папа Іван Павло ІІ. А вже цього року, 26 серпня, відбудеться освячення будівлі та відкриття Колегіуму – будинку, який буде новим явищем у контексті Львова і України, а в деяких аспектах – і в світовому масштабі.
В університетському містечку УКУ, окрім Колегіуму, буде також академічний корпус (багатофункціональна академічна будівля, яка матиме 12 аудиторій, 16 викладацьких кімнат, великий зал, їдальню та студентське кафе), пасторальний центр і Церква, інформаційний центр та бібліотека. Так творитиметься духовне і молитовне життя університетської спільноти. Закінчити будівництво університетського містечка планують у 2015 році.